Хотінська громада на Сумщині нараховує 14 сіл, з яких 12 – розташовані у 5-кілометровій зоні від кордону з РФ. Два села Писарівка та Хотінь розташовані у 10 км від Росії. У зведеннях обласної адміністрації щодо обстрілів, її задують фактично щоденно, нині з її території триває евакуація.
Про те, як живе громада, в якій нині залишилась четверта частина населення в ефірі Українського радіо. Суми розповів голова громади Микола Торяник.
У нас доволі специфічна громада, по її географічному розташуванню. Якщо поглянути на карту, то Хотінська громада вся впродовж кордону. Якщо подивитися на карту бойових дій, то в принципі якраз по всьому прикордонню ідуть бойові дії. Вони в нас просто не перестають, особливо у тих селах, що знаходяться безпосередньо на прикордонні. Там йде активна фаза бойових дій. От днями, наприклад, два КАБи прилетіло: один в Кіндратівку на стадіон і один між Писарівкою і Хотінню.
На щастя снаряд не розірвався і там наші поліцейські громади працюють над тим, щоб викрутити запали, щоб потім його можливо було транспортувати. Немає жодного дня, щоб не прилітали бомби на територію громади. Один два, три, бувало і по дев'ять, навіть, за добу.
"Ми до цього звикли, люди стали більш обережні, багато — виїхало".
Яка чисельність населення була до повномасштабного вторгнення і скільки залишилось на сьогодні?
Було майже шість тисяч до вторгнення, наразі залишилося десь півтори тисячі. Є такі населені пункти, яких взагалі вже немає, немає жодної людини, виїхали усі. От якщо я беру своє рідне село Кіндратівка, то було 800 людей, а зараз десь 150-140. І це з тим врахуванням, коли ми даємо гуманітарку, то вони із Сум приїжджають, отримують і швиденько автобусом їдуть назад. Ну, а ми по списку дивимося, ага, 149 видали гуманітарки. А так на постійній основі проживають десь до 100 людей.
В п’яти селах взагалі відсутні люди. Це Перше травня, Андріївка, Веселівка, Володимирівка та Журавка. Будинки є ще деякі, а людей там вже нема. Останній в Журавці жив Міша Замула, але підірвався і загинув. Дуже мало позалишалося людей, навіть, в таких великих старостатах, як Біловоди, Олексіївка. Це були доволі таки великі села до війни. Це старостати колишні сільські ради були. А от на даний час там також, я думаю, що чоловік до 30 в Біловодах залишилося. Стоять добротні, ошатні, відремонтовані, утеплені, з пластиковими вікнами будинки культури, заклади медицини, дитячі садочки, школи, а людей немає.
У Кіндратівку три КАБи прилетіло в школу, лікарня також згоріла повністю, там пряме влучання, дитячий садочок також побитий. У Кіндратівці інфраструктура знищена фактично повністю і я думаю, що відновить її ми вже не зможемо ніколи. Саме дороге для нас – це була ферма. Але наша агрофірма виїхала. Був молочний зал, племінне господарство. Знаєте, доки є ферма, доти і є люди в селі.
"Ранком, о 05:00 вмикалися двигуни, що доїли в молочних залах, село жило. Їдеш вночі о 23:00, о 03:00 ночі, а у цей час на фермі відкриті двері, трактора вже завозять фураж. Тобто ферма — це була цілодобова робота, і тоді село жило".
Як щодо зв’язку в громаді та водопостачанням?
В принципі зв'язок є. Вода також є. У віддалені села є людина, яка відвозить туди і хліб, і гуманітарку. Люди самі під'їжджають на велосипедах. У Степному від дрона загинув директор агрофірми "Степ" Петро Іванович Кобзар — порядна людина.
Російські дрони – велика проблема для нашої громади, вони постійно залітають. Якщо там, де Юнаківка, Біловоди їх відтиснули від кордону, то вони вже не залітають туди, там тільки КАБи й так далі. У нас вони все-таки стоять поруч з кордоном. Єлізаветівка (РФ), Кульбаки (РФ) — стоять російські військові, їх так і не відігнали звідти, і вони роблять такі нам неприємності.
Чи залишаються діти у громаді?
Дітей з п'ятикілометрової зони ми вивезли повністю. Втім, є один маленький нюанс: повернулися діти у Степне. І тепер велика проблема, як їх звідти забрати, доїхати туди немає можливості на сьогодні. Проте ми над цим працюємо, і найближчим часом ми їх вивеземо. Ситуація наступна – ми їх вдень вивозимо, а вони ввечері з батьками повертаються назад. Побули у Сумах, а по Степному перестали стріляти, ми світло підключили, і вони по-тихому повернулися назад. Ми думаємо, що там дітей вже немає, а люди нам переказують, що вони по вулицях на велосипедах катаються. Втім у 5 км зоні у нас немає дітей, усіх вивезли.
Діти є у Хотіні і в Писарівці, примусової евакуації немає. Їздимо, переконуємо людей. Люди виїздять, але щоб вони більш інтенсивно евакуйовувалися, потрібно надати їм відповідні умови й ми над цим працюємо. Плануємо, навіть, викупити 10-12 будинків у Чернігівській громаді, щоб надалі це була власність нашої громади і, щоб родини там проживали.
Яка ситуація з електропостачанням?
Ситуація на сьогодні стабільно напружена і стабільно тяжка. Річ у тому, що електромережі, зокрема потужні, були побудовані майже на кордоні і кожен раз обстрілами їх перебиває, а тому обслуговування їх проводять уже не електрики. У нас є в Хотіні своя дільниця електриків, адже ж зрозуміло, що "обленерго" туди їхати бояться.
По-перше, в десятикілометрову зону, а це повністю фактично в Хотінську громаду, не їздить екстрена допомога, забрали ДСНС. З останніми взагалі цікава ситуація: ми зробили для них усі умови, облаштоване приміщення, купили спеціальний одяг, придбали машини, а їх перевели у Суми, оскільки там не так небезпечно. Але уся проблема в тому, що відбувши чергування у Сумах, вони повертаються зі зміни, днів на 2-3 в Хотінь, оскільки вони тут живуть, якийсь абсурд. Війна скрізь, по усій Україні і усі ми ризикуємо.
Стабільно в 6-10 населених пунктах світла немає. Ми, звичайно, стараємося. Я прошу наших місцевих електриків полагодити пориви.
"Буває так, що хлопці самі збивають опору, шукають порив, староста відключає рубильник, і вони на два, три метри в висоту скручують і все, пускаємо електрику. Іншого варіанту немає".
У Степному люди без світла вже понад два місяці. Ми що зробимо — лінії постійно перебивають.
Яка ситуація з транспортним сполученням?
Транспортного сполучення немає ніякого. Ми поставили свої маршрутки й шкільний автобус. Возимо з Олексіївки тричі на тиждень. Приміром, якщо хтось захворів, або нещодавно у людини був інфаркт. Хапаємо своє авто, у нас є машина, вивозимо людину до Стецьківки, саме туди приїздить "екстренка", забирає. Це було о третій годині ночі. Телефонують старості, тобто мені:
"Микола Іванович, у нас у Біловодах у людини інсульт, людині 70 років". Усе заміновано, можуть бути обстріли, але діватися нікуди – їдеш.
Хочу сказати слова подяки нашій "Укрпошті" — вони реально герої. Там дівчинка їздить і хлопець. Вони до останнього їздили в Костянтинівку, в Степне. Туди вже ніхто не їздив, а ці їхали. Бувало так, що вони їдуть, позаду снаряди рвуться, а вони летять на усіх парах, везуть пошту, пенсії людям, але настали такі часи, що і вони перестали туди їздити, дуже небезпечно. Наразі туди і хліб, і продукти, і гуманітарку возить місцевий хлопець Валерій Хряпін. Він же й лінії електропередач лагодить.
Ваш будинок у прикордонній Кіндратівці зазнав руйнувань?
Двічі прилетіло і зараз будинок без вікон стоїть плівкою забитий. Останній раз КАБ на городі ліг. Все, кажу, нічого, не ставимо, ніяких вікон, тому що немає сенсу. Чекаю на морози. Якщо буде світло – будемо ставити вікна, а так увесь будинок посічений, сараю, можна сказати, немає, гараж згорів, який тільки зробили.
"Позавчора познаходив у дворі уламки. Тобто усе, як в усіх".
Позитив у нас у тому, що виходиш з сільської ради на ганок і бачиш, як на стадіоні хлопці бігають грають футбол. Нехай не такі вже великі команди, але просто збирається деяка там молодь і бігає в футбол. Так, у цей час чуєш там вибухи, а вони грають. Таке сьогодення, люди до всього звикають. Радість в тому, що, в принципі, ми усі живі, що не приходять сумні звістки.
Авторка: Валентина Погорєлова
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram