Історичну правду про Голодомор на Полтавщині співробітники Державного архіву області дізнавалися з документних фондів. Це — партійних, радянських, судових органів, з фонду комітету незаможних селян, а також робітничо-селянської інспекції.
Про це в ефірі Українського радіо "Полтава" розповіла професорка Кременчуцького національного університету імені Остроградського Ганна Капустян.
Згідно з даними криміналістичної експертизи, під час Голодомору 1932–33 років загинуло 10,5 мільйона українців. Серед областей, що найбільше постраждали, — Полтавська, сучасна територія якої у той час була у складі Харківської області. Тому точну кількість жертв на Полтавщині назвати складно.
"Українців у тодішньому національному складі Полтавщини було 93 відсотки. Тому неймовірні були жертви — не менше ніж два мільйони. Про це можна судити, які були жертви по окремих районах Полтавщини. Наприклад, у Новосанжарському районі офіційно радянська влада визнала те, що навесні 1933 року 59 із 64 сіл, як написано було, «переживали продовольчі труднощі». За три місяці весни там вимерло більш як дві тисячі людей".
Співробітники Державного архіву Полтавської області підготували і видали друком один з 25 томів в Україні "Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років". Полтавські архівісти переглянули 2 295 архівних справ. Окремо досліджували архівний фонд Полтавського міського народного суду, або, як його ще називають, Полтавського кущового народного суду про колективізацію і голодомор.
"Також важливо згадати 1941–1943 роки, коли діяла «вільна преса», візьму це в лапки. Зокрема, це газета «Дніпрова хвиля» у Кременчуці та «Голос Полтавщини», що виходила у Полтаві. Так ось, у той час вперше на їхніх сторінках люди розповіли — для них це було одкровення — правду про пережитий ними голод. Зараз можна досліджувати зшивки цих газет, що розміщені в музеях і Полтави, і Кременчука, а також у Державному архіві Полтавської області".
Наприкінці 1980-х років студенти Кременчуцького державного університету почали збирати спогади-свідчення людей, які пережили Голодомор. Їм у 1932–33 роках було по 20-30 років. Разом із професоркою Ганною Капустян вони поставили завдання перетворити національну пам’ять у документальне джерело. Перше наукове видання "Пам’ять 33-го кличе молодих. Сповіді свідків і слово історика" побачило світ 2008 року, а потім 2014-го та 2017-го.
"Також на пошанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду ми разом із студентами започаткували публічні читання. На центральній площі Кременчука біля пам’ятного знаку жертвам політичних репресій студенти нашого університету читають спогади свідків Голодомору. Тут так цікаво виходить, що нині їх уже читають студенти — діти тих батьків, які записували ці свідчення. А збирали ми цю усну історію не лише на Полтавщині. В університеті навчалися студенти з Вінницької області, з українського Донбасу, з Житомирської області, з Одеси, з півдня України, з Черкащини".
Більше слухайте в ефірі Українського радіо "Полтава" за посиланням.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok