"30 штурмів — це мінімум 30 шансів загинути": інтерв’ю з військовим на псевдо "Тренер"

Ексклюзивно

До повномасштабного вторгнення він тренував юнацькі команди з баскетболу. У воєнний час — став штурмовиком Третьої окремої штурмової бригади. Про бойовий досвід, втрату побратимів, поранення та роботу в одеському рекрутинговому центрі військовослужбовець з позивним "Тренер" розповів в інтерв’ю Суспільному.

Як виник позивний "Тренер"

Ви попросили звертатися до вас не за іменем, а за позивним "Тренер". Чому так?

Все абсолютно логічно. В Третій окремій штурмовій бригаді існує така традиція, що саме за позивними спілкуємося навіть в цивільному житті. І це стає твоїм другим іменем навіть в нормальному житті. Запорізькі козаки мали псевдо, холодноярівці мали псевдо, воїни-упівці також мали псевдо. Це і в цілях безпеки. Також у нас є військові, в яких родини, можливо, перебувають на окупованих територіях. І всі ці нюанси, коли ти спілкуєшся за позивним, вони це спрощують.

Чому саме тренер? Тренер – це моя цивільна професія, це моє покликання. Я, не маючи педагогічної освіти, працював тренером з баскетболу. У мене було чотири групи діток від 6 класу до 11 класу і понад 60 діток. У 21 році ми створили табір військово-патріотичного виховання "Азовець табір". І в мене тренер був (позивний, — ред.), тому що я в цивільному житті був тренером, так і прийшов в підрозділ, залишився тренером. У нас позивні не повторюються.

Таким було ваше життя до початку повномасштабного вторгнення, діти, тренування та спорт?

Безпосередньо спорт з шостого класу. Пам'ятаю, як спробував, зрозумів, що це моє, що це важливе, що це формує характер людини. Взагалі спорт все життя мені допомагав в будь-яких речах. Найкращі друзі, знайомі, куми навіть — всі пов'язані зі спортом.

Про початок військової кар’єри

Як особисто для вас почалося повномасштабне вторгнення, тоді ще для цивільної людини? І як власне розвивалася ваша військова кар'єра?

Насправді я знав, що таке війна 2014 року. Я був волонтером, у мене 66 виїздів на лінію фронту по три-чотири доби. Всю лінію фронту знав від Маріуполя до Станиці Луганської і в багатьох підрозділах перебував, багатьох знав і знаю військових, до генералів. Тому, коли я потрапив в цей підрозділ, чітко знав, що хочу саме потрапити сюди.

Переваги цього підрозділу вам розкажу пізніше. Але як було 24 лютого? Це був ранок, в нас була вже своя група в Національному корпусі, ми з листопада місяця проводили вишколи в великих містах України з тактичної медицини, тактики ведення боїв в населених пунктах, робота з зброєю. Ці елементарні речі ми розповідали і казали, що війна широкомасштабна буде.

Дозвольте трошки відмотаємо час назад і згадаємо ваше дитинство. Ким ви хотіли стати?

Мабуть, правду кажуть, що не можна багато мріяти про щось одне, тому що воно матеріалізується. Насправді я до 11 класу мріяв бути військовим. Мене навіть агітували: будь-яке військове училище, зробимо тобі направлення. Але я мав вже гіркий досвід, бачив, як в армії не все добре.

Чоловік сестри був військовим, я перебував влітку в них і бачив, що насправді це дуже важко. Це гуртожитки, це мала зарплатня і це виживання. На той час був 91 рік. І я сказав, що не готовий до цього, можу рухатися в іншому напрямку. Хоча я фізично був готовий: тренувався, бігав кроси зранку, ввечері, але потім зрозумів, що ще не час. І коли вже у 2022 році сталося, то зрозумів, що мрії все-таки збуваються.

Служба в лавах Третьої штурмової бригади

Знаємо, що ви не одразу стали штурмовиком, до цього ще було декілька посад. Розкажіть про цей шлях.

Ні, чому, я зразу потрапив в штурмове відділення. Я допомагав підрозділу, більшість мене знали. І навіть дехто не серйозно до цього відносився і казали, "Тренер", ну це ж не твоє, навіщо тобі, ти знаєш чітко, що ти робиш, приносиш користь, для чого тобі от ризикувати життям більше?

Я казав, що не потребую якихось привілеїв до себе. Я знав командирів своїх, зокрема, я був головою Уманського районного осередку Національного корпусу, а мій теперішній командир батальйону, друг "Сліп", був керівником обласного. Тобто я міг напряму звернутися до комбата і попросити собі якусь посаду тилову і сидіти тихенько. Я ніколи не зловживав цим, ніколи не звертався. Я вирішив для себе, що повинен пройти свій шлях, от де потрібно — буду там працювати.

Ніколи не відмовлявся ні від чого, виконував всі завдання командирів і прийшов, я був стрільцем, здобув військову професію стрілець, це початково для всіх. Далі закінчив курс водія-механіка М113, ще далі був кулеметником в підрозділі, потім командиром штурмового відділення, далі виконував обов'язки заступника командира штурмового взводу. Ну і вже безпосередньо там останнім часом була пропозиція стати заступником командира роти по роботі з особовим складом, але я відмовився, бо мав вже від командування інший наказ, в іншому напрямку рухатися.

Про бойовий досвід та мотивацію

На яких напрямках вам доводилось воювати? Які населенні пункти звільняли? Розкажіть про це детальніше.

Наша бригада 9 січня 23 року зайшла під Бахмут і ми мали за честь боронити тоді і сам Бахмут, і південніше Бахмута – це Кліщіївка, Андріївка населенні пункти, там є канал Сіверський Донець – Донбас. Якраз лінія оборони в нас була перед цим каналом. Він контролювався ворогом.

Наше завдання на той час було стабілізувати лінію фронту і зупинити наступ ворога. Ворог намагався з усіх сил оточити Бахмут. Якраз ми південніше Бахмута зупинили його.

На той час одна єдина бригада, яка не відступала. Ми стабілізували лінію фронту і вже на початку травня ми першими розпочали у 23 році контрнаступ сил оборони України і розвивали його до кінця листопада 23 року. Загалом бригада перебувала там 11 місяців.

Ніхто з нас не скаржився, що важко. Ми всі мотивовані воїни, ми націоналісти і для нас "Україна понад усе" – це незвичні слова. Це насправді так і кожен з нас, якщо буде необхідно, готовий віддати життя за Україну. Але в бій ми йдемо не для того, щоб віддавати свої життя. Ми в бій йдемо для того, щоб забирати життя ворога. Максимально багато забирати їх.

І в нас існує гасло – вижити і перемогти. Для того, щоб відпочити, набратися сили, в наступному бою забрати ще більше життя ворогів.

Скільки штурмів особисто у вас було? Приблизно.

Колись до всіх цих контузій я навіть проводив підрахунок, десь близько 30 штурмів. Це як мінімум 30 шансів загинути. Хоча штурм може тривати 17-18 годин. І в штурмовика загроза втратити життя дуже висока. Це кожен пагорб, кожен кущ, кожне дерево може нести загрозу. На жаль, кожен сантиметр нашої землі дається дуже великою боротьбою, в тому числі і життям, і здоров'ям.

Про бої та поранення

Ми знаємо, що у вас є декілька поранень. Можете розповісти, як їх отримали та як ви зараз себе почуваєте?

Перша контузія була якраз під час виконання такої важливої операції. До нас звернулися суміжні підрозділи, щоб ми допомогли деблокувати частину їхнього підрозділу в Дубово-Василівці. Це північніше Бахмута. Вони там практично потрапили в оточення і своїми силами не могли нічого вирішити.

Була розроблена спеціальна операція і ми близько 30 штурмовиків контролювали дві посадки довжиною по кілометру і забезпечили коридор для того, щоб вийшли з оточення наші суміжники. В тому бою якраз я відчув всі абсолютно нюанси, не зовсім добрі, що може трапитися з військовослужбовцем. Я отримав першу контузію. Мене двічі побратими відкопували з окопу, вже думали, що я не живий.

Міна прилетіла дуже близько до наших позицій і знову ж таки був живий. Після цього атакував дрон зі скидом, намагався його скинути якраз в мій окоп. Я його вразив з автомата Калашникова, він вибухнув у повітрі наді мною.

Побратими були шоковані взагалі такими подіями. Все розвивалося так, як в цілому блокбастері.

Потім я свій сектор перекривав, ворог атакував. Тут сталася якась така пауза, два моїх побратими в окопі чистили зброю, набивали набої, а я контролював сектор. І в нас з правого флангу ворог підповз досить близько за п'ять кроків, хотів закидати нас гранатами. Я вчасно відреагував, дав голосову команду. Ми почали працювати у відповідь: я вогнем розпочав, побратими гранатами. Ми відбили цю атаку. Граната, яку першу кинув ворог, потрапила якраз в пеньок і впала під дерево. Якби вона влетіла до нас в окоп, ми втрьох би там навряд чи вижили. Шанси були мінімальні.

Після цього був ще один день важкий, де постійно працювала артилерія, танки прямою наводкою. Наше спорядження згоріло — було пряме попадання танку, залишилося лише те, що на нас було. І міна прилетіла прямо в окоп. Мій побратим, сапер, друг "Шаман" загинув. Міна впала за крок перед ним, а я сидів зразу за "Шаманом", я впав, не знаю чому, ніколи так ні разу не робив, а коли почув свист міни, чомусь впав прямо на дно окопу і ліг. Мені це врятувало життя, три осколки влетіли в шоломі, решта два-чотири — в броню, але я залишився неушкодженим. Ще один побратим, друг "Халк", важкі поранення отримав спини, його евакуювали.

У такій важкій ситуації потрібно було зібрати себе до купи, і я просто попробував пульс "Шамана" і почув, що його вже немає. Коли я вже пристав і побачив, що там ушкодження не сумісне з життям, його дуже посікло осколками, і в мене така думка: як же ж я зміг вижити після цього, міна впала за півтора метра від тебе. Я зрозумів, що насправді це великий фарт, і цей фарт продовжувався стільки днів. Мабуть, цим самим здивував своїх побратимів. Я мав довести всім, що я в тому місці, де маю бути.

Після останнього поранення в серпні 23 року була важка контузія, і я втратив здатність розмовляти. Чотири місяці дуже заїкався і не міг абсолютно два слова навіть сказати. Було важко відновитися, але прийняв для себе рішення, що я повертаюся в підрозділ. Командири сказали: будеш виконувати якісь корисні функції інші. Я займався якраз матеріальною частиною нашого підрозділу, шукав необхідні нам речі, там ПНБ, тепловізори, планшети, екофло, спорядження якесь специфічне. Займався цим і намагався бути і тут також максимально ефективним. Поранення давалося взнаки, постійні головні болі, багато контузій, але поступово людина звикає до всього.

Одеський рекрутцентр Третьої штурмової бригади

Третя штурмова бригада відкривала в Одесі рекрутинговий центр і ви є його керівником центру. Розкажіть, будь ласка, про цю ланку, як все це працює?

Наша Третя штурмова в усьому намагається бути першою і універсальною. Ми пропонуємо зайти на сайт Третьої штурмової і онлайн пройти реєстрацію.

Після цього зв'язується представник колцентру і запрошує людину на співбесіду. Коли запрошують на співбесіду, визначають найближчий рекрутинговий центр до цієї людини, де вона проживає. Якщо проходить співбесіду, отримує відношення і направляється вже в Київ для того, щоб проходити підготовку.

Наша третя штурмова пропонує такий унікальний вишкіл, який називається "Хто ти воїн?" – тижневий безкоштовний вишкіл в Києві для цивільних осіб, який ні до чого не зобов'язує. Після цього людина може повернутися до цивільного життя, але в неї залишиться знання. Це тактична медицина, поводження зі зброєю, мінно-вибухова справа, це FPV-дрони.

У нас унікальна школа відкрилася вже два тижні по FPV-дронах в Києві, де кожен цивільний може пройти. Правда, там, здається, це платний курс для цивільних, а для військових – безкоштовно. І вже є черга від багатьох військових підрозділів пройти такий вишкіл. Це унікальна школа, немає жодного підрозділу більше такого.

У мене мета — донести цивільним людям, що цей час потрібно використовувати раціонально, не потрібно очікувати. Завтра хтось тобі з ТЦК вручить повістку, і ти будеш репетувати, що все пропало, мене ніхто не готував. Тому, що ти робив цих десять років, у нас триває війна, яку ти здобув військову спеціальність?

У нас інструктори з великим бойовим досвідом, чого не будуть пропонувати на платних курсах. Багато хто проходить такий вишкіл, через деякий час повертається. Зокрема, вчора прийшов молодий хлопчина до нас, місцевий, з Одеси, якому 20 років. Він поїхав на такий вишкіл і вже через три дні після повернення прийшов до нас і сказав: я хочу йти служити в Третю штурмову.

Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області