У Бездрицькій громаді на Сумщині від початку повномасштабного вторгнення живуть 156 переселенців, серед них — 40 дітей. У кожного тут своя історія втрати та вимушеного переїзду. Тетяна Толстікова з Херсонщини та Анжела Голубка з Краснопільської громади розповіли про своє життя до евакуації та після.
Переселенка Анжела Голубка — мати трьох дітей. До Бездрицької громади родина приїхала із Наумівки Краснопільської громади. Жінка згадує день, коли довелося терміново залишати дім.
"Тримали худобу, була корова. 18 березня чоловік приїхав з роботи, каже: «Збирайся, бо там ідуть бої». Він допоміг зібратися, того дня по селу їздили перекупники. Хто здавав, хто продавав, і зі сльозами, дуже боляче було. Просто згадую — і боляче… Дуже шкода було — здали корову і поїхали".
Спершу зупинилися у Самотоївці, але через обстріли рушили далі. З березня 2025 року родина мешкає в Бездрицькій громаді.
"Я, свекруха, її сестра, свекрушин син і моїх троє доньок. Нам вистачає місця. Будинок на дві кімнати, є кухня простора, ванна кімната, сарай, погріб, невеликий город. Ми його цього року посадили, пропололи і врожай зібрали".
Жінка ділиться: місцеві жителі підтримали з перших днів. Нині винаймають будинок і сплачують лише за комунальні послуги.
"Дуже гарно поставились всі. Дуже швидко мені допомогли оформити ВПО. Сусіди приходили й питали, що потрібно. Пропонували по городу допомогу — культивувати, переорати тощо. Дуже гарні сусіди. Люди дуже гарні".
Додому родина навідувалась три місяці тому. Повернення, говорить Анжела, наразі неможливе.
"У нас у дворі КАБи «лягли». Немає сараїв, там все погоріло, вікна всі вибиті, але ми оббили. Трохи плити зсунулися від вибухової хвилі. У міжкімнатних дверях скло було — все повилітало".
У Бездрицькій громаді живе й 74-річна переселенка Тетяна Толстікова з села Веселе на Херсонщині. Її дім був поруч із Каховською ГЕС.
"Все в мене виноград стоїть перед очима і паркани — і все. 23 лютого 2022 року окупували. Були в окупації до середини червня. Вони йшли влітку через ГЕС, і почалися сильні обстріли. Почалось повністю руйнування. Води не було, світла не було, газу не було. Ми пили дощову воду, бо до джерел дістатися неможливо було. Можна, але снайпери стріляли. Село у нас велике, красиве. Жили, як в раю. Місце надзвичайно гарне, але нічого не залишилось. У нас згорів будинок, літня кухня, гараж з автомобілем, слюсарна майстерня. Не залишилось нічого. Залишився сам попіл".
Чоловік пані Тетяни був тяжкохворим. Вирватися з окупації допомогли волонтери та син із невісткою. У них наразі і мешкає, говорить переселенка.
"Пройду 10 кроків, потім беру під руку чоловіка веду. Але доїхали. Зустріли нас дуже добре. Хто давав простирадла, хтось — підковдри, хто — ложки та виделки. Але чоловік мій дуже хворий, ось місяць тому помер".
Нині у Бездрицькій громаді зареєстровані 3476 громадян. 1771 людина мешкає в Бездрику, 1672 — в Токарях, 30 — у Діброві, і троє — у селі Зацарне, розповідає начальниця відділу служби у справах дітей Бездрицької сільської ради Наталія Толстікова.
"У нас працюють два ліцеї, два дошкільних заклади, дві амбулаторії сімейної медицини, будинок культури, сільський клуб та дві бібліотеки. Крім того, є по два відділення «Укрпошти», «Нової пошти». З першого дня повномасштабного вторгнення наша громада потрапила в окупацію і була звільнена 3 березня (2022 року, — ред.). Після захоплення прикордонних пунктів області у нас збільшилась кількість ВПО. Усі отримують державну грошову допомогу. Сільська рада за можливості забезпечує речами першої потреби. Також неодноразово надходила допомога від міжнародних партнерів у вигляді продуктових і гігієнічних наборів".
Анжела Голубка, переселенка з Краснопільської громади, додає, що мріє лише про одне:
"Повернутися додому. Щоб хоча б розуміти на оцьому місці, що оце — наше. Не десь чиєсь і ми в когось живемо".
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram