Сергій Кочмарський готувався до мобілізації заздалегідь: зробив лазерну корекцію зору, закінчив курси операторів БпЛАБезпілотний літальний апарат.. Після отримання бойової повістки мав змогу обрати спеціальність у війську. Подробиці – у матеріалі Суспільного.
Сергій Кочмарський від початку широкомасштабного вторгнення працював журналістом у правозахисній організації, яка документувала воєнні злочини на деокупованих територіях. Разом з колегами він опитував людей, які зазнали тортур, родичів безвісти зниклих, ці свідчення передавали в генеральну прокуратуру та міжнародні організації. На початку 2024 року Сергій вирішив піти у військо, і почав готуватися.
“Багато моїх знайомих-військових розповідали, що в них велика проблема була з зором, коли вони їхали на фронт, тому що окуляри – це не зручно, лінзи незручно, з брудними руками. І багато хто з них, коли поверталися у відпустку, перше, що робили – це йшли робити лазерну корекцію зору. І це перше було – я зробив цю лазерну корекцію, дотепер щасливий”, – пояснює офіцер з комунікацій 61 окремої механізованої Степової бригади Сергій Кочмарський.
Потім Сергій записався на курси операторів безпілотників.
“Зрозуміти, чи вистачає моїх вмінь, навичок, щоб літати, чи зможу я розвиватися в цій сфері, чи не зможу. Відчув деяку впевненість, зрозумів, що в разі чого в мене буде хоча б якийсь задаток, щоб розвиватися далі в напрямку, який я більш-менш собі фахово обрав”, – пояснює Сергій.
Чоловік каже: ще хотів здати на водійські права, вже вибрав автошколу, але записатися не встиг.
“Я уточнював дані свої у своєму ТЦК, пройшов ВЛК, і мені одразу після ВЛК виписали бойову повістку. Трішки не встиг, буквально три місяці”, – згадує чоловік.
За три дні Сергій мав виїхати на навчання, але по роботі залишалися зобов’язання перед родичами зниклих безвісти.
“Я знову пішов у свій ТЦК, розповів оцю ситуацію: “Будь ласка, якщо є така можливість, то дайте мені час, щоб завершити справи”. Мене вислухали, зацікавилися моєю біографією, чим я займався, сказали: “Так, давайте вам відтермінуємо, щоб ви завершили справи, а по-друге, ви можете собі знайти бригаду за фахом, за спеціальністю”. Просто хороші люди попалися в цьому Харківському ТЦК”, – додає чоловік.
Розповідає, що у війську хотів працювати у патронатній службі, оператором дронів або пресофіцером підрозділу. Опублікував пост у Facebook, де описав свої вміння і чим займався останніми роками.
“Після цього на мене посипались пропозиції, дуже різноманітні. Як по дронах, так і по пресофіцерству. Від деяких бригад накльовувалося те, що я найбільше хотів – піти в патронатну службу працювати і продовжувати опікуватися родичами військовополонених. Але часу було обмаль, в мене залишилося три варіанти, і в результаті я обрав посаду офіцера з комунікацій”, – пояснює Сергій.
Отримавши відношення в 61 Степову бригаду, Сергій пішов на базовий військовий вишкіл. Каже, вразило, як у процесі навчання люди починають відчувати себе захисниками.
“Спочатку дуже було багато людей незадоволених, що їх мобілізували, що вони туди потрапили. Але пройшло декілька тижнів, і вже було видно, як ці люди дещо приосанюються, вони починають “впрягатися”, вони відчувають “я можу бути воїном, я можу бути корисним”, – розказує чоловік.
Після навчання Сергій також закінчив тримісячні офіцерські курси, щоб обійняти посаду офіцера з комунікацій. Тепер молодший лейтенант Кочмарський відповідає за зв’язки з громадськістю у бригаді, представляє її у соцмережах. А ще розповідає про підрозділи та військових, щоб зберегти їхні історії так, як у світі збереглася пам’ять про героїзм різних народів у різні часи.
“Зараз це для нас живі образи, вікінги, козаки наші. Тому важливо про це розповідати, висвітлювати всі ці подвиги, щоб передавати ці історії нащадкам, щоб вони теж могли пишатися нами, щоб ми могли слугувати для них моральним прикладом, взірцем того, як варто жити гідно”, – пояснює офіцер з комунікацій 61 окремої механізованої Степової бригади.
За освітою Сергій культуролог, каже, спеціальність допомагає краще осмислити не тільки людські історії, а й те, що відбувається сьогодні.
“Знання історії культури, як української, так і світової, дозволяє показати оцю тяглість, яка простежується протягом нашої історії, і, зокрема, тяглість нашої боротьби проти російського окупанта. Тобто важливо сказати, що ця війна не три роки відбувається, не 10 років відбувається, вона триває майже тисячу років, ще з 13 століття. Можна сказати, що постійно зі сходу на нас насувалися оці ординці, оці московити”, – пояснює Сергій.
Чоловік каже, що намагається якнайбільше розповідати про свою бригаду, воїни якої від початку вторгнення воювали на Херсонщині і Миколаївщині, Чернігівщині і Донеччині, наразі виконують бойові завдання на Курському напрямку.
“Наша бригада отримала почесне йменування “Степова” на честь Костя Степового-Блакитного. Костя Пестушко – це був командир степової дивізії УНР легендарної, яка боролася проти окупації більшовиками нашої країни. І ми так само, через стільки років, продовжуємо їхню справу і також боремося проти окупації нинішнім російським режимом. На шевроні ви можете бачити змію, вона в геральдиці символізує мудрість, сміливість, раптову атаку, і це те, що підкреслює нас як степовиків, що ми готові наступати. І можете бачити ще наш слоган, який на латині означає “Не наступай на мене”. Тобто ми небезпечні, краще на нас не наступати”, – пояснює Сергій.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Слідкуйте за нами у WhatsApp
Підписуйтеся на наш Instagram