Олексій Говера та Володимир Кукурузяк називають роботу на залізниці справою свого життя. За роки роботи вони пережили зміну маршрутів, евакуацію пасажирів та нові виклики, пов'язані з російськими обстрілами. До Дня залізничника, який в Україні відзначають 4 листопада, вони розповіли Суспільному, як повномасштабна війна змінила їхню роботу, що допомагає долати труднощі та чому залізничників називають залізною родиною.
«Пасажири — це твоя сім'я»
До роботи на залізниці Олексій Говера професійно займався спортом і багато подорожував Україною. Саме постійні поїздки зацікавили його професією провідника пасажирського потяга, каже чоловік. У залізничній галузі він працює вже 22 роки.
За словами Олексія, робота провідника — це не лише обслуговування пасажирів. Під час тривалих поїздок він спілкується з людьми, підтримує їх і нерідко сам отримує від них поради, які стають важливими в житті.
«Провідник має бути і психологом, і товаришем, і другом. Пасажири — це твоя сім'я. Особливо під час тривалих поїздок, коли ти фактично живеш із цими людьми, проводиш із ними багато часу», — сказав Олексій.
«Люди залишали все на пероні, аби тільки виїхати з цього жаху»
До повномасштабного вторгнення потяги курсували за багатьма напрямками, зокрема до Маріуполя, Донецька та Луганська. Після початку широкомасштабної війни маршрути змінилися, а робота залізничників стала небезпечнішою, зауважив Олексій.
24 лютого 2022 року він мав вирушати з Одеси до Івано-Франківська. Тодішній початок повномасштабного вторгнення провідник згадує як час невизначеності та великої кількості людей, які намагалися виїхати з небезпечних місць.
За словами Олексія, того дня у купейному вагоні, розрахованому на 36 пасажирів, їхало понад сотню людей. Він додав, що поступився своїм місцем іншим пасажирам і стояв у тамбурі. Люди ділилися місцями: одні їхали на верхніх полицях, інші — стоячи. Також, за його спогадами, у службовому приміщенні він дозволив перебувати літній жінці з дитиною.
«Люди заходили з квитками, але на їхніх місцях уже сиділи інші пасажири. І ніхто не сперечався — усі хотіли виїхати. Люди залишали все на пероні, аби тільки врятуватися від цього жаху. У службовому приміщенні, де розташований пульт управління, сиділа літня жінка з дитиною — здається, онуком. Я не міг дозволити, щоб вона стояла разом з іншими пасажирами. Люди мінялися місцями: одні лягали на верхні полиці, інші стояли. І так — по кілька годин», — пригадав провідник.
Потяги доправляли людей на захід України, а у зворотному напрямку спочатку їхали порожніми. Згодом з Одеси знову почали вирушати переповнені вагони, каже Олексій.
«Провідник — як капітан на кораблі»
Повномасштабна війна змінила не лише маршрути, а й умови роботи залізничників. Олексій підкреслив, що небезпека обстрілів супроводжує пасажирів і працівників на багатьох напрямках. Зокрема, складною він називає ситуацію на маршрутах до Дніпра та Харкова.
Під час поїздок на захід України потяги також можуть зупиняти через повітряну тривогу, а пасажирів — евакуювати. За словами провідника, деякі люди вже звикли до обстрілів і не хочуть залишати вагони під час небезпеки. Однак він пояснює їм, що йдеться передусім про їхню безпеку.
«Я кажу пасажирам: "Це ваше життя, і воно у вас одне". Коли люди відмовляються виходити з вагона, ти все одно за них переживаєш. Провідник — як капітан на кораблі: він має залишити вагон останнім», — поділився Олексій.
Окремо чоловік згадав колег, які загинули під час війни. За його словами, залізничники переживають одне за одного, адже кожен розуміє, що може опинитися на місці тих, хто не повернувся з роботи.
«Ми — залізна родина. Усі переживаємо одне за одного. Зараз особливо важкий час для всіх, хто працює на залізниці», — сказав він.
«Залізна родина»
Відчуття спільноти та підтримки колег важливе і для Володимира Кукурузяка. Він уже 26 років працює головним інженером станції Одеса-Сортувальна. Серед його обов'язків — організація роботи працівників, контроль за безпекою руху та охороною праці.
Володимир розповів, що обрав роботу на залізниці, адже в цій галузі працювали його дідусь та інші родичі. Саме тут, за його словами, він відчув, наскільки близькими можуть бути стосунки між колегами.
«Залізниця залишається залізницею. Якщо вже потрапив сюди, то вона стає твоєю залізною родиною. Навіть коли хтось іде з роботи, сприймаєш це як щось сумне. Це справді схоже на сім'ю», — описав Володимир.
Володимир також говорить про важливість щоденного спілкування з колегами. Вони підтримують одне одного, жартують і допомагають підняти настрій, коли комусь важко.
Володимир також вважає, що в умовах війни людям важливо мати можливість змінювати обстановку, подорожувати та хоча б ненадовго відволікатися від щоденних ризиків і стресу.
«Ви ще стільки краси не бачили у житті»
Олексій поділився, що хотів би знову побувати в Криму, де раніше бував неодноразово. Серед того, за чим сумує, називає кримські гори та море. Також під час розмови він висловив сподівання на мирне небо та стабільну роботу залізниці.
Наостанок провідник звернувся до молоді із закликом подорожувати Україною та відкривати для себе її різні куточки:
«Дорога наша молоде України, подорожуйте. У нас є дуже багато цікавих і красивих місць. Ви ще стільки краси не бачили у своєму житті. Коли побачите її, то ще більше полюбите Україну. Я не сумніваюся, що ви вже її любите, але зможете закохатися в неї ще сильніше. А коли ми деокупуємо Крим. Я був там і знаю, яка там краса. Подорожуйте Україною нашими потягами».
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook, Instagram та TikTok: головні новини Одеси та області.
Стежте за головними новинами Одещини в Google Новинах — збережіть тему Суспільне Одеса в обране, щоб не пропустити важливі події у вашому регіоні.