Білопільська громада межує з Курською областю. Територія Білопільщини офіційно визнана такою, де тривають бойові дії. З Білопілля пів року тому обласна військова адміністрація оголосила обов’язкову евакуацію мешканців. Як живуть на Білопільщині сьогодні – в матеріалі Суспільного.
"Як тікати, то куди хватати? То хоч курей повипускаємо та й побіжать по вулиці"
"Ото страшно, як таке порося летить, ракета, і не раз вже. Темно-зелене таке летить, якби "келдебешником" дістав яким-небудь", – каже Микола Пугач.
"Воно увесь час страшно, як вони летять і летять. Як раз мимо хати, і вночі, і вдень", – додає його дружина Галина Пугач. Подружжя мешкає в одному із сіл Білопільської громади.
У зведеннях обласної військової адміністрації про обстріли Білопільська громада фігурує майже кожного дня. Але люди виїжджати з дому не хочуть, каже місцева мешканка Надія Івашина. Нині у селі залишається і кілька сімей з дітьми. Жінка говорить, що місцеві намагаються зайвий раз з дому не виходити:
"Вдома в хаті (знаходимося – ред.). Оце що сьогодні зараз магазин має бути, так вийшла. Автокрамниця приїздить, люди сходяться, сидять, чекають. Все плітки чуємо, знаємо (сміється – ред.). Як ніч пережили, де що гупало, хто що чув, хто що бачив.
На цьому місці люди збираються двічі на тиждень. Автокрамниця, кажуть, приїздить чітко за розкладом. У визначений час її зустрічають з десяток людей. В асортименті переважно продукти: хліб, ковбаси, кондитерські вироби та інші.
Власник крамниці Олександр Голод – підприємець з Білопілля. Розповідає, що привозить і товари на замовлення, зокрема, предмети одягу. Каже, їздить по селах прикордоння вже близько 20 років: "Ті, що їздив і до війни – і зараз їжджу. Просто в деяких селах людей повиселяли, вже немає, а в решту їжджу".
За покупками у Білопілля, яке за кілька кілометрів, мешканці села їздити бояться, говорить місцева мешканка Надія Івашина:
"До магазина підійшли, хотіли ковбаси купить. А вони закривають і уходять, кажуть: "КАБ на Білопілля. – Так, а куди ви? – Ми сюди, у будинок". Забігли ми у будинок, п’ятиповерхівка, під’їздів два. Сидить там той, що світло увімкнув. Я питаю: "А місцеві сюди спускаються?". Він каже: "А тут місцевих немає нікого".
"Я в Білопіллі вже й не пам’ятаю, коли я була, мені легше поїхати на Суми, тому що у Білопіллі – там гепають", – додає Галина Пугач.
Люди ще розраховують на власне господарство, але воно тепер мінімальне.
"Курі, каченята. Більше немає нічого, все позбували. Бо страшно. Як тікати, то куди хватати? То хоч курей повипускаємо та й побіжать по вулиці", – розповідає Катерина Бугайова, місцева жителька.
Колись в цьому селі діяв колгосп-мільйонер, який славився своїми лікарськими травами, розповідає пані Галина Пугач:
"Тут такі врожаї були хороші лікарських трав. Особливо, валеріани корінь, ромашка, нагідки (календула – ред.). Всі машини, всі автобуси зупинялися, люди і в букети рвали, і фотографувалися".
Тепер поля біля села не обробляються. Сонячні панелі, від яких працювало вуличне освітлення, місцеві жителі, кажуть, вивели з ладу, щоб не світили вночі. І ховаються від снарядів у своїх хатах.
"Їздимо з Сум у Білопілля, з Білопілля у Суми. Тікаємо туди-сюди"
У травні цього року головою Сумської обласної військової адміністрації видане розпорядження про обов’язкову евакуацію мешканців міста. Всюди пошкоджені або зруйновані будинки. Біля одного з них працює чоловік.
"Хазяйка попросила, вони тут не живуть. Тут фанера була, то зараз на зиму попросили, щоб не дуло. Вони поїхали. Кажуть, щоб у квартиру сирість не заходила. Отак і живемо. Ніч пройшла і слава богу", – розповідає Сергій, місцевий житель.
Перехожих на вулицях майже немає.
"Вже у 5 годин вечора, ви самі бачите, людей взагалі немає практично по місту. Кожен день нас обстрілюють, кожен божий день. Їздимо з Сум у Білопілля, з Білопілля у Суми. Тікаємо туди-сюди. У підвалі ховаємося. Як не ховатися? Якщо вікна дрижать, і вікна побиті, і двері всі повибивані", – говорить місцева жителька Лариса Федоренко. Вона була єдиною людиною, яку кореспонденти Суспільного зустріли в центрі Білопілля. Каже, у Білопіллі її тримає робота. Вона працює у місцевому магазині.
"Постачальників половини немає, бояться їхати. Тут магазинів – на пальцях можна перерахувати: чотири чи п'ять".
"Молодець шофер. Яка не "бомбьожка", він все одно притягне хліб нам"
Ще одне село Білопільської громади розташоване за 5 кілометрів від кордону. Місцева жителька Марія Вішнякова розповіла, що звідси виїхали кілька сімей – в кого на те були якісь кошти. Також, за її словами, у селі майже не тримають корів після того, як російські військові обстріляли череду у 2022 році. Тоді вбили близько десяти корів.
Інша місцева мешканка Лідія Воліна говорить, що в цьому селі прожила все життя. Жінці 83 роки. З чотирнадцяти вона працювала на місцевій фермі. Каже, давно вже немає ферми, та й людей у селі ще до війни залишалося небагато.
"Більше половини немає людей. Померли, деякі повиїжджали".
Пані Лідія з рідних немає нікого, окрім сина. Він також живе у цьому селі з сім’єю. Онук на війні з 2014 року.
Топить жінка дровами. Каже, опалює одну кімнату, бо увесь дім не натопиш, газу в селі вже давно немає. Продукти у село привозять із сусідніх населених пунктів.
"Возять нам хліб з Бурині, раз на тиждень. Бери ковбасу, все, зберігай тиждень. Молодець шофер. Яка ні бомбьожка, він все одно притягне хліб нам. Там під Рижівкою чи під Старими Вирами оті гади, що літають. Ледь його не збили, ну все одно привозить".
Пані Лідія каже, в молодості любила співати, брала участь у концертах, припинила виступати після смерті мами. Але досі пам’ятає пісні, які співала 70 років тому.
Суспільне продовжує розповідати про життя на прифронтових територіях області. Чому люди залишаються жити під обстрілами, як намагаються облаштувати в таких умовах свій побут та про що мріють і чого прагнуть – у проєкті "Прикордоння. Історії з Сумщини".
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp.
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram