Усі чоловіки з родини Кулиничів, яка живе на Одещині, пішли добровольцями на війну. Старший син, який був бойовим медиком, загинув у грудні 2024 року. Середній після важкого поранення повернувся додому і підтримує матір, а наймолодший, щоб стати військовим, у 18 років втік з дому та у свої 19 брав участь в операції в Кринках. Батько наразі відбиває наступ росіян на Покровському напрямку. Історія родини — у матеріалі Суспільного.
Родина Кулиничів у 2017 році переїхала на Одещину з маленького села Білухівка Полтавської області. Багатодітна мати Валентина Шатравка з чотирма дітьми та чоловіком оселились у селі Великодолинське. Після початку повномасштабного вторгнення всі чоловіки родини добровольцями пішли на війну. 9 грудня 2024 року старший син — Сергій — загинув. Йому було 29 років
Старший син Сергій пішов на війну бойовим медиком
Сергій Кулинич був парафіянином церкви Євангельських християн-баптистів, чия віра не дозволяє брати зброю. Проте чоловік вирішив, що ховатись від обовʼязку не буде, і пішов на фронт бойовим медиком. Мати Сергія розповідає, що не відразу могла прийняти той факт, що син пішов на війну без зброї.
"Він каже: мама ти повинна розуміти, що мене заберуть. Ну, це треба теж мені було усвідомити якось, тому я кажу, ну куди тебе заберуть, ну як тебе, без присяги? Ти ж без зброї, а він каже: "мама, проти дронів автомат не допоможе. Навіть якщо він у мене і буде, то я нічого не зроблю". Ну він відчував напевно".
Сергія Кулинича направили служити в Луганську область. 8 грудня чоловік подзвонив матері та попередив, що зв’язку з ним, можливо, не буде. Так і сталось: 9 грудня при виконанні бойового завдання військовий загинув. За словами вітчима Сергія, це сталося, коли чоловік пішов рятувати побратимів.
"У нього дуже велике серце було, дуже добра людина. Пішов він на війну, бо був потрібен. Він пішов у нас четвертим. Я — третім, бо два сини вже воювали. Він свою роботу зробив. У кожного з нас своя робота", — розповів вітчим Сергія, військовий на псевдо "Мазік",
16 січня загиблому захиснику встановили пам'ятну табличку у рідному селі Білухівка на Полтавщині. На Одещині в Великодолинському поки цього не зробили.
"Він мені заміняв до восьми років батька, він був дуже чудовою людиною, Я не встигла йому сказати "дякую" за виховання, за поради, за дитинство яке він мені подарував. Нічого не встигла йому сказати", — каже сестра загиблого військового Ганна Кулинич.
Середній син Олександр пішов у Нацгвардію, на війні ледве не втратив руку
Спокійний та мужній Сергій завжди був для братів та сестри ти, на кого рівнялись хлопці. Тож середній з братів, Олександр, пішов служити в строкову службу у 2021 році. Напередодні війні в 19 років він проходив службу в Національній Гвардії України у Слов'янську.
"Ми з чоловіком були дуже проти, щоб він туди йшов. Ну він так хотів, це ж Національна гвардія, це такі елітні війська, казав. Він так плакав, сидів на вокзалі вже перед поїздом: "Мама, я піду, тільки дай дозвіл!. Дай дозвіл, бо нас без дозволу батьків не беруть!" І вже через два місяці почалася війна, і вони, оці діти, прийняли перший бій. Саша мені і повідомив, що війна почалася. Він дзвонить, каже, мама, це все правда", — розповідає Валентина.
5 квітня 2022 року Олександр отримав тяжке поранення руки. Рік лікування у госпіталі, все йшло до того, що руку хотіли ампутувати. Але врешті після безлічі операцій та досліджень кінцівку врятували. Хлопець отримав третю групу інвалідності і списався в запас. Згадуючи той самий день, Олександр каже: радію, що сам залишився живий.
"У нас був паркан, до нашого укриття від нього було метрів пʼять, може три, і упала міна. Пилюка, уламками по всьому,, броня постраждала. Це найголовніше, що живий залишився. Найстрашніше — це коли побратим твій у "ступор" впадає. До нас привезли підкріплення, пацани не обстріляні ще. Був обстріл, він в окопі засів і не знав, що робити", — згадує Олександр.
Наймолодший син Володимир у 19 років брав участь в операції в Кринках
Після отриманого важкого поранення Олександр повернувся додому та став опорою матері, яка втратила старшого сина. Наймолодший син Володимир у той час також був вже в армії. Валентина розповіла, що у 18 років Вова втік з дому, щоб стати військовим, а в 19 вже брав участь у операції в Кринках.
"Пішов брат служити. Я знав, що він воює, а я чим гірший. Все ж таки через брата пішов. Направили на Херсонський напрямок. Це було 10 грудня 2022 року. Найскладнішим було не падати духом. У Кринках дуже багато полягло наших пацанів. Сьогодні Кринки стерті з лиця землі", — зазначив Володимир Кулинич.
Після смерті брата Володимир дав обіцянку матері перевестись ближче до дому і більше ніколи не тікати на фронт. Наразі військовий проходить службу на Одещині. На фронті залишився тільки голова сім'ї — він відбиває наступ російської армії на Покровському напрямку.
Батько не зміг сидіти дома і пішов на війну слідом за синами
"Як тільки Вовчик пішов, він дуже рвався, він робив все для цього. По військкоматах ходив, казав, як це хлопці в мене воюють, а я оце сиджу, я так не можу. В нього була бронь, тому що їхня фірма будувала центр реабілітаційний. А потім в один момент пішов і сказав, що не піде з військкомату до тих пір, поки його заберуть. Він там просидів понад добу, і таки його забрали", — розповіла Валентина.
За словами Валентини, її чоловік у свої 50 років має 35 років стажу водієм, тож в армії, служить також водієм. Бере участь у штурмах на рівні з молодими бійцями. Жінка додає: машини там зараз розхідний матеріал:
"Дуже необхідно для їхнього підрозділу машина. Якщо є якісь волонтерські організації або волонтери самостійно, щоб допомогли їм купить цю машину, бо з ремонту не вилазить. Каже: їдемо, їдемо, ото упало перед машиною і все — і машини вже немає. Він каже, Покровськ не здамо, не думай. Все буде нормально".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області