Як працюють психологи на фронті, чому страх — це нормально та як його опанувати, про найскладніше у військовій психології та те, як словом можна врятувати життя, — в інтерв'ю для Суспільного розповів старший офіцер групи психологічного відновлення управління психологічної підтримки персоналу оперативного командування "Захід" Роман Червоний.
Чи є військові, які відмовляються від допомоги психолога на фронті?
"Сказати, що не хочуть звертатись? Я радше сказав би, що звертаються і звертаються з охотою. Психолог на фронті — це не тільки людина, яка допомагає подивитися на проблему під іншим кутом. Це й мотиватор, який додає сили. Це людина, яка знімає напружені конфліктні ситуації в підрозділах, це теж обов'язок наш. Це людина, яка може при потребі й очолити бойову групу і вивести її на позицію чи виконати якесь завдання. Я з цим стикався неодноразово, що заступники з МПЗ [морально-психологічного забезпечення — ред.] або психологи в певні критичні моменти брали на себе управління і як керували своїм підрозділом", — розповідає Роман Червоний.
Як переживаються втрати побратимів?
"Як і будь-які втрати... важко переживати. Особливо, коли ти довго працюєш і стаєш частиною колективу... І твої побратими, ти знаєш про них все, і тобі кажуть, що не повернувся там Василь, Іван чи Андрій, ну переживаєш, неприємно. Боляче, але це та ціна, яку ми платимо.
Хотілося б розуміння цієї ціни суспільством, однозначного розуміння. Бо війна закінчиться, буде пантеон героїв, але і будуть ветерани. Вже зараз суспільство веде дискусію про те, як нам спілкуватись з ветеранами, що можна, що не можна. Ну, як я вже казав, найголовніше — це має бути щирість. Якщо ти недобре ставишся до військового, краще обходь його десятою дорогою. А якщо щиро хочеш допомогти — допоможеш... Тобто потрібно проявляти по-великому рахунку щиру емпатію».
Більше відповідей військового психолога Романа Червоного — дивіться у відеоверсії інтерв'ю.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok