У прифронтовій Чернеччині Краснопільської громади на Сумщині, за близько 16 кілометрів від кордону з Росією, люди живуть під постійною загрозою обстрілів та дронових атак, а отримати медичну допомогу буває не просто, розповіла Суспільному староста Оксана Чернова. Тому мобільна бригада Червоного Хреста — єдина можливість отримати консультацію та ліки для місцевих жителів, переважно пенсіонерів, додає староста. На плановий огляд місцевих до Чернеччини разом із медиками їздили кореспонденти Суспільного.
«Внутрішній страх присутній, завжди присутній. Я не скажу, що його немає. Але проживши в Краснопіллі з початку війни, до того часу, поки ми не евакуювалися, хочу сказати, що звикаєш. І це більше лякає навіть того, що ти боїшся», — говорить медсестра мобільної бригади Наталія Дзюбан.
Жінка говорить, що працювати доводиться в бронежилетах:
«Робили жіночці кардіограму і почули вибух. А це 50 м від нас десь так, плюс-мінус. «Молнія» була. Ну, це швиденько зібралися і поїхали додому. Це неодноразово було. Потім теж по цій дорозі, що ми прямуємо, але це було село, в яке ми зараз не їздимо, Хмилівка. Попереду попропускали машини й цивільне авто під крило попало. Ну, зупинилися, щоб допомогти, вони вже були в Бобрику ці люди, не знадобилося, все благополучно, слава Богу».
«Був такий період, що дійсно люди сиділи без хліба. І от перше їхнє прохання було — це привезіть хліба, будь ласка. Це були не солодощі, це не було щось там таке, чого більше хотілося. А це був звичайний хліб. І ми тоді з моєю напарницею ходили брали пакети оці великі і привозили. Люди були дуже раді», — додає пані Наталія.
Ользі Харитонівні 86 років, каже - не може оговтатись після влучання в її хату дрона:
«Все згоріло, все майно згоріло. А мене дуже побило стелею із хати, бо дерев'яна стеля. А спина вся чорна була, тепер права нога в мене теж відмовляє. Як тільки дуже права сторона була побита і тепер як трохи вже як током наче б'є у боку і нога відмовляє. А так живемо, ото я в нічийну хату перебралася, бо нема в мене нічого, бо все згоріло. Так я ото на краю от пуста хатка була, так ото тут я живу».
Пані Ользі 76 років, каже понад усе боїться ударів КАБами:
«Ми вже знаємо, як бахкають. Де вже наші б'ють, тоді вже не страшно. Уже знаємо, який навіть звук. Навіть собака знає. Прибігає і ми стараємося сховатися. А як гуде, от те, що розбивало, так уже страшно, то аж колоте. Ліки я приймаю, бо в мене спина, як нас бомбили, потрапила я в якийсь шар, мене підняло десь вище цього дерева, і тоді вдарилася об гілку саму верхню і повітрям занесло мене у кущі. Я думала, може не піднімусь, ні, піднялась. А спина була три місяці чорна вся. Такий удар був».
Пані Ніна каже, що хоча й важко, під час обстрілів спускаються з чоловіком у підвал:
«Під домом ми намагаємося 13 сходів потихеньку, дід тягне туди. Себе заспокоюємо тим, що нас врятує підвал, та чи врятує. В мене ж чоловік, в нього тиск дуже високий. Таке буває, що треба колоти укол, до кого звертаємося, до сусідів. Самі собі колемо, самі собі припишемо».
За словами Андрія Савченка, на території залишилися люди літнього віку.
«Найрозповсюдженіше — це гіпертонічна хвороба, остеохондрози також у людей, ну це, скажімо так, основний наш напрямок діяльності. Тобто лікування гіпертонічної хвороби, знеболення. Ми зв'язувалися зі старостою села, вона зробила оголошення, що ми будемо приїжджати, а зараз уже ми людям кажемо, коли ми будемо, на який час, щоб вони знали, збиралися, підходили до цього знову ж одна із точок.», — говорить лікар.
«Так склались обставини, що він наш сімейний лікар, тому, в принципі, вони без роботи не бувають. Їх усі чекають. Ми до цього часу ми працювали щотижнево і по віддалених селах також щотижнево. Зараз працюємо через тиждень», — розповіла староста села Оксана Чернова.
«Оглянули ми 42 людини, з них двоє ми оглянули вдома на дому. Поставили діагнози, назначили лікування, видали медикаменти, які в нас були. 00:21+03:09 сьогодні в нас була чуйка і тому ми знаємо, що, слава Богу, нічого такого загрозливого для нашого здоров'я нічого не несло загрози. Ось, але бувають такі візити в нас, коли не сильно спокійно і бувало і тікали з машини», — говорить Андрій Савченко.
Звідси до кордону з Росією близько 16 кілометрів, каже староста Оксана Чернова.
«Укрпошта їде, вони також. Ми їм щиро вдячні. Доступ до продуктів, харчування є. На території самого села два магазини, хліб везуть неймовірними зусиллями, але їдуть поки, якось так стараємося забезпечувати», — розповіла Оксана Чернова.
За її словами, нині в Чернеччині та віддалених селах старостинського округу проживає близько 300 людей.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram та Threads
Додайте Суспільне Суми в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах