Жителі Рівненщини під час спілкування використовують діалектизмиДіалектизм — це слово, що є характерним для певного територіального або соціального діалекту., які в народі називають "говіркою". Відповідно до місця проживання людей на території області, ці слова можуть відрізнятися.
Про те, які діалекти Різновид певної мови, що разом із літературним становить національну мову; засіб спілкування між представниками однієї територіальної чи соціальної групи.можна почути на Рівненщині, як їх вивчають та чи потрібно ці слова вживати у сучасній літературній мові, в етері Українське радіо. Рівне розповів діалектолог Олександр Котяш, дослідниця діалектів, письменниця Юлія Новак-Голубєва та філологиня, викладачка Юлія Ричагівська.
Походження діалектів Рівненщини
Дослідник Олександр Котяш — автор словника діалектів Рівненського Полісся. У ньому діалектолог зібрав слова, якими досі послуговуються у спілкуванні жителі краю. Він зазначив, що до словника увійшли приблизно три тисячі лексем.
"Наша область простягається з півночі на південь до 200 км і трішки відрізняються говірки північної частини області від південної", — зазначив Олександр Котяш.
Він зауважив, що існує західне полісся, середнє і східне:
"Наша говірка, де Дубровицький район у минулому, тепер Сарненський, належить до середньополіського діалекту і відрізняється від південних говірок та навіть від західноволинської. Там, де твердо [и] кажуть, у нас — [і] м'яко".
Дослідник зазначив, що на території області спостерігаються дифтонгиСполучення двох голосних звуків, що вимовляються як один склад. Однак ніхто їх достеменно не досліджував, хоча вчені вивчали східнополіські говірки.
"Полісся — це дуже давня архаїчна зона слов'янського світу. І наші діалекти надзвичайно важливі і цінні тим, що вони зберігають серединну стадію найдавніших звукових, морфологічних і синтаксичних процесів. Вони почалися ще в Києворуський період, в XI-XIІ столітті. Через різні обставини вони призупинилися. До 1980 років можна було ще почути говірку в первозданному вигляді. Я пам'ятаю своїх дідуся та бабусю й інших, вони не були письменними й спілкувалися так, як здавна говорили", — розповів Олександр Котяш.
Слова, притаманні Рівненщині
Діалектолог зазначив, що він упорядкував у словник лише говірку села Залужжя Дубровицької громади.
"Тих слів так багато, що я зібрав у словник саме говірку свого села, якби я поїздив по інших, то не знаю скільки томів треба було б того словника укладати. Наприклад, візьмемо ткацьку лексику, я старався записати людей старшого віку — 80+, тому що вони ще пам'ятають багато чого з того виробництва, яке було ще раніше. Тепер ткацтво в селі віджило, верстати десь зберігаються в людей на горищі, але вже ніхто не тче. Коли я записував, слухав розмови, люди говорили такі слова: "вимаЗалишок ниток від сновання.", "кокушкаЧастина верстата, одна з двох бічних великих рам", "маковкиБлочки у вигляді коліщаток у ткацькому верстаті, по яких рухаються шнури, прив’язані до верхніх рейок начиння.", "заперенькаДеталь у ткацькому верстаті, яка, попускаючи нитки основи із заднього навою, дозволяє ритмічно ткати", "одяжичиСтрічки на верстаті для притримування подовжніх ниток, коли закінчується піткання", — пояснив він.
На питання про слова, які характеризують нашу область, Олександр Котяш відповів:
"Нещодавно я почув і записав: "душничок" — це маленька стограмова склянка, з якої можна випити наливки чи ще щось. Я вже думаю над етимологією цього слова, напевно щось для душі приємне, бо інакше не можу пояснити. Цікавий вислів, але я його більше не чую, він колись, в дитинстві, був популярний — "рідкий мозок". Це коли людина забудькувата. Слова, які зараз використовуються: "аньо", "анього", "адего", "адеки", "тутека", "тута", що означає: "ось", "тут", "отут", для визначення місця".
Діалектизми у творах Юлії Новак-Голубєвої
Письменниця Юлія Новак-Голубєва у своїх творах використовує діалектизми, бо вони, за словами авторки, додають правдивості у створенні образів людей, про яких вона розповідає.
"Я родом із Вараського району, раніше Володимирецького. Там майже в кожному селі своя говірка. Я пишу переважно про події пов'язані з Поліссям, з людьми, які звідти й використовую ту мову, якою люди говорять", — пояснила авторка.
Юлія Новак-Голубєва зауважила:
"Мені подобається наводити приклад про товчену картоплю. Її називають в кожному селі по-інакшому, наприклад у селі Великі Цепцевичі називають "товченик", а в селі Городець називають "товмач", в сусідніх селах і "бульобниця" є, і "товканиця". У кожному селі — своя назва. Це цікаво і колоритно".
Авторка зазначила, що діалектизми слід зберігати.
"Коли я жила в цьому середовищі, спілкувалася, то не помічала, наскільки важливою для мене є "хатня мова" малої батьківщини. Але коли ти десь поза межами середовища, то розумієш, що це мова дому, до якої хочеться повертатися, якою хочеться до когось озватися і щоб хтось до тебе хтось заговорив цією мовою. Для мене діалектна мова — це про тяглість поколінь, це про певну самобутність", — розповіла Юлія Новак-Голубєва.
Останній із творів письменниці, у якому вона використала діалектизми — есей "Перекур".
"У нас на Рівненщині "перекур" зазвичай не означає виходити покурити, а відпочити, видихнути. Саме в цьому есеї "Перекур" я використовувала діалектизми, оскільки описувала свого земляка і використовувала ті слова, які він насправді говорив", — додала вона.
Важливість збереження діалектизмів
Філологиня, викладачка Рівненського державного гуманітарного університету Юлія Ричагівська розповіла про діалекти та їх цінність для мови Рівненщини.
"Говірки Рівненщини у своїй сукупності становлять давній діалектний масив, але він неоднорідний, оскільки на території нашої області представлені різні діалекти. Тут перехрещуються середньополіські і західнополіські говірки, які належать до північного наріччя, а в південній частині області поширені південноволинські говірки. Вони вже є частиною південно-західного наріччя. У нашому регіоні спостерігається мовна строкатість і обумовлено це історичними процесами, розселенням давніх слов'янських племен на наших теренах", — пояснила вона.
Філологиня також додала:
"Історична роль діалектів полягає в тому, що вони засвідчують давність української мови, бо коли ми шукаємо коріння нашої мови у глибині століть, то потрібно розуміти, що йдеться якраз не про сучасний літературний варіант, а саме про народне мовлення, тобто про діалекти".
Зі слів викладачки, історична роль діалектів полягає у тому, що вони дають поштовх для творення літературної мови:
"Нова українська літературна мова, якою ми зараз послуговуємося, сформувалася на основі говірок Середньої Наддніпрянщини й це був результат свідомої діяльності українських письменників, науковців ХІХ- початку XX століття.
Збереження діалектизмів в сучасному мовленні
Юлія Ричагівська пояснила, що наразі на Рівненщині та в інших областях відстежують поступовий процес вирівнювання діалектів відповідно до літературної мови.
"Йдеться про те, що в регіональному мовленні зберігається все менше діалектизмів і все сильнішим на діалекти є вплив літературної мови. Цьому є багато причин, наприклад, доступність освіти. У нас виросли багато поколінь людей, які кинули після завершення школи свої населені пункти, їхали здобувати освіту далі, якщо навіть поверталися, то вони вже не були носіями свого діалекту", — пояснила філологиня.
З її слів, доступність інтернету у найвіддаленіших населених пунктах сприяє формуванню мовлення молоді під впливом не лише рідної говірки, а й літературної мови.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook