Письменниця зі Львова Олена Чернінька презентувала в Одесі книгу "Лемберґ: мамцю, ну не плач". Її написала в пам'ять про сина, який офіційно вважається зниклим безвісти. Спогадами про початок війни, втрату сина та ідею створення книги — жінка поділилася із Суспільним.
У перший день повномасштабного вторгнення РФ жінка була вдома. Вона третю добу поспіль моніторила події та чекала на початок війни.
"Я фактично перша дізналася про війну. Я нікого не будила спеціально, мені хотілося б щоб мої рідні та близькі прожили бодай, хоча б годинку, хоч дві у мирній країні. Мій син зі своєю молодою дружиною, він чотири місяці як одружився, спав у себе вдома. Але він також чекав цю війну", — розповіла письменниця.
Син Олени Михайло пішов добровольцем та провоював менш ніж півтора року. Жінка підтримала рішення сина стати на захист країни.
"Я нікого не засуджую з тих мамів, які відговорюють, не пускають (на війну, — ред.). Тому що, була б моя воля, я теж, мабуть, не пустила б. Хоча я не знаю, які б в моїй душі на той момент вирували б війни між "треба" і "хочу". Але звісно я розуміла, що він мене не послухає. Бо це доволі стала серйозна особистість, яка прийняла рішення і мені або піти з його життя, або включитися в його життя. Він мені сказав: "Мамо, розумієш, якщо зараз це не закінчити, то це не закінчиться ніколи. І я не хочу, щоб мої діти замість мене через 10-20 років знову були в стадії війни", — пояснила Олена.
Наразі тіло хлопця не повернули рідним, тому він офіційно вважається зниклим безвісти. Жінка згадує, як дізналася про втрату сина:
"Це мама Михайла? – я кажу так. І тут я зрозуміла, що щось не то. Я запитую: він поранений? Пауза. На жаль він загинув. Ось так я дізналася. Офіційно, оскільки тіло не доставлено – він зниклий безвісти. Ну у нас є один процент зі ста, що можливо якесь чудо трапилось".
За словами Олени, на початку війни Михайло мав позивний "Львів", а згодом, коли перевівся у свою останню бригаду, там була позиція під назвою Львів. І щоб не плутати, йому побратими дали новий позивний — "ЛембергЛемберг — австрійська назва міста Львів".
"Це людина, у якої завищене почуття справедливості, настільки, що він не міг пройти повз будь-якої ситуації, яка потребувала негайного вирішення. І таким він був з дитинства. Я ніколи його не вчила, що коли хтось виходив, зокрема, жінка виходить з трамвая, їй повинен подати ручку. Але коли ми їхали в трамваї і він виходив перший ще малючком він подавав мені ручку і всім жінкам – такий він був вроджений і такий він був у всьому", — поділилася Олена.
Змиритись із втратою жінка не змогла. Вона почала спілкування зі зниклим сином через дописи у фейсбуці, там вона публікувала листи до сина. Згодом вони увійшли до книги Олени під назвою "Лемберґ: мамцю, ну не плач":
"Для мене він завжди живий, я почала з ним спілкуватись через пости у Фейсбук під хештегом "Лемберґ: мамцю, ну не плач". Це його слова були: "Мамцю, ну не плач". І під цим хештегом я почала писати до нього листи. Листи, спогади історій, подій, як все відбувалось. Цей хештег і став назвою книги, а всі ці дописи в фейсбуці я зібрала в книгу і дописала ще далі".
Письменниця розповіла, що книжку вже назвали "буквариком" для тих, хто дотичний до війни, а для тих хто недотичний до війни це "подвійний букварик", щоб розуміти тих, хто живе поруч з ними.
"Книга хоча і вважається нонфікшн, вона читається як художня. аме її я в Одесі та презентую вперше, але Одесу я настільки люблю що буваю тут кілька раз на рік. Для мене два улюблених міста в Україні – це Львів і Одеса", — зауважила жінка.
Олена додала, що в тиждень їй надходить кілька листів від матерів та дружин, які прочитали книгу:
Дуже багато дотичності особливо у тих дітей, у тих хлопців, які народились вже у вільній Україні. Це такий специфічний пласт дітей, які знають, що є вільна Україна. Вони не знають інакшої. І вони ідуть (воювати, — ред.) тому, що в них живуть гени їхніх пращурів".
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області