"Передають з покоління в покоління техніку": як розвивається серпанкове ткацтво на Рівненщині

Ніна Рабчевська проводить майстерклас із ткацтва. Суспільне Рівне

Серпанкове ткацтво — в переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Рівненщини із 2018 року. Воно поширене здебільшого на Поліссі. Це ремесло популяризують на різних заходах в області, зокрема й на фестивалі "Ткацтво.UA".

Про підтримку та розвиток ремесла розповіла в етері Українське радіо.Рівне директорка обласного центру народної творчості Ірина Рачковська.

З її слів, серпанкове ткацтво досі існує на Поліссі. Його внесли в обласний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини у 2018 році:

"На Поліссі є чимало населених пунктів, де жінки досі активно займаються ткацтвом. Зокрема в селі Крупове Дубровицької громади упродовж століть передають з покоління в покоління техніку унікального серпанкового ткацтва".

Ірина Рачковська на мистецькому проєкті "Ткацтво.UA", грудень 2023 року. Рівненський обласний центр народної творчості

Ірина Рачковська зауважила, що не кожна ткаля може собі дозволити працювати з льоном. Але загалом опанувати ремесло ткацтва може кожен, хто хоче:

"Нещодавно в одній із експедицій у селі Карпилівка, я виявила цілу республіку жінок, які тчуть рядна. Вони переоблаштували хату на ткацький осередок і організували там клуб за інтересами".

Світлина з мистецького проєкту "Ткацтво.UA", грудень 2023 року. Рівненський обласний центр народної творчості

Вона розповіла, що на фестивалі "Ткацтво.UA" популяризують ткацтво і супутні ремесла, які його доповнюють:

"Третій рік поспіль Рівненський обласний центр народної творчості запрошує знаних майстрів ткацької традиції на цей фестиваль. До нас приїжджають спеціалісти й з інших областей. Але ми все-таки акцентуємо на своїх, регіональних, тому що метою фестивалю є підтримка розвитку ткацької традиції саме на Рівненщині".

Як зазначила керівниця центру, візуальними символами ткацької традиції на Рівненщині стали майстрині Уляна Кот і Ганна Леончук:

"Вони ще в радянські часи популяризували льонарство на Поліссі. Вироби Ганни Леончук є у фонді Рівненського обласного центру народної творчості. Їх можна оглянути віртуально на сайті. Також ми їх презентуємо і демонструємо на наших заходах".

Світлина Ганни Леончук на мистецькому проєкті "Ткацтво.UA", грудень 2023 року. Рівненський обласний центр народної творчості

Зі слів Ірини Рачковської, основним носієм серпанкового ткацтва є Ніна Рабчевська:

"Все своє свідоме життя вона не просто займається творчою діяльністю, а й популяризує це ремесло серед своїх односельчан. При їхньому клубі є гурток "Серпанкове розмаїття". Окремо ми її запрошуємо проводити майстер-класи для рівнян".

Про особливості ткацтва, зокрема серпанкового, розповіла заслужена майстриня народної творчості України, ткаля із села Крупове — Ніна Рабчевська:

"Так в сім'ях велося: коли підростала дівчина — їй обов'язково треба було навчитися ткати. Спочатку вчили прясти нитку. Коли вона напрядала перший клубочок — його спалювали, щоб у неї було бажання виготовити нову. Коли вже дівчина навчилась робити нитку рівною, то її вчили ткати".

Ткаля зауважила, що дівчата вчилися ткати на грубшому простому полотні. Ще робили рядове та саржеве полотна. Найціннішим було серпанкове. Щодо нитки, то переважав льон і найцінніша саме нитка з льону, бо з неї можна було виготовити найтоншу нитку для ткання серпанку.

"Льон треба було багато разів обробляти: його терли на терниці, тоді тріпачкою витріпувалась костриця, далі його обдирали на залізному гребені, а потім — на дерев'яному. В кінці, щоб виготовити найтоншу ниточку, льон чесали щіткою з дикого кабана. Тоді залишалось найтонше волокно, яке було схоже на шовк", — додала Ніна Рабчевська.

Серпанкові вироби Ніни Рабчевської.

З її слів, найперші відходи називалися пачоси, і з них прали грубші нитки:

"Їх фарбували і робили з них покривала, ткали доріжки. Потім йшло тонше просте полотно. З нього шили постіль і щоденний одяг для чоловіків та для жінок. З третього відходу — пряли намітки, рушники, готували посох для дівчат".

Щодо колористики, то ткаля розказала, що переважав чорний і червоний колір. Зазвичай використовували багато природних барвників:

"З візерунків та орнаментів найчастіше використовують геометрію в поєднанні з рослинним орнаментом. Цікаво, що на костюмах нашого колективу "Берегиня" малюнок геометричний, а по боках — колоски".

Традиція ткацтва, зі слів жінки, почала занепадати, коли стали розформовувати колгоспи. Тоді зникло і льонарство. Нині підприємці зазвичай сіють технічний льон:

"На мої гуртки здебільшого приходять діти. Інколи — молоді жінки цікавляться, адже їх цьому не вчили. У нас є ще залишки льону, то на майстер-класах показуємо, як його обробляти, як робити нитку. Щоб братися за серпанкове полотно, то спочатку треба навчитися виготовляти нитку. Бо кажуть — яка пряха, така й мітка. Якщо ниточка рівненька, без різних вузлів, то і полотно буде дуже гарне".

Ніна Рабчевська на проєкті "Ткана Україна". Музей Івана Гончара

Ніна Рабчевська зазначила, що у сучасних нитках нема такої скрученості, як у тих, що люди ткали вручну. Для якісного серпанкового полотна потрібна саме така нитка:

"Я брала участь у проєкті "Ткана Україна" в Київському музеї Івана Гончара. Там робили карту усієї України. Я показувала справжні серпанкові намітки. Там майстри зауважили, що наші намітки дуже відрізняються від інших, що нитка рівненька і скручена, не кошлатиться. Коли починаєш працювати з нитками, які спряли на машинах, то від них відходять ворсинки. Хто в тому розуміється, той різницю бачить відразу".

Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook