Понад рік Вікторія Азанова шукає свого брата — військовослужбовця Олексія Герента, який зник безвісти 12 жовтня 2023 року на Запорізькому напрямку. 20-річний боєць 14-ї бригади Нацгвардії України "Червона Калина" перестав виходити на зв'язок після виконання бойового завдання. Про пошуки брата та боротьбу за правду – у матеріалі Суспільного.
Пішов на службу в 18 років
Олексій Герент пішов на строкову службу у грудні 2021 року, щойно йому виповнилося 18 років. Повномасштабне вторгнення він зустрів у лавах Національної гвардії України.
"Мій брат вступив на строкову службу 15 грудня 2021 року. Йому 6 жовтня 2021 виповнилося 18 років. Ну і вже 22 лютого вони зустріли повномасштабне вторгнення. Це були строковики, в основному 18-19-20 років", — розповіла Вікторія.
Останній зв'язок
Останній раз сестра спілкувалася з братом 11 жовтня 2023 року. За її словами, він написав "2 дні" і просив не хвилюватися. 15 жовтня родина дізналася про зникнення Олексія.
"З літа 2023 року, це в межах Запорізького контрнаступу, з військової частини там зникло дуже багато хлопців. Доля яких наразі не встановлена", — зазначила Вікторія Азанова.
Байдужість чиновників
Пошуки зниклого військового ускладнилися через бюрократичні перепони та черствість посадовців. У територіальному центрі комплектування спочатку не могли знайти особову справу військового, затягували з оформленням документів. Але найбільше родину вразило ставлення працівників ТЦК до їхньої трагедії.
"Майор сидить, дивиться на мене і виявилось, що він ще й психолог в ТЦК. Він мені сказав: "а мені що, твого брата йти в полі шукати". Тобто ця людина, якій там 40+ років, він говорить сестрі: "мені твого брата йти в поле шукати", — згадує сестра зниклого військового.
Речі, що зберігають пам'ять
Через два тижні після зникнення родина отримала речі Олексія. Цей момент став одним з найважчих випробувань для близьких. Досі ці речі залишаються недоторканими, ніби в очікуванні на повернення їхнього власника.
"Через два тижні нам прийшли його речі, і коли ми відкривали сумку от всі разом ми просто відкривали і плакали над цією сумкою з його речами, тому що тут зберігся запах брата. І насправді його сумка досі не розібрана... Ми надіємося, що він прийде і він сам розпакує їх", — каже Вікторія.
Яким був Олексій Герент
За словами Вікторії, попри молодий вік, її брат завжди вирізнявся особливою мудрістю та силою духу. Навіть у найскладніших ситуаціях він зберігав оптимізм і турботу про інших.
"Він серйозний, стриманий. Він дуже любить гумор, саме в такому саркастичному стилі, він ніколи нікого не образить... Він дуже жертовний, добра людина. Він ніколи не скаржиться, якби йому важко не було", — розповіла Вікторія.
Об'єднання родин зниклих безвісти військових
Кожен день для родин зниклих безвісти — це випробування невідомістю. Вікторія розповідає, що такі сім'ї живуть особливим життям, де кожен телефонний дзвінок може змінити все.
"Ці люди, які мають в родинах безвісти зниклих, вони не живуть. Насправді це існування. Ми живемо від дзвіночка до дзвіночка. Ти все ж таки надієшся, що одного разу зателефонують до тебе і скажуть: "я живий, я повернувся", — зазначила дівчина.
Поступово родини зниклих безвісти військових почали об'єднуватися, щоб разом боротися за своїх рідних та привертати увагу суспільства до їхньої проблеми. Вікторія наголошує на важливості такого об'єднання:
"На жаль, нас об'єднує спільний біль і нерозуміння. Нерозуміння з боку оточуючих, які не зіштовхнулися з такою проблемою, які не усвідомлені про цю проблему. Ми об'єднуємося заради пам'яті про наших рідних, заради боротьби за наших рідних".
Символ "Червоної Калини"
Для увічнення пам'яті про військових 14-ї бригади НГУ родини створили спеціальний прапор. Він став не просто символом підрозділу, а й нагадуванням про жертовність українських захисників.
"Ми з рідними розробили прапор... Символ болю та крові, на жаль, тому що дуже багато хлопців віддали життя за нашу країну, зникли безвісти та потрапили в полон під цим прапором. І я думаю, що обов'язок кожного громадянина знати символіку наших захисників і пам'ятати під яким прапором вони йдуть в бій", — каже Вікторія.
Надія на повернення
З часом рідні навчилися жити з болем невідомості. Вони намагаються зберігати світлі спогади про Олексія та вірити в його повернення. Вікторія розповідає, як змінилося їхнє ставлення до ситуації:
"Спочатку це був постійний моральний тиск. Ти ходиш от відрізаний від цього світу, а зараз ми вже згадуємо за нього там з веселої сторони... Тобто ми стараємося згадувати за брата в якомусь хорошому контексті".
Думки про майбутню зустріч додають сил родині. Вікторія вже не раз уявляла цей момент:
"Якщо ми говоримо про зустріч, то це, мабуть, будуть довгі обійми. Дуже довгі. Мені здається, якби от я обійняла свого брата зараз, то, мабуть, його нікуди не відпустила. Це 100%. Це будуть довгі обійми і, мабуть, довгий плач".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області