40 років тому сталася одна з наймасштабніших техногенних катастроф в історії людства — на Чорнобильській АЕС. Нині в Сумській області проживають 10 330 людей, які постраждали внаслідок цієї аварії, зокрема у Сумській громаді — 2197. Майже половина з постраждалих — 5061 — учасники ліквідації наслідків на ЧАЕС. Суспільне поспілкувалося з одним із них. Микола Сема був у зоні ЧАЕС два місяці та сім днів.
Статистичні дані — директорки департаменту з питань соціальної політики Сумської ОДА Людмили Мусіяки та речниці Сумської міської ради Ольги Семенистої.
"Нас ніхто тоді не запитував. "Вас оце шість людей, і ви їдете". Нас на завдання посилали і все", — згадує Микола Сема.
У 1986 році Микола Сема працював дільничним інспектором міліції. Пригадує, як 26 квітня всіх підняли по тривозі та повідомили про аварію на Чорнобильській атомній електростанції: "Нас усіх викликали на Першотравневу, і начальник міліції повідомив про аварію на ЧАЕС. А що це таке, ніхто не пояснив, як воно діє. Ну, ми і поїхали".
Пунктом призначення стала Чорнобильська зона, зокрема місто Прип’ять. Основним завданням була евакуація населення, розповідає Микола Сема: "Ми ж нічого не знаємо, нам розказали, що завдання — зайти в кожну хату. Мені дісталося місто Прип'ять. Люди всі були на місці і ми мали їх вивезти звідти. У нас було до сотні автобусів. От ми приїжджаємо туди о третій годині дня і до сьомої грузили всіх людей, але нікому нічого не дозволяли із собою брати, бо казали, що через три дні вони повернуться".
Із шести населених пунктів Микола Сема разом з іншими ліквідаторами евакуйовував людей упродовж двох місяців і семи днів. Люди залишали домівки, майно і худобу, сподіваючись на швидке повернення, та цього не сталося, каже чоловік.
"Там собаки бігали, коти. Отакі баули патронів і зброя, ото ми ходили їх добивали там, закопували і собак, і котів. Троє нас там військових ходить і більше нікого туди не пускають. І туди не пускають, і звідти не випускають. Отак було в селах. Були ми і на ЧАЕС тоді на другий день, бачили нові автомобілі, шестеро людей — усі загинули тоді".
За словами Миколи Семи, захист ліквідаторів був мінімальним: звичайна форма, респіратор і марлева пов’язка: "А нема ж нічого у нас — тільки військова форма. Прийдемо, поперемо. Із других організацій міняють, а нас — ні. І ми ждемо-ждемо… 2 місяці минуло, а ми ждемо. І ще на тиждень нас залишили".
Миколі Семі 78 років. Він має інвалідність другої групи. Каже, підтримує зв’язок із побратимами. Пояснює: не хотів би знову пройти цей шлях і шкодує, що через наслідки опромінення багато його товаришів-ліквідаторів уже померли.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram