Історії з блокпоста: як сумчани реагують на роздачу повісток

Військовослужбовець ТЦК. Суспільне Суми

Олександр Бондаренко свій шлях військового почав у 2014 році у 27-й реактивній артилерійській бригаді. Служив на посаді заступника командира роти, потім командира роти, а пізніше – у відділі з морально-психологічного забезпечення. Нині служить у Сумському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки начальником служби зв'язків з громадськістю.

Про робочі будні представників ТЦК, про тонкощі роботи установи, про те, як сумчани – чоловіки та жінки реагують на роздачу оповіщень, і як, на його думку, варто на це реагувати – розповів Суспільному під час чергування на одному з блокпостів Сумщини. Далі – з його слів.

“Кожен проходить свій шлях”

"Вручаючи повістки, ми стикаємося з цими Telegram-групами, чатами, які коментують, де знаходяться представники ТЦК, вони пишуть про "оливки" та "маслини". Якщо у нас зелена форма одягу, то, зрозуміло, "оливки". Якщо чорна, то "маслини" — це представники поліції, які з нами поруч патрулюють. Пишуть, наприклад, що "оливки" з’явилися на мосту – і потік людей одразу припиняється. Тобто, людей стає менше. Я пам’ятаю випадок, коли спілкувався з чоловіком, кажу йому: "Бери повістку". А він відповідає: "А давай ми з тобою поміняємося: ти підеш служити, а я тут буду, як ти, роздавати повістки". Таке питання неодноразово задавали. Нічого не вийде, тому що я уже послужив 10 років. Як помінятися? Я пройшов шлях у бригаді на посаді командира роти — ти не зможеш його повторити, кожен проходить свій шлях".

"Коля, біжи!"

"Одного разу роздавали повістки біля торгового ринку. З павільйону виходить чоловік років 40-45. Несе дві сумки, а за ним дружина, років, може, 50. Я кажу чоловіку: "Вибачаюсь, можна з вами поспілкуватися щодо облікових документів?" І тут вона така вилітає, забігає перед чоловіком, піднімає отак сумки в різні боки: "Коля, біжи! Зі мною будете спілкуватися!" Знаєте, я її представив десь там на позиціях, що у неї там два БК і вона їх закидає через окоп (сміється – прим.ред) Зрозуміло, що за Колєй ніхто бігти не буде, я спокійно жінці сказав, що не будемо чіпати ані вас, ані Колю. Просто, якщо давно не був у ТЦК, то бажано б звернутися, уточнити свої дані.

А був випадок, коли, також, виходить чоловік зі своєю дівчиною. Такий, знаєте, руки накачані, вуха поламані. Я: "Дозвольте поспілкуватися з приводу ваших облікових документі". І він такий стоїть, мовчить, потім: "Щас". Ставить сумки і йде в машину. Сідає, закриває двері. Ми такі стоїмо з колегами, питаємо у жінки, що він, напевно, вже не повернеться і документи нам не принесе? Вона: "Я не знаю, не знаю". І тут дзвонить телефон, вона: "Альо, зрозуміла!" Бере сумки, що залишив чоловік, і йде кудись за будівлю. Ну, все зрозуміло.

Одного разу ми проводили заходи оповіщення на залізничному вокзалі, дивлюсь, чоловік підходить, я прошу документи. Він каже: "Я військовий, а документи не взяв. Немає ніяких документів! Я говорю: "Покажи в телефоні переписку з комбатом, відкриваємо, там "плюс-плюс", "скинь копії накладних", "збирай на шикування" — все нормально. Зрозуміло, що це військовослужбовець. А було таке, що стоїмо, спілкуємось з людиною біля магазина, відкриваються двері, виходить хлопець. Я якось глянув – і одразу бачу, що це військовий. Він такий: "Бажаю здоров’я! Що, показувати вам документи?" Я йому відповів, що його впевненості і бадьорості достатньо, навіть з закритими очима відчуваєш, що він військовослужбовець і він може не показувати".

"Ведіть себе по відношенню до військових з повагою!"

"Дуже часто бувають випадки, коли люди мають або відстрочку, або вони заброньовані, або мають якийсь офіційний документ, який їх звільняє від мобілізації. Але вони його не показують і, можна сказати, тріпають нерви військовослужбовцям. Надивились тік-токів, відео і приїжджають з якоюсь такою поведінкою, з якимось настроєм, типу: "А що ви тут стоїте, а хто ви такі, а чого…". В кінці кінців, вони показують ті документи. Одного разу ми стояли на блокпосту, був зі мною військовослужбовець з 95-ї бригади після поранення, що вже як три місяці проходить службу в роті охорони нашого територіального центру. Він розповідав про свої "бойові пригоди на сході", порівнював відношення сумчан до військових і з сумом сказав: "Я не розумію, за кого я проливав свою кров, кого захищав і як люди ставляться до мене? Повне нерозуміння". Це було після того, як він спілкувався з водієм про уточнення облікових даних. Я підходжу до машини і чую розмову на підвищених тонах: водій автомобіля не показує йому документи і обурюється: "Яке ви маєте право, показувати нічого не буду". Врешті-решт дістав якусь "книжечку", показав і тоді мій напарник військовослужбовець каже: "Добре. Проїжджай". Я перепитую: "А що він показав?" Він показав документ, що він батько трьох дітей. Тобто, він міг одразу спокійно показати документ і навмисно не роздратовувати. Мене це дуже засмутило, тому що я теж батько трьох дітей! І мені захотілось з тим водієм поспілкуватися вже особисто, як громадянин України з громадянином України, пояснити, що, якщо ти маєш відстрочку, то веди себе по відношенню до військових з повагою!".

"Повномасштабне відторгнення"

"Коли я спілкуюся з людьми то питаю, коли почалось повномасштабне… і роблю паузу, після чого люди впевнено перепитують: "Вторгнення?" – і всі одразу називають точну дату, лютий місяць, 2022 рік. Але я кажу ні, я питаю про те "Коли почалось повномасштабне відторгнення?". Коли питаю у військових, то ті одразу розуміють, про що я кажу і чому саме так порівнюю ці два слова "вторгнення" і "відторгнення". Я кажу про оце нерозуміння і несприйняття військових, людей з бойовим досвідом, людей після поранень, через те, що вони роздають повістки. Вони до цього воювали, отримували поранення, проходили лікування, реабілітацію і наказом були призначені в територіальний центр комплектування. Дуже багато хлопців, які виходять на сповіщення, були в підрозділах Сумщини. Я питаю: а як так співпадає, що повертаєтесь служити саме в Суми? Вони кажуть, що коли їх розподіляють, то звертають увагу на ті територіальні центри комплектування, якими вони були призвані і де вони були призвані. Коли їм ставлять висновок, що вони обмежено придатні і не можуть виконувати бойові задачі в бригадах і штурмових батальйонах, то їх відправляють з припискою "рекомендовано проходити службу в тилових підрозділах або в територіальних центрах комплектування". Це є приводом, щоб повернутися в ці центри комплектування і знаходитися вдома. Багато хто з них був ще в 2015-2016 роках в АТО, в ООС – і в ті роки в суспільстві було присутнє відчуття поваги до них. А зараз – оце відторгнення! Коли воно почалося? Точної дати ніхто назвати не може. Обурює знаєте, що? 24 лютого 2022-го року заходили ворожі війська, заходив ворог – військовослужбовці Російської Федерації – які, ми знаємо, катували, ґвалтували, вбивали. Зараз по наших містах теж ходять військовослужбовці. Вони не катують, не ґвалтують, не вбивають – бо це наші військовослужбовці! А ставлення до них – дуже агресивне".

"Отримавши повістку, приклав руку до серця"

"Я розумію, що, може, люди багато дивляться телевізійні новини і сформована інформаційна думка, що саме так треба спілкуватися з військовослужбовцями територіальних центрів комплектування, але я прошу зауважити, що скандальних випадків, насправді, не так і багато. Люди просто показують документи, беруть повістку, але ж це нікому не цікаво. А блогерам хочеться якогось хайпу, інтриги, скандалу! Ну от і склалося враження, що така поведінка – нормальна, так треба спілкуватися. Нещодавно в інтернеті з'явився ролик, де військовослужбовець підходить до цивільного чоловіка і вручає йому повістку. І той, отримуючи її, робить отакий жест – прикладає руку до серця. Так от знаєте – саме такий жест, саме така поведінка, така повага до військовослужбовця, який цю повістку вручив, і має бути! Якщо ти маєш документи — просто пред’яви їх, якщо ти не був в ТЦК, отримав повістку – з'явися і пройди всі комісії. Якась згуртованість повинна бути, якесь розуміння, що в Україні – війна".

"Історії про те, як військові ТЦК "пакують" в бус, здебільшого — постановочні"

"Коли я особисто бачу історії про те, як, нібито, військовослужбовці — представники ТЦК когось "пакують" в бус, я розумію що це, здебільшого, постановочні відео. Чому? Тому що знімає, начебто, камера спостереження з якогось підприємства, і я одразу розумію по камері, як вона виставлена, я бачу, де падає тінь від стовпа у вигляді темної смуги на асфальті і інтуїтивно розумію: зараз їхатиме машина і вона стане якраз біля цієї тіні. Так і є! Я розумію, що тінь – це сигнал водію, біля цієї тіні треба зупинитися, щоб машина "правильно" вписалась в кадр. Я розумію, що̀ це за хлопці – вони в масках, худощаві. Наші спецпідрозділи, які теж займаються інформаційно-психологічними операціями, вони саме такий і мають вигляд. Я спілкувався з ними, тому я бачу, що це – ІПСО, тільки вороже, російське. Наші хлопці можуть бути повненькі або худенькі. А там чітко видно – вони однакові, кремезні такі. Це спецпідрозділ, спецпризначенці, які саме і виконують задачі по інформаційним операціям. Тому видно, що це постановочна ситуація. Але як це все пояснити людям…З мого особистого досвіду, з 2019 року в територіальних центрах комплектування Сумської області випадків, коли б людей засовували в буси, "пакували" або насильно доставляли, немає. Я не знаю, що робиться в інших регіонах, але коли я бачу відео — часто бачу одне й те саме відео з підписом різних регіонів. Знову ж таки, складається враження, що це хтось навмисно розганяє".

"Я тебе прошу – візьми повістку!"

"Територіальним центрам комплектування періодично ставлять задачу формувати стрілецькі батальйони або механізовані підрозділи. І ось, був період, в Сумах відбувався набір в новий підрозділ. Багато моїх знайомих йшли саме в цей підрозділ, а ми проводили заходи сповіщення. Біля одного з ТЦ вийшли “на перекур”, так їх назвемо, працівники харчової промисловості: сушисти, піцеристи, бургеристи. Ми почали розмову на вході, а потім пішли сіли в кафе, де цей хлопець працює, сідаємо за столик і починаємо спілкуватися, поки виписуємо йому повістку. Я кажу: "Я дивлюсь по тобі, ти реально фахівець! Молодий хлопець, до 30 років, ти ж нормальний, нормально готуєш їжу? Дуже класно, коли є свідомі фахівці своєї справи, які класно будуть готувати. Зараз в Сумах формуються підрозділ, де мої друзі, знайомі. Мені чисто по-земляцьки хочеться, щоб у них був нормальний повар, я тебе прошу – сходи в ТЦК, пройди комісію! Якщо комісія визнає придатним, то ти потрапиш саме в цей підрозділ, де будуть сумчани, ти будеш розуміти, що ти з ними разом будеш проходити службу, будеш готувати саме для них!" І знаєте, я був приємно вражений, що людина спокійно вислухала та взяла повістку".

"В чому є загроза? Як приклад: коли ТЦК призиває повара, то і у військову частину відправляє на посаду повара. Але коли людина приходить у військову частину, то командир може своїм рішенням перепризначити повара на іншу посаду – стрільця чи помічника гранатометника. В цьому випадку вже ТЦК немає ніякого впливу на командирську частину. Буває ще й так, що спочатку людина на посаді повара готує, потім підвозить їжу на позиції, потім підвозить їжу і продукти разом з БК, потихеньку втягується у військову справу. Бували випадки, коли людина свідомо каже, що хочу змінити облікову спеціальність, людині пропонують посаду командира відділення – і людина йде на підвищення. Проходить курси, стає молодшим сержантам, сержантом і так далі".

"Що таке ТЦК? Це — територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Тобто, це орган військового управління України, що веде військовий облік та здійснює мобілізацію населення. Тобто це підрозділ ЗСУ, який забезпечує Збройні сили людським мобілізаційним ресурсом та транспортними ресурсами (мобілізуються не тільки люди, а й техніка, що є на підприємствах). От коли, наприклад, до мене товариш звертається і щось питає з приводу свого знайомого, який вже служить в Збройних силах, я кажу, що отут я тобі уже мало чим зможу допомогти. Тому що на етапі його мобілізації і переходу з цивільного стану у військовий або навпаки, з військового стану в цивільний, якщо він наприклад звільняється і повертається, отут наша смуга відповідальності. Якщо він вже став військовослужбовцем, треба звертатися до командира військової частини, в якій він проходить службу. Але що робить ворог? Завдяки ворожій пропаганді, завдяки оцим вирваним фразам із контексту, завдяки інформаційному негативному полю, у людей формується думка, що якщо ТЦК – то це одразу з нього всі їдуть "на нуль", що відправлять без підготовки. Ворог вже багато років навмисно в суспільстві створює ці страхи, щоб ослабити наше військо, щоб, посіявши паніку, позбавити військові підрозділи поповнення. Згадую 2016 рік, як на складах з боєприпасами, куди приїздили наші вантажівки, загрузку снарядів робили вісім військовослужбовців замість шістнадцяти. Спитайте будь-якого військового, він скаже – людей не вистачає!".

"Спочатку, щоб виправдовувати свої страхи, у суспільстві була така думка, що повістки мають роздавати ті, хто мають поранення, мають інвалідність, ті, хто повернулися з фронту. Ну ось з’явились такі військові! Мають поранення, мають інвалідність, повернулися з фронту! Але суспільство придумує собі іншу причину: це повинні бути дівчата-військовослужбовці. Худенькі, маленькі, з обвітреним обличчям. Типу, якщо такі дівчата видаватимуть повістки – то у них їх точно візьмуть".

«Потрібна серйозна ескалація»

"Ми очікуємо, що з 2025 року, це більше, чим через рік, всі чоловіки призовного віку будуть проходити базову загальновійськову підготовку. Молоді хлопці 23-24 років — це інше здоров’я, це інша витривалість. Зараз воїни такого віку дуже добре виконують обов'язки, на них можна покластися, вони фізично розвинені, швидко відновлюються. Не так втомлюються, як ті, кому 45 або 55 плюс. Ну, уявіть собі: Який він "штурмовик" в 50 років? Коли я був мобілізований в 2014-му році, мені було 33, пройшло вже 10 років… Хочеться спитати: а де ті, кому зараз 33, які зараз так само мають включитися в задачі по захисту нашої Батьківщини. В мене склалось таке відчуття, що в країні потрібна якась дуже серйозна ескалація, щоб людям дійшло нарешті, щоб люди зрозуміли свою причетність і взяли відповідальність. Ми хоч і прикордонний регіон, хоч і бачимо, що́ відбувається, хоч і відчуваємо ці ворожі обстріли і ракетні небезпеки, але все ж таки є враження, що суспільство знову і знову придумує собі якісь пояснення, аби абстрагуватись, щоб вчергове пояснити собі, чому люди до цього не мають ніякого відношення".

Читайте Суспільне у Telegram

Долучайтесь до нашої спільноти у Viber

Підписуйтеся на наш Instagram