Серпанкове ткацтво увійшло до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Це шостий елемент, який внесли до цього списку від Рівненщини. В обласному переліку ця традиція перебуває з 2018 року.
Як повідомили 29 вересня у Facebook Рівненської ОДА, традицію серпанкового ткацтва офіційно додали до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Відповідний наказ підписано Міністерством культури України.
У публікації, з покликанням на Управління культури і туризму ОДА, зазначили, що це рішення стало результатом тривалої та кропіткої роботи багатьох людей. До підготовки матеріалів, дослідження елемента та формування плану його охорони долучилися носії традиції, громада села Крупове Дубровицької тергромади, майстрині, науковці, музейники, чиновники, громадські організації та заклади освіти.
«Для Рівненщини це вже шостий елемент нематеріальної культурної спадщини, внесений до Національного переліку. Радіємо, що Експертна рада при Міністерстві культури високо оцінила цю традицію. Її збереження — це наш внесок у плекання української ідентичності та культурної спадщини. Щиро дякуємо всім, хто долучився до цієї великої спільної справи», — цитують у повідомленні начальницю Управління культури і туризму Рівненської ОДА Любов Романюк.
Одним із тих, хто багато років працював над відродженням серпанкового ткацтва, є директор етнопарку «Ладомирія» Володимир Дзьобак. У своєму дописі у Facebook він поділився, що робота над відновленням традиції розпочалася ще у 2010 році. Дослідники вивчали серпанкові строї у музейних фондах і приватних колекціях, а майстри відновлювали технологію виготовлення полотна.
«Понад п'ятнадцять років тому ми почули, що відродити серпанок практично неможливо. А сьогодні він живе. Однак, спраажнє відродження традиції відбувається не тоді, коли її внесли до переліку, а тоді, коли її знову передають від людини до людини», — написав він.
Він також зазначив, що для відтворення серпанкового полотна майстрині виготовили понад 90 пробних зразків тканини, перш ніж вдалося наблизитися до характеристик історичних полотен.
Традиція серпанкового ткацтва — це локальна технологія виготовлення тонкого напівпрозорого лляного полотна серпанку, яка історично побутує у селах Дубровицької міської територіальної громади Сарненського району Рівненської області. Ця традиція охоплює не лише технологію виготовлення тканини, а й створення виробів із неї, пояснили на сайті Мінкульту.
Що відомо про серпанкове ткацтво
Як раніше інформувало Суспільне, серпанкове ткацтво — в переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Рівненщини із 2018 року.
«На Поліссі є чимало населених пунктів, де жінки досі активно займаються ткацтвом. Зокрема в селі Крупове Дубровицької громади упродовж століть передають з покоління в покоління техніку унікального серпанкового ткацтва», — розповідала директорка обласного центру народної творчості Ірина Рачковська.
Вона зазначала, що візуальними символами ткацької традиції на Рівненщині стали майстрині Уляна Кот і Ганна Леончук:
«Вони ще в радянські часи популяризували льонарство на Поліссі. Вироби Ганни Леончук є у фонді Рівненського обласного центру народної творчості. Їх можна оглянути віртуально на сайті. Також ми їх презентуємо і демонструємо на наших заходах».
Зі слів Ірини Рачковської, основним носієм серпанкового ткацтва є Ніна Рабчевська. Майстриня розповідала:
«Так в сім'ях велося: коли підростала дівчина — їй обов'язково треба було навчитися ткати. Спочатку вчили прясти нитку. Коли вона напрядала перший клубочок — його спалювали, щоб у неї було бажання виготовити нову. Коли вже дівчина навчилась робити нитку рівною, то її вчили ткати».
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok