Дідусевий дім, який побудували після Другої світової війни, перетворила на етносадибу Марія Шершун із села Злазне на Рівненщині. У будинку зберігаються вишиті рушники, старовинні предмети побуту, ткацький верстат та піч, яка функціонує. У ній жінка випікає пироги та варить гарбузову кашу, якою пригощає гостей. Марія зазначила, що будинок, де ніхто не живе більш як 20 років, знову збирає людей, а в його стінах звучить дитячий сміх.
«Вітаю вас щедрим грушевим урожаєм на подвір'ї мого діда Бачука Тимофія Романовича. Ця столітня груша вже не перший рік радує нас таким урожаєм. Вона ніби нагадує, що коріння важливе, що те, що поєднує мене з моїм родом, з моєю ріднею має мати продовження. Тому я на подвір'ї нашої нашого родинного обійстя заснувала етносадибу», — зазначила Марія Шершун.
Жінка розповіла, що етносадиба була колись будинком її дідуся та бабусі Бачука Тимофія Романовича та Бачук Параски Леонтіївни. У них було три сини та дві доньки. Як розповіла Марія, їй батько розказував, що під час Другої світової війни село спалили, залишилися дві хатини.
«Вже десь в 50 роках тато казав, що він сам заготовляв дерево із батьком для цієї хатини. Звівши цю хатину, дідусь оселився тут зі своєю родиною. Але бабуся дуже рано померла, залишивши чоловіка з дітьми», — зазначила вона.
Засновниця етносадиби розповіла, що після смерті тітки Антоніни залишилася ще одна її тітка Вірка.
«Вона дуже хвилювалася. В останні роки свого життя вона казала: "Все, пропаде ця хатина. Не буде ніхто тут жити, адже ми повиходили заміж. В кожного своє життя". І я бачила, як їй боляче, що немає продовження ця хата. Вона каже: "Та розсиплеться, та загубиться"», — пояснила жінка.
Вона зауважила що після смерті двох тіток, Антоніни і Віри, Марія успадкувала будинок.
«Моя родина згуртувалася і це стало місцем, де ми знову збираємося, так як колись. Я радо зустрічаю всіх дітей, гостей, тому що ця хата живе. І ті слова тітки... Я не раз кажу: "Тітонько, живе, хата живе, бо сюди приходять люди"», — розповіла Марія Шершун.
Засновниця етносадиби показала рушник її бабусі Варвари.
«Я була ще досить юною, коли не розуміла цінності цього рушника, тому попрала його в звичайній теплій воді, і він позеленів. Тільки тоді я зрозуміла, яка ж це робота. І тепер уже багато років я із цього саме рушника беру узори для своїх... він став таким натхненням для мене. Тепер я уже поєдную різні узори, щоб виткати свої рушники. І кожен раз згадую, що це рушник бабусі Варвари, у хаті якої я вперше побачила верстат», — зауважила вона.
Марія Шершун назвала піч серцем етносадиби.
«Ми все зробили для того, щоб вона функціонувала. Тому що кухонне начиння, тому що сама піч є не тільки місцем, яке гріє, але й смачно пахне. Тому сьогодні в нашій етносадибі вариться гарбузова каша. Щоб її вийняти, ми використовуємо рогачі. Щоб витопити піч, ми користувалися коцюбою», — зазначила вона.
Засновниця розповіла, що садиба зустрічає гостей пирогами та узваром, який варять спеціально із сушених яблук та груш.
«Історія нашої етносадиби побудована на тих родинних цінностях, що треба берегти, те що нас тримає на цій землі. Що ми передамо нашим наступним поколінням», — підсумувала жінка.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok