Марія Федіченко святкує свій день народження разом з Днем Незалежності України. Сьогодні їй 35 років. Вона — лікарка-консультантка Сумського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Жінка розповіла «Українському радіо. Суми»», що для неї означає бути українкою, що змінила війна та якою вона бачить Україну після перемоги.
За словами Марії, відчуття належності до України було з нею завжди.
«З самого дитинства ніякої думки, що я не українка, мабуть, не було. Воно якось було підсвідомо — це була моя рідна земля. Я гордилася цим, відчувала, що це моє рідне, що я саме на тому місці, де маю бути. Я горда тим, що я українка. Мені не соромно сказати, хто я, розмовляти українською мовою, чи вишиванку носити. Для мене незалежна – це та, яка може приймати власні рішення, може будуватися, розвиватися незалежно від того, хто що скаже і зробить».
Жінка каже, у дитинстві Суми для неї й були цілою Україною.
«Здавалося, місто настільки велике, неосяжне, цікаве, гарне. Я мало розуміла, що навіть інші міста є», — згадує вона.
Марія почала вивчати медицину у 2008 році. За її словами, вибір був підказаний і мамою, і власним внутрішнім передчуттям. Робота лікаря швидкої допомоги, за її словами, часто буває психологічно важкою.
«Всі ці травматичні події, бо стикаєшся часто з загрозою життю. І воно змінює тебе», — визнає жінка.
Наслідки російської агресії Марія відчула ще задовго до 2022 року — коли рідні й знайомі були змушені тікати з Криму.
«Я зрозуміла, що вже не так, щось починає змінюватися. Мені стало шкода, що наша територія, і от так ми повинні зі своєї землі тікати. Коли прийшла повномасштабна війна, це вже стосувалося і мого міста. Цей весь жах, що ти прокидаєшся, а десь там по місту їздять ворожі танки, ворожі люди, ти боїшся вийти... В мене з'явився страх втратити дім. Ти кожен день сподіваєшся, що буде якийсь поворотний момент і ось усе піде на лад», — каже вона.
За роки повномасштабної війни Марія втратила знайомих і колег.
«Люди, з якими я починала працювати, — прекрасні люди, які класно справлялися, допомагали людям. Болить серце згадувати, що їх вже немає. Однокласника втратила, також загинув на війні», — ділиться вона. Та додає: один із найбільших страхів щодо майбутнього — що країну не буде кому відбудовувати.
Марія Федіченко залишається з дитиною в Сумах, попри думки про виїзд.
«Думки, щоб поїхати, звісно, були. Вони є кожного дня, але просто кожного дня сподіваєшся, що ось, а може, завтра все завершиться і не треба нікуди їхати», — зізнається вона.
А про перший день після перемоги мріє:
«Я хотіла б бачити, як повертаються наші воїни, люди. Щоб бабусі, дідусі, які виїхали, повернулися на ту землю, на яку вони хочуть. Хочу просто бачити радість, що вони повернулися і що хоча б щось їхнє збереглося».
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok