Під час війни мистецтво набуває особливого значення, даруючи людям силу та відчуття людяності в найскладніші часи. Суспільне поспілкувалося з українською диригенткою, Заслуженою діячкою мистецтв України Наталією Пономарчук і солістом, Заслуженим артистом України Марком Комоньком про роль музики під час війни, особливості диригентської професії та емоційний зв'язок між оркестром і публікою.
Покликання диригента
Наталія Пономарчук розповіла, що від початку сприймала непростий шлях диригента як даність. Вона не мріяла про диригентську кар'єру, однак завжди любила музику:
"Я не хотіла бути диригентом. Я завжди дуже любила симфонічну музику і симфонічний оркестр. А диригентом мені довелося стати. Для того, щоб проживати цю музику, так я про це мріяла".
Професія диригента вимагає серйозної фізичної підготовки, особливо при роботі з великими складами оркестрів і хорів. Наталія зазначила, що навантаження під час виступів значне, а велика кількість виконавців потребує додаткових фізичних ресурсів від диригента.
"У диригента дуже багато концертів, багато роботи. Я не можу сказати, що це надто велике навантаження. Але якщо це постійно і склади оркестрів великі, наприклад, хори там і так далі. Велика кількість людей потребує іншого навантаження фізично. Краще було б мати хорошу фізичну форму. Це просто для особистого здоров'я було б непогано".
Про енергообмін з оркестром
Наталія Пономарчук описує оркестр як колектив, відкритий до енергообміну, де кожен музикант тонко відчуває емоційний стан інших. Вона пояснила, що такий енергообмін – невід'ємна частина роботи з оркестром, адже музиканти реагують на внутрішній стан диригента.
"Колектив повністю не те, щоб залежний, але відкритий до енергообміну. І колектив відчуває все абсолютно. Люди відчувають одне одного. Тут зібралися люди, які, в принципі, дуже тонко відчувають світ навколо себе. І якщо в тобі вирує негативна енергія, ти повинен це контролювати".
За її словами, під час виступу диригент переживає потужний викид адреналіну, який дозволяє не відчувати фізичного дискомфорту. Наталія розповідає, що на сцені фізіологія перебудовується, а всі проблеми зі здоров'ям дають про себе знати лише після завершення концерту.
"Диригент, коли стоїть на концерті є адреналін такого високого ступеню, що диригент миттєво стає здоровий. Навіть якщо ти маєш там температуру, погано себе почуваєш, але поки ти тут за подіумом, поки ти за пультом, поки ти працюєш з оркестром, на концерті ти не відчуваєш ані болю, нічого, абсолютно. Вся фізіологія так вибудована, що ти відчуваєш себе абсолютно здоровою людиною".
Музика під час війни
Наталія Пономарчук спостерігає, як війна впливає на психіку музикантів і їхню виконавську діяльність. Вона розповіла про випадки, коли навіть найкращі солісти забували текст на концертах через пережитий стрес від ракетних атак і необхідності переховувати своїх дітей.
"Якщо люди в такий складний час приходять і слухають музику — значить вона потрібна, і щоб ми про це не казали, як би ми про це не думали, але людська реакція найважливіша. Люди приходять в зал, люди приходять в театр. Людям це потрібно, вони не можуть без того себе почувати людьми. Це складник нашої ідентичності, це складник нашої людської сутності".
Досвід соліста Марка Комонька
Марко Комонько розповів про свій перший досвід виконання концерту Альберта Берга. Він мав нагоду підготувати твір самостійно вдома, але вперше почув його з оркестром саме в Одесі:
"Цей неймовірний концерт, Альберт Берг. Я його ніколи не виконував, я дуже щасливий, що я познайомився з цим концертом, і дуже щасливий, що я його буду виконувати в Одесі. Як я вже сказав, це неймовірний концерт, дуже багатий емоціями, кольорами, нумерацією".
Війна серйозно вплинула на творчу діяльність Марка. Артист також відзначив, що не може виконувати деякі твори російських композиторів через політичні причини та особисте небажання. Він додов, що багато творів, які раніше були в його репертуарі, тепер викликають відторгнення.
"Взагалі перші пару місяців (війни — ред.) я не міг почати грати, я не міг підійти до інструменту. А на щастя, можна так сказати, мене запросили в Королівську оперу в Стокгольмі, у Швеції. І я попросив, щоб мене посадили десь ззаду, щоб по маленькій дозі я почав повертатися до того".
Про ставлення Одеси
"У мене величезний сентимент. Я обожнюю Одесу. Я до неї відношусь з великою ніжністю. І до людей, які тут живуть. Дуже поважаю одеситів. І завжди поважала. Мені приємно бути тут. Це частина мого життя. Це історія", — зазначила Наталія Пономарчук
"Я хотів дуже провести мою сім'ю сюди. В мене дружина з Кореї, в мене троє синів, всі скрипалі. Є до сих пір дуже великі бажання їх привезти до Одеси, показати Одесу. Як і самому бачити Одесу, бо ясно, що стільки всього чув про Одесу, і про Філармонію, і про оркестр, і про життя в Одесі, і про культуру", — додав Марко Комонько.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області.