Ексклюзивний коментар призерки Парижа-2024 для Суспільне Спорт.
Ірина Геращенко здобула найбільшу нагороду в легкоатлетичній кар'єрі — "бронзу" Олімпійських ігор-2024 зі стрибків висоту, розділивши третє місце у фіналі з австралійкою Елеанор Паттерсон.
Геращенко стала четвертою топстрибункою кваліфікації та зійшла на подіум у медальному раунді неділі, 4 серпня. Головні змагання чотириріччя українка завершила на висоті 1.98 метра, до того перестрибнувши три стартові позначки поспіль із першої спроби.
На п'єдестал 29-річна стрибунка зійшла на своїх третіх Іграх у кар'єрі. Двох сантиметрів до результату Ярослави Магучіх і "бронзи" забракло Ірині 2021 року в Токіо — тоді вона завершила фінал на четвертій сходинці.
В емоційному коментарі в олімпійській студії Суспільне Спорт Геращенко пригадала свої перші кроки в легкій атлетиці та віддячила тренерці Ірині Пустовойт, розповіла про змагання після травми та думки під час вирішальних стрибків Парижа-2024.
- Як підходила до вирішальних стрибків фіналу:
"Була впевненість, [що можу стрибати далі]. На 1.98 метра була класна перша спроба. А вже після того, коли зрозуміла, що це може бути медаль, я вирішила додати сили".
"Друга та третя спроби були нормальні, але вже не бралися. Дійсно фарт був на моєму боці. Ми вдвох [із Паттерсон] — треті з результатом 1.95 м. Невисокі результати, але зірки зійшлися і все склалося на мою користь. Я дуже щаслива".
- Що відчувала впродовж олімпійського фіналу:
"Було [відчуття, що все може закінчитися так]. Я була спокійна максимально, не нервувала і раділа, що тут стрибаю. Нагадувала собі це, звичайно, бо трішки думки й негативні заходили — все буває, це ж спорт".
"Я себе налаштовувала на позитивний лад, що приїхала стрибати і буду це робити. Результат і якесь місце будуть 100%, треба робити від себе все залежне, щоб він був максимально високим за цих умов. Я була спокійна, танцювала, співала та раділа, що виходжу в сектор, робила все, що могла".
"Могла зробити більше, це дійсно так. Але я щаслива, що все так склалося".
- Коли зрозуміла, що може виграти дебютну медаль:
"Після першої спроби на 1.98 метра. Ярослава та [Нікола Оліслагерс] стрибнули з першої спроби, і ми зараз ті, хто борються за медаль. Найстрашніше було, коли я не взяла третю спробу і розуміла, що за мною ще є учасниця (Сафіна Садуллаєва з Узбекистану), яка може стрибнути".
"У цей момент думала, чи це знову я четверта. Може, це негарно, але я зраділа, що я з медаллю. Зробила від себе все належне — не все, що могла, але щось зробила".
- Які емоції відчула після здобуття медалі:
"Перше — подумала, яка реакція буде у моїх батьків. Уявила, що з ними відбувається вдома, що з чоловіком, бо вони вкладали все максимально, щоб я тут була".
"Я одразу побігла до тренерки, бо вона сюди мене привезла, підготовила. І я кажу: «Ірино Григорівно, пам'ятаєте, як я була маленька, в другому класі прийшла і сказала, що хочу поїхати на Олімпійські ігри? І ми з вами звідси їдемо з медаллю»".
"У мене дуже складний характер, і вона вже 22 роки мене вивозить — інакше не можу сказати, бо мене заносить. Але вона знайшла до мене підхід, це моя друга мама. І все, що ми зараз маємо, — завдяки їй. І тому я вдячна їй за підтримку, а також батькам, чоловіку, всій своїй родині та команді. Багато хто докладав до цього руку, і лікарі, бо я зиму пропускала не просто так".
- Про виступ після травми і пропущену зимову частину сезону:
"Я в таких травмах не була, чесно. У мене був стресовий перелом, у тренерки такого не було ніколи, як і в мене. Не знали, як ми виплутаємося, але лікарі нам допомогли і поставили на ноги".
"[У фіналі] мала робити все, що можу, бо фізично і ментально я здорова. Тому я дуже вдячна тренерці за терпіння, бо вона теж зі мною це проходила вперше. Віра у найкраще, у те, що є куди зростати".