Скасувати Міжнародний день боротьби за права жінок 8 березня та встановити День української жінки 25 лютого, у день народження Лесі Українки, запропонували депутати Верховної Ради. Серед аргументів, зокрема, радянське коріння свята та відсутність асоціації з виборюванням жіночих прав.
Що про "радянськість" свята думають громадські діячки Одеси та чи вважають доречним скасування його святкування — дізнавалася журналістка Суспільного.
Що говорять автори проєкту закону про скасування свята 8 березня
14 лютого 2023 року група депутатів Верховної Ради запропонувала внести зміни до Кодексу законів про працю України щодо встановлення українських свят. Замість Жіночого дня 8 березня, Дня праці 1 травня, і Дня перемоги 9 травня нардепи запропонували встановити такі українські свята:
- 25 лютого – День української жінки (День українки) – День народження Лесі Українки
- 9 березня – Шевченків день – День народження Тараса Шевченка
- друга неділя травня – День матері
Ініціатива спрямована "на визнання усталених традицій і вкорінення історичної пам’яті в українському культурному просторі". Автори також апелюють до радянського коріння свята:
"Досі на державному рівні визначено вихідним днем 8 березня – так званий “Міжнародний жіночий день”, встановлений окупаційнимУ СРСР та країнах, які входили до його складу, Міжнародний день жінок пов’язують із 40-тисячною демонстрацією жінок "за хліб і мир", яка відбулася 8 березня 1917 року московським режимом з метою популяризації власного погляду на роль і місце жінок. Його впроваджено за ініціативи Клари Цеткін у 1921 році, з прив’язанням до початку Лютневої революції в росії 1917 року".
Співавторка законопроєкту Оксана Савчук розповіла, що для неї свято 8 березня не асоціюється із днем боротьби за жіночі права, натомість святкування дня народження Лесі Українки було б символом стійкості жінок:
"По-перше, я теж дуже багато роблю для того, щоб жінки в українському суспільстві працювали, відстоювали ту іншу якість політики. При цьому ніколи сама не відзначала і не святкувала 8 березня, для мене воно не є днем боротьби за якісь права. І таких жінок багато сьогодні. ... День народження Лесі Українки вихідним ми вибрали як альтернативу для тих, кому важливо мати саме вихідний. Я вважаю, що Леся Українка є тим правильним українським символом стійкості і боротьби за свої принципи й позицію. На нашу думку, день її народження міг би бути гарним днем української жінки".
У застосунку "Дія" оголосили опитування щодо святкування 8 березня. До 6 березня українці мають вирішити, чи залишиться Міжнародний день захисту прав жінок вихідним.
Що про скасування свята 8 березня думають громадські діячки ?
Голова "Одеса Прайд" Анна Леонова вважає, що те, як радянська тоталітарна система пропонувала святкувати 8 березня, є прикладом протидії громадським рухам:
"За 70 років комуністи жодного разу не винесли тему боротьби за права жінок як важливу для себе. В їх уявленні Міжнародний жіночий день — це коли жінкам дарують тюльпани та чоловіки дають раду хатнім справам. Це схоже з тим, як національну культурну ідентичність українців просували через образи гопака та шароварів. Це знецінювання та підміна понять".
За її словами, протягом останніх десятиліть громадська правозахисна спільнота в Україні зробила багато для повернення саме правозахисної повістки в 8 березня, перекриваючи чим пострадянські традиції.
"Важливість цієї дати не в тому, що вона нам дісталась в спадок від совка, а в тому, що ми повертаємо цьому дню цінності, пов'язані з правами жінок та захистом від дискримінації з гендерних питань. До речі, це ж не дарма Міжнародний день, тобто він з 1977 року є офіційним днем ООН — Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. І питання, які виносяться в цю дату на порядок денний, як ніколи актуальні для нас зараз", – розповіла Анна.
Разом з тим Анна вважає, що у появі окремого Дня української жінки немає нічого поганого:
"Можливість говорити та реалізовувати положення Конституції й державні програми щодо гендерної рівності та Стамбульської конвенції ніколи не буде зайвою. Але головне, щоб це не перетворилось на якесь свято берегинь та конкурсів краси".
Художниця, активістка з прав людини Римма Квітка стверджує, що для багатьох сучасних жінок 8 березня не має нічого спільного із Радянським Союзом, хоч і за його впливу стало святом весни та жіночності.
"Це день боротьби жінок за свої базові права, за безпеку, за краще суспільство. Завдяки їй зараз жінки мають право голосувати, працювати де хочемо і бути з ким хочемо, приймати самостійні рішення. І боротьба ця продовжується щодня, в тому числі з домашнім насильством, яке так люблять декриміналізувати та виправдовувати наші всім відомі сусіди".
Римма вважає, що створення Дня української жінки не буде доречним:
"Пропозиція ще більше попахує квітами та шоколадками замість жіночої солідарності. До того ж в Україні живуть не тільки українські жінки — як щодо єврейських, кримськотатарських, будь-яких ще? Я щороку 8 березня проводжу міжнародну феміністську стрітарт-акцію, що залучає тисячі жінок у десятках країн, і нам необхідний цей день. У його справжньому значенні".
Історія свята 8 березня
Поштовх до встановлення Міжнародного жіночого дня можна простежити в лютому 1908 року в Нью-Йорку, коли тисячі швейних робітниць оголосили страйк і пройшли маршем містом, протестуючи проти умов праці. На честь річниці тих страйків, які тривали понад рік, 28 лютого 1909 року в США вперше відзначили Національний жіночий день.
До 1914 року феміністський рух мав інтернаціональний та пацифістський характер, а його прибічниці та прибічники виходили на марші за мир задовго до початку Першої світової – зокрема, у 1899 та 1907 роках.
Революційної форми рух набув у Російській імперії в 1917 році. 8 березня (23 лютого за григоріанським календарем) вулиці міста Петроград під гаслами "за хліб і мир" вийшли тисячі жінок вийшли вимагати права голосу. За кілька днів вони отримали його. Це відбулося на рік раніше, ніж жінки у Великій Британії та на три роки раніше, ніж США.
У перші післяреволюційні роки цей день набув особливого значення у СРСР, оскільки був пов’язаний з ідеєю "нової радянської жінки". Більшовики культивували образ "бойового товариша", на агітаційних плакатах з’являлися жінки-трактористки, колгоспниці, будівельниці комунізму.
Однак згодом ідеалізований образ жінок у Радянському союзі почав змінюватися. Вже у часи Другої світової на плакатах з’являлися жінки – "жертви німецької агресії", які потребували захисту та вимагали помститися за них. Після війни образ радянської жінки у пропаганді став більш багатоплановим – керівництво держави намагалася відновити як економічні, так і демографічні втрати, тому пропагувала образ "матері" та "берегині домашнього вогнища".
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області