Із початком повномасштабної війни у Всеукраїнському центрі вишивки та килимарства в Решетилівці дещо зменшилася кількість екскурсій. Ймовірно, це пов’язано із наближенням лінії фронту.
Про це Суспільному розповіла керівниця центру Надія Вакуленко. Як працює установа ― у матеріалі Суспільного.
Що таке Всеукраїнський центр вишивки та килимарства
Всеукраїнський центр вишивки та килимарства у Решетилівці створили 2018-го. Він діє як культурно-просвітницький заклад. Його керівниця Надія Вакуленко Суспільному розповіла:
"Центр задля збереження ремесел, цих двох ремесел ― вишивки, килимарства. І в майбутньому ми ще плануємо обов'язково відтворити ткацтво. Ми всеукраїнський центр, тому ми відшиваємо кращі зразки усіх областей України".
Нині заклад діє у приміщенні, яке орендують у художнього ліцею. Його планували розмістити на території колишньої фабрики художніх промислів, яка проіснувала у Решетилівці 100 років.
"Фабрика з 2005-го року не функціонувала. І 2019-го року ми вставили вікна, поремонтували дахи. І, на жаль, на цьому все закінчилось, тому що почався COVID, а тоді почалась війна. Фабрика нам дасть можливість велику ― великі зали, де ми зможемо виставити всі свої роботи. Планувалося такий створити арт-хаб. Надіємося, що все це в майбутньому обов'язково станеться", ― розповіла Надія Вакуленко.
В установі працює 72 людини, за штатом має бути 100 працівників, але поки їм немає, де розміщуватися.
Відтворення автентичного одягу у Решетилівці
У центрі діє відділ ручної та машинної вишивки. Майстрині створюють одяг за старовинними узорами та авторськими ескізами. Зокрема, полтавські, гадяцькі сорочки, а також такі, що були характерні для інших регіонів.
"Для полтавських сорочок характерно, традиційно рукав складається з двох частин. Верхня частина ― уставка і нижня відрізна частина, вона бралась набагато ширша і збиралася пухликами, щоб надати пишноти рукаву", ― розповіла Надія Вакуленко.
Фахівчиня з вишивки Ольга Єфанова створює вишиванку за борщівською схемою. Суспільному вона розповіла:
"Це дуже нетипова для Полтавщини сорочка, дуже важка і кропітка робота. Більше до душі білим по білому, але така також цікава в роботі. Ти занурюєшся в це, відволікаєшся від різних думок, негативу. Це те, що я можу робити кожного дня".
Вишиті частини зшивають у готові вироби. Цим займається, зокрема, завідувачка науково-виробничого відділу вишивання Наталія Нагорна. Окрім сорочок, створюють й інші вироби. Суспільному майстриня розповіла:
"Зараз ось відтворюємо корсетку в чисто народному стилі. Це дуже давня. Малюнок у нас це миргородський. На манекені у нас висить більш літній варіант такий. А Надійка займається (створенням ― ред.) зараз із драпової тканини і в інших кольорах. Тому що для Полтавської області більш притаманні такі зелені кольори верхнього одягу".
Збереження традицій килимарства у Решетилівці
У центрі також створюють великі гобелени та маленькі сувеніри у цій же техніці. Оксана Миколаєнко має 25-річний досвід у цій справі. Про особливості техніки розповіла так:
"Основа ― є перший ряд і другий ряд. Ми прокладаємо ниточку, потім починаємо перебирати через одну ниточку, це називається перебір. Зараз ми працюємо над сувенірами Олександра Бабенка. Це славнозвісний художник. Звичайна робота. Але потрібно бути художником, щоб бачити ці роботи".
За словами керівниці центру, після початку повномасштабної війни із міста виїхало багато молоді, але пів року тому працювати прийшла Ірина Герасименко із сестрою. Дівчина розповіла Суспільному:
"Навчалася в Решетилівському художньому професійному ліцеї, після навчання прийшли зразу сюди. Так як живописець-килимар професія, то займаємося і художньою справою. Малюємо і ескізи до килимів, і картини, і так далі. Є задоволення і зробити ескіз свій власний, щось придумати, намалювати, а потім це втілити і показати на прикладі вручну".
Як працює Центр вишивки та килимарства в умовах війни
За словами Надії Вакуленко, повномасштабна війна спонукала людей пізнавати традиції та культуру:
"Коли почались військові дії, ми так трошки думали, знаєте, що все-таки це не товари першої необхідності, що якось не буде так функціонувати наш центр, але виявилося, що навпаки. Все-таки з повномасштабною війною люди відчули, що вони українці, що це наше мистецтво, що це наша культура, наші традиції".
Для відвідувачів проводять майстер-класи. Для цього мають 25 маленьких килимарських станків. На екскурсії приходять, зокрема, переселенці та військові.
"Ми тут і сітки плели і з початку війни була потреба в бинтах. То люди тут нам зносили білі тканини. Ми тут їх прали, прасували, різали, скручували їх. Є такі військові, які просять вишити на їхньому одязі якісь обереги. Зараз трохи менше цих екскурсій, бо все-таки ми ближче до фронту. Але все рівно є постійно, постійно хтось телефонує, хоче приїхати".
У виставковій залі демонструють вишиті роботи за старовинними та авторськими ескізами.
"Хоч і авторські роботи, але все рівно елемент якийсь збереться зі старих сорочок. Художник вже робить свою композицію, своє поєднання технік, вишивки, розміщення і так далі.
От знаменита в нас гадяцька сорочка, яка також внесена до національного переліку, як нематеріальна культурна спадщина. Чим відрізняється Гадяч? Ось якраз оцим синім кольором таким, колір індиго. Проживало багато євреїв, вони їздили в Індію, привозили звідтіля оцей фарбник індиго", ― сказала Надія Вакуленко.
Також у залі зберігають вишиту сукню, яку презентували у Раді Європи у Старсбурзі 2023-го року. Вона символізує оновлену нескорену та непереможну Україну, розповіла керівниця центру:
"Це така моя авторська розробка. П'ять майстринь цю сукню вишивали пів року. Використані саме полтавські техніки, мережки, зерновий вивід, солов’їні вічка, лиштва. Ці роботи демонстрували наші біженці. Ця модель ішла останньою вже. То ті парламентарі всі просльозилися, настільки було трепетне дійство. І в цей день Рада Європи проголосувала за визнання Голодомору в Україні геноцидом. І як нам сказали, що ваш проєкт дуже сприяв правильному голосуванню".
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok