У Томашівці на Роменщині під час війни продовжують працювати школа, амбулаторія та магазини. Водночас людей турбують погані дороги, обмежене транспортне сполучення та зменшення кількості дітей. Чим живе село під час війни, яких послуг бракує його мешканцям і яким вони бачать майбутнє Томашівки — у матеріалі Суспільного.
«До війни жили ми як у раю. Жили дуже гарно. У нас село дуже зелене, гарне. Звісно, як війна настала, настав сум великий. Ми, звісно, живемо в селі, не дуже бачимо війну, а дуже переживаємо за дітей і за внуків. Ой, аби закінчилась війна. І щоб дітки повертались. Ну, їздили частіше до нас. Бо у війну не часто їздять», — розповідає Наталія Петрівна.
Жінка народилася і все життя прожила в селі. Нині їй 66 років. Раніше працювала у шкільній їдальні, тепер на пенсії. Найбільше, каже, бракує деяких медичних послуг.
«Ми живемо в достатку. Все в нас є. Є де лікуватися. Одна тільки проблема — не ходив автобус, а тепер наче наладили. Один раз на тиждень — задоволені. Нема де зуби поремонтувати. Ми старі люди. Ото таке. Так треба кудись їздити», — говорить Наталія.
Щодня в Томашівці працює місцевий магазин, говорить продавчиня Тетяна Іваненко. Вона працює тут понад 20 років. Каже, товари першої потреби є, покупців вистачає.
«Магазин у нас забезпечений усім. Думаю, що жителі нашого села не ображені. У нас, особливо коли хлібний день, то приходить багато людей. Приїжджих багато, коли їдуть повз — заїжджають», — поділилася Тетяна.
У Томашівці Тетяна мешкає понад 30 років. За цей час, каже, добре вивчила місцевих жителів і полюбила село. Серед проблем називає стан доріг.
«Маршрутка стала їздити, а так виїзду немає ніякого. І дороги погані. У нас по селу то гарні дороги, а до села погані. Особливо до громади Коровинської», — розповіла Тетяна Іваненко.
Стан доріг відчувають і ті, хто щодня їздить на роботу, говорить Таїсія Школяренко. Вона разом із чоловіком обслуговує магазин у Томашівці. Подружжя живе в Коритищі, за 10 кілометрів звідси. За словами жінки, у рідному селі проблеми не лише з дорогами, а й із мобільним зв'язком та інтернетом.
«У Коритищі інтернет мобільний, там зв'язку в нас немає. Тут також в нас зв'язку немає, що в центрі провели, то маємо, а так ми практично відрізані від зв'язку. Я кожного дня їжджу на роботу і з роботи, іноді двічі і тричі. Дуже погана в нас дорога до Коритища. Дуже погана. Завдяки сільській раді, працівникам із благоустрою, то приїжджали повирубували дерева, і мій чоловік допомагав. То тепер хоч трохи краще. Немає лісу над дорогою. Все подобається, головне, щоб закінчилась війна і дали спокійно працювати», — розповіла Таїсія.
Попри труднощі, додає підприємиця, магазин працює щодня — із сьомої ранку до сьомої вечора.
«Без перерви і вихідних. Намагаємося привозити все, що треба. Їжджу в Ромни по товар, в Суми, що люди просять — чи в аптеці, чи гроші зняти, то намагаємося все допомагати», — каже підприємиця Таїсія Школяренко.
Валентина Моргун працює бібліотекаркою. Нині прийшла до амбулаторії на денний стаціонар. Говорить, тут можна отримати медичну допомогу, не виїжджаючи далеко за межі населеного пункту.
«Тут завжди тепла атмосфера, приймають добре. Уважні спеціалісти. Отримуємо кваліфіковану допомогу. Я люблю це село. Намагаюсь покращити його, квіти саджу», — розповіла Валентина Моргун.
За словами сімейної лікарки Лідії Коломієць, амбулаторія обслуговує не лише пацієнтів із Томашівки, а й із прилеглих сіл.
«У нас є денний стаціонар, маніпуляційний кабінет, кабінет здорової дитини і він же фізкабінет — суміщуємо. Також електрокардіографічний кабінет, кабінет сімейного лікаря, оглядовий кабінет, автоклавна. І кабінет інфекційних захворювань. Цьому приміщенню 112 років. Ми просто зробили тут ремонт. Підвели воду і так працюємо. У мене 1200 пацієнтів. Я частково ще працюю і в селі Коровинці. Там двічі на тиждень», — каже сімейна лікарка Лідія Коломієць.
Працює в Томашівці і школа. Нині в місцевій філії Коровинського закладу загальної середньої освіти навчаються 22 учні, розповідає його завідувачка Оксана Зубко.
«У нас половина дітей перебувають на педагогічному патронажі. І два повних класи. У нас несформованість класів — до 5 учнів, тому у нас педагогічний патронаж, тобто в класах менше ніж 5 учнів. На цей час у нас змішана форма навчання. Працюємо дистанційно і виходимо очно до закладу», — говорить жінка.
Понад 55 років у Томашівській школі працює 75-річний учитель Іван Бабій. За його словами, село змінюється:
«Зменшується кількість дітей. Стараємося, щоб школа працювала. Магазини працюють, теж хороше забезпечення. Тут усі задоволені тим, що товар постійно постачається. Приїжджає аптечний пункт постійно. Навіть останнім часом запроваджена і здійснює свій рейс маршрутка. Безкоштовно люди, які бажають з'їздити у Недригайлів. От щочетверга працює рейс. Якби більша кількість людей була, можливо, так би було краще. Бо тут сама основа та, що були б люди більше, були б діти — село б краще жило».
Зберегти доступ до основних послуг та товарів першої потреби намагаються і на рівні старостинського округу, говорить староста Томашівського старостинського округу Коровинської громади Андрій Коломієць. До округу входять п'ять сіл, каже чоловік.
«Найбільше наше село, центр — це Томашівка, також Беседівка, Косинки, Коритище, Закроївщина. Жителів проживає більше ніж 600 людей на цій території», — розповів староста.
Безпосередньо в Томашівці, за словами старости, живуть понад 400 людей.
«У нас на сьогодні є школа 9-річка, філія Коровинського закладу освіти школи. Це у нас філія. Тоді є амбулаторія. У нас сімейний є лікар. Бібліотека у нас працює щодня, крім вихідних. Є магазин, у якому є всі господарчі і продовольчі товари. Все, від цвяха до шурупчика і, як кажуть, від маку до паляниці великої. Усе мається, усе. Церква своя є українська», — додав староста.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram та Threads
Додайте Суспільне Суми в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах