Перейти до основного змісту

"Місто змінилося, а в роботах воно є": Віктор Потеряйко про Одесу, Грецію та втрачену Азовсталь

Ексклюзивно
Віктор Потеряйко, художник. odessabrains-media.blogspot.com

9 січня відзначає своє 85-річчя член Національної спілки художників України Віктор Потеряйко. Суспільне Одеса поговорило з художником напередодні ювілею про минуле і сучасне, покликання та творчі плани.

Вікторе Семеновичу, за вашими плечима багата творча біографія. Розкажіть, як ви усвідомили, що справа всього вашого життя, справжнє ваше покликання – бути художником?

Я думаю, що це залежить від вищих сил. У мене був вибір: спорт або мистецтво. З дитинства в рідному Херсоні я захоплювався малюванням, а паралельно займався спортом.

Визначився я безпосередньо після закінчення школи і обрав вступ до Одеського художнього училища. Щоправда, вступати довелося двічі. Після першої невдалої спроби рік я працював слюсарем на херсонському ремонтно-механічному заводі. І лише слова товариша по навчанню підштовхнули спробувати вдруге. За пів року я отримав від нього лист з наполегливою рекомендацією знову готуватися до вступу. Я надихнувся цим і з 1958 року я одесит.

Робота Віктора Потеряйка. Суспільне Одеса

Херсон: початок творчого шляху

Але ж зв’язок з малою батьківщиною ви не втрачали. Приїжджали, працювали?

Так. У мене є роботи, пов’язані з судноремонтним заводом "Комінтерн", який в той час на річці Кошовій ремонтував судна китобійної флотилії. У Херсоні живуть мої родичі. Тому не раз я туди приїжджав, створював офорти, цілі цикли. Робив там виставку, щось з робіт мало б бути в місцевих музеях. Проте напевно я не знаю, бо чув, що музеї були пограбовані росіянами під час окупації міста.

Як ви ставитеся до ідеї підібрати та подарувати Херсонському художньому музею якісь з ваших офортів чи акварелей, присвячених місту, Дніпру, Кошовій?

Такі роботи є. Пропозицію я приймаю.

До яких спортивних вершин ви дійшли? Стали майстром спорту зі спортивного туризму?

Майже. За всіма вимогами я мав очолити три походи, щоб отримати ступінь майстра спорту. Два відбулися, а третій ні, бо я вже був в училищі в Одесі. Не було ані можливості, ані часу.

Одна з робіт Віктора Потеряйка. Суспільне Одеса

Проте з назв серій ваших робіт очевидно, що ви багато мандрували. «Афіни. Греція», "Мої подорожі", "По містах-героях Причорномор’я" тощо — величезна географія. І виглядає так, що вам вдалося пов’язати ці дві ваші іпостасі – спорт і мистецтво. Ви справді проводите все життя в русі?

Усе почалося ще зі шкільних часів. Після війни в школу №5 у Херсоні, у районі Сухарного прийшли дуже активні вчителі, з бажанням щось робити, змінювати. Нас, 12-13-річних хлопців зібрав учитель фізкультури і захопив ідеєю займатися спортом, мандрувати. Ми почали готуватися до походів, мандрувати в Каховку, Асканію Нову, Крим, на Кавказ, а згодом і брати участь в змаганнях з туризму. Звідти і лишилося це бажання кудись їхати, щось дивитися, відкривати щось нове, цікаве.

Індустріальна краса Азовсталі очима художника

Ви маєте цикл робіт, присвячених Азовсталі.

Так. Ці твори зараз знаходяться в Празі, де експонуються завдяки приватній ініціативі моїх знайомих.

Розкажіть докладніше про ваше відрядження на Азовсталь: чим воно було викликано і чим цікаве у вашій творчій біографії. Тепер ці роботи унікальні, бо зафіксували ваше бачення заводу, якого вже по суті нема через війну.

На початку 70-х на часі було демонструвати розвиток заводів, великі будівництва, тому в тодішньому Жданові (колишня назва Маріуполя, — ред.) була зібрана група з близько 25 художників зі всієї країни. Від Одеси поїхав я, тоді молодий та активний. Мене захоплювали ці технічні мотиви. Отже, виробництво було зосереджено на виготовленні великогабаритних листів для суднобудівної промисловості, а саме того корабля, який наші хлопці опустили на дно — крейсера "Москва". Було побудовано величезний цех, який згодом став товстолистовим станом 3600 меткомбіната "Азовсталь".

Одна з робіт Віктора Потеряйка. Суспільне Одеса

Творчість під наглядом: три місяці в Афінах

У вас є серія акварелей під назвою "Афіни. Греція". Як вам вдалося туди потрапити?

Перша моя дружина — гречанка. В Афінах помирає її дідусь і нам – нечувана розкіш за часів "залізної завіси" — дали можливість на три місяці поїхати в Грецію. Більшість часу я працював з етюдником в музеях, Акрополі, поблизу Парфенона тощо. В Афінах були цікаві моменти.

Перед поїздкою ми пройшли інструктаж про "правильну поведінку", а в Греції нас приймали за шпигунів: я повсякчас відчував супровід, а наприкінці нас таки депортували з країни. Ми з дружиною мали перебувати лише на визначеній території, проте наприкінці візиту мені стало нудно і я пішов за межі міста до оливкового гаю, написав там пару етюдів і захопився красивим виглядом гори, вкритої квітами рожево-бузкового кольору. Біля селища якийсь свідомий грек покликав поліцейського і на цьому наша мандрівка до Греції завершилася.

Одеса: місто, яке надихає творити

Звісно, чимало робіт присвячено вже рідній Одесі, її мальовничим куточкам. Це серії акварелей і цикл офортів краєвидів Одеси та Північного Причорномор’я. Що саме приваблює?

Для мене Одеса — це краса, яку треба берегти, показувати, про яку слід розповідати. Місто красиве, цікаве. Тут все є: сонце, вода, а головне — тут є люди мистецтва. Художники, які самі можуть багато чого сказати, постійно працюють і показують у своїх роботах Одесу. У місті багато таких цікавих куточків, які так просто не побачиш. А коли вони пройдуть крізь художника, його сприйняття та подачу глядачеві, то це геть інша справа і для художника, і для того, кому ця робота потрапила на очі.

Одеський оперний театр очима Віктора Потеряйка. Суспільне Одеса

Вам вдалося закарбувати у своїх роботах якісь будівлі, споруди старої Одеси, які не збереглися до сьогодні?

Так, є речі, які йдуть незалежно від того, хочемо ми цього чи ні. У серії офортів, присвячених Одесі, трапляються моменти, яких вже немає. У мене воно є, в роботі є, показати є що, а місто змінилося.

Одна з одеських вулиць на картині Віктора Потеряйка. Суспільне Одеса

Валерій Махін, власник галереї, де розміщено багато ваших робіт, зауважив, що ви належите до нечисленного кола художників, які з часом не виписуються, зберігають свій потенціал. Над чим ви зараз працюєте?

До кінця року не встиг закінчити роботу, присвячену Хлібній гавані Одеси. Про нашу рідну Одесу, гавань, куди тягнуться кораблі, які не пускають, а вони все одно приходять, вантажаться і розвозять по світу хліб. Про нас, одеситів, наші можливості.

Одна з робіт Віктора Потеряйка. Суспільне Одеса

Алея Слави в Одесі очима Віктора Потеряйка. Суспільне Одеса

Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області

Топ дня
Вибір редакції