Двійко пташат сови вухатої живуть на подвір'ї ветеринарки й голови громадської організації "еко РЕЙД" Олесі Божок. Малята випали з гнізда в Гощі на Рівненщині й могли загинути. Зоозахисниці повідомили про це місцеві жителі й вона прихистила совенят. Для пташат збудували просторий вольєр й підлаштували під їхні потреби. Тут вони будуть жити, поки навчаться літати. Пташата потребують особливого догляду й харчування.
Більше про це Олеся Божок розповіла Суспільному.
— Якого виду совенята, яких ви прихистили?
— Це сова вухата. Вони типові для нашого регіону. Живуть у парках, ялинках, біля людей. Не такі рідкісні, як пугачі. Ті — лісові, а ці — наші, міські.
— Як вони потрапили до Вас?
— Випадково, як завжди. Вони випали з гнізда. Перше совеня – в Гощі біля адмінбудівлі, в дуже людному місці, де багато собак. Люди боялися, що його загризуть, і повідомили мені. Згодом, вже в іншому місці знайшли ще одного — він менший, сіренький. З'ясували, що це самець і самочка. Але загроза не тільки від собак, а й від людей, від транспорту. Пташеня – мале, сіре й не розуміє, куди тупає, тож може запросто опинитися під колесами, коли людина заїжджає на стоянку, розвертається.
— Де у вас пташата живуть?
— Спочатку був один і жив у клітці для папуги. Але з двома так не вийде. Переживаю за крила – їм треба мати розмах. Якщо розмах неправильний, пошкодиться кінцівка крила і пташеня не буде літати й залишиться ходячим. Тому купила матеріали й збудувала їм вольєр на подвір'ї. Метр двадцять на метр двадцять, висота — два метри. Поставили гілки, жердини, щоб їм було зручно. Вольєр обтягнутий сіткою, а зверху – плівка, щоб вони не мокли зайвий раз. Живуть на подвір'ї. У мене, виходить, хата так розташована, що поруч дві закинуті садиби. І тут такий вже лісопарк, що в мене й іволги позаторік жили.
— Як і чим їх годуєте?
— Годую сама. Основне — це миші, щоб потім, коли полетить, пам'ятали запах. Але мишей з вулиці не даю, бо це небезпечно для їхнього здоров'я. Якщо нема мишей — годую замороженими курячими сердечками й шийками. Вони мусять їсти кісточку — це важливо для правильного травлення. П'ють дистильовану воду зі столової ложки.
— Як совенята поводяться? Вдається приручити?
— Частково. Вони вже не дикі. Звикли до мене, навіть дозволяють фотографувати. Одна з них — зухвала: спочатку за палець хапається, а потім — за м’ясо. Рука вже вся передерта [усміхається – ред.]. Одягала рукавичку, але боялися й не їли. Тепер годую пінцетом. Взагалі за сов пишуть, що якщо ти злеткаЗлеток – молодий птах, птах-підліток, який вилетів з гнізда і ще не опанував політ. приручив і доглядаєш, поки він навчиться літати – то він нікуди потім не полетить. Це брехня. Є сипуха, яка дуже звикає до людини і вже не може нікуди полетіти. А прості пугачі й вухаті сови – вони не йдуть до приручення. Їм дай волю – однозначно полетять.
— Коли плануєте відпускати цих совенят?
— Коли навчаться літати. Це дика пташка, вона має жити на волі. Сови вухаті — вони не прив'язуються до людини так, як сипухи. Як тільки відчують себе сильними — полетять. Але поки маленькі, вони можуть потрапити під машину чи під ноги. От тому ми їх тимчасово утримуємо. Хай тренують крила, вчаться літати. Злеток дуже довго ходить пішки. Майже чотири місяці вони вчаться літати. Тож, думаю, ми з ними на літо. Торік в мене совеня до вересня жило й потім полетіло.
— То у вас вже є досвід із совами?
— Так, минулого року мені теж совеня приносили. Я за цей час про них стільки вже начиталася. А до цього був голуб, якого я вигодувала до того, що він зі мною на плечі на роботу ходив по всій Гощі. Після голубів у мене пішли граки. Знайома принесла великого грака, нього було пошкоджене крило. А потім – пішли сови.
— Певно, допомагає й те, що ви – ветеринарка за фахом?
— Так, фельдшерка у Гощанській державній ветлікарні. Але сови до мене несуть не через професію. Просто шість років тому я почала в Гощі волонтерити – рятувати, стерилізувати тварин, показувати людям приклад, що можна і треба допомагати. Після того селищний голова запропонував створити свою громадську організацію — так легше буде працювати. І народився "еко РЕЙД" — "еко" з малої, "РЕЙД" з великої, це моя фішка. Шість років тому я запровадила стабільні щомісячні стерилізації в Гощі, в районі. З того часу — і стерилізація, і порятунок, і лікування. А тепер усі знають, де я живу — несуть усе.
— Звідки це у вас?
— Мабуть, ще з дитинства. Я сама з Бердянська і колись вигодовували чайок, які заплутувалися в сітках. Мартин в мене колись жив великий. Тато був військовий і я виросла з собаками в авіаційній частині. Перша книжка, яку прочитала — "Як вибрати собі цуценя". Я собачниця, як кажуть, до мозку кісток. Хоча в хаті маю чотири кішки [усміхається – ред.]. А тепер ще й сови.
— Чи маєте для них імена?
— Поки неофіційні. Назвала їх Пушик і Пума. Вони як два жевжики. Дуже цікаві, вже адаптувалися. Прив’язані до місця, але все одно — це дикі птахи. Влітку будуть тренувати крила, а восени, дай Боже, полетять.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
