Жителька Раухівки на Одещині Лідія Скутар понад рік шукає свого молодшого брата Дмитра, який зник безвісти під час виконання бойового завдання на Донеччині. У родині Скутар майже всі пов’язані з військовою службою: син Лідії у 18 років пішов добровольцем до ЗСУ, сестра та брат також служать, а ще одного брата сім’я втратила після зникнення Дмитра.
Про пошуки брата, їхні останні розмови та життя родини після його зникнення жінка розповіла Суспільному.
"Я його з пологового постійно няньчила"
За словами Лідії, Дмитро Скутар був п’ятою дитиною у багатодітній родині.
"Це менший, Дімочка наш пропав. Мамі довелося, дуже важко працювати на двох роботах. І я його з пологового, як мама привезла, постійно няньчила. Нас хоча й п'ятеро, але в мене немає такого близького зв'язку, як з ним", — поділилась жінка.
До повномасштабного вторгнення Дмитро працював будівельником, розповіла Лідія. Військового досвіду не мав, однак у 30 років добровільно вступив до лав ЗСУ, де згодом почав служити у 5-й штурмовій бригаді.
"Він дуже такий відзивчивий, добрий був в нас. І сказав, як пішов: “За спокій дітей, щоб діти жили спокійно”. Я піду, я мушу піти — і пішов", — згадує сестра.
"Я дуже хочу жити"
Військовий служив на Донецькому напрямку. Лідія каже, що вони постійно підтримували зв’язок:
"Він мені по відеозв'язку казав: “Сестра, дуже страшно”. Він бачив, як його побратими гинули. Казав: “Я дуже хочу жити”".
23 квітня 2024 року Дмитро зник безвісти у Бахмутському районі.
В день зникнення вони спілкувалися телефоном та по відеозв’язку. За словами жінки, брат двічі повертався із бойових завдань, але під час третього зв’язок о п'ятій ранку із ним зник. Рідним у командуванні повідомили, що позиції, де перебувала група, потрапили під сильний обстріл з реактивних систем залпового вогню "Град".
"Він раза три до мене приходив за день. Все не міг ніяк розпрощатися. Я не знала, що це останній раз, коли я його бачу", — говорить Лідія.
"Поверніть тоді тіло мого брата"
Після зникнення Дмитра родина зверталася до різних організацій, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, здавала ДНК-тести та намагалася використати всі можливі способи для пошуку Дмитра. Однак жодних збігів досі немає, розповіла сестра військового.
Лідія також розповідає, що зв’язувалася з командиром брата. Той повідомив, що на тому напрямку українських військових у полон не брали.
"Я казала командиру, що поверніть тоді тіло мого брата. А він каже, що не можуть забрати тіла, бо там сильний обстріл. І що територію захопив ворог. Неможливо навіть роздивитись, чиї тіла там лежать".
Майже рік пошуків став важким випробуванням для всієї родини, каже Лідія. Згодом вони втратили ще одного брата — середнього:
"Він дуже перенервував, каже: “Діма пропав, може вбили, і мене ще хочуть забрати”. Ми мали в понеділок приїхати в ТЦК, щоб зробити йому ту відстрочку, але він до понеділка не дожив. На нервовому стані в 38 років він помер — обірвався тромб".
"Мама його дуже чекає"
Попри відсутність інформації, Лідія та її мама не втрачають надії на повернення Дмитра.
"Сподіваюся, що усе-таки він живий. Я не відчуваю, що він мертвий. Недавній обмін вселив у мене віру — тоді повернувся чоловік, якого вже поховали. Мама його дуже чекає. Якщо не заради мене, то хоча би заради матері, щоб повернувся. Можливо, він втратив свідомість, пам'ять", — каже сестра військового.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області.