У модульному містечку в Сумах, яке збудував Український Червоний Хрест за підтримки партнерів зі Швеції, живуть переселенці з прикордонних громад. Серед них — дві 75-річні жінки, Зінаїда Бондар та Марія Рижова. Їхні будинки пошкоджені обстрілами, тому повернутися додому вони не можуть. Біля тимчасового житла переселенки облаштовують невеликі клумби та городи. Як живуть жінки — у матеріалі Суспільного.
Зінаїда Бондар приїхала з Великої Писарівки. Зараз живе у модульному містечку, збудованому за підтримки Червоного Хреста. Каже, тут облаштувалася добре, але термін проживання спливає.
«Будинок у мене був зруйнований ще в 22-му році, на початку війни. Потім його відремонтували, а у 24-му знову розбили. Знову він пошкоджений, не має статусу зруйнованого. Надіємось, що нам продовжать ще на шість місяців тут проживання», — розповідає жінка.
Востаннє вдома пані Зінаїда була у 2024-му, ділиться: «Дуже тяжко. Дім у мене великий. Чоловік будував, на жаль, його вже немає. Не дожив до цього, хоч не побачив, що розбили».
Каже, у село повертатися не планує: там немає світла, газу та води. Компенсацію за зруйноване житло жінка не отримала.
«Комісія не може вийти, тому що активні бойові дії. В нас люди евакуйовані. Взагалі там може є якась сотня людей. Якщо ж допалять будинок, звичайно ж одержу і куплю щось. А якщо ні, в нас, мабуть, уже там не буде змоги проживати. Все розбито, вся інфраструктура в нас розбита, в нас немає ніде нічого цілого», — говорить пані Зінаїда.
На території містечка переселенці разом доглядають клумби. Купують насіння і кущі за власні гроші.
«Приїхали ми із села, нам хочеться, щоб грядка своя була», — кажуть жінки.
Сусідка Зінаїди – 75-річна Марія Рижова. Жінка доглядає невеличкий город позаду будинку. Каже, в Суми приїхала з Писарівки Хотінської громади у травні 2025 року. Коли евакуйовувалася, забрати з дому нічого не встигла
«Іконочки наготовила, фотографії наготовила і не вспіла я взяти. Те, що роками наживали, в мене все там осталося. Я з собою нічого не взяла. Ото нас повезли через Кровну, через Миколаївку бистро, бо вже летіли по нас дрони. Пів року плакала. Ну, що зробиш. Треба терпіти, звикати, бо вже не повернемося», — розповідає Марія.
Обидві жінки сподіваються, що зможуть залишитися у модульному містечку ще на пів року.
