Поетка, парамедикиня та ветеранка Олена Герасим'юк стала однією зі спікерок другого дня фестивалю "Виделкаfest" в Одесі. У розмові з "Українським радіо. Одеса" вона поділилася думками про літературу фронту, архіви пам’яті, поетичний слем у Мексиці та потребу говорити світові про Маріуполь.
"Недописані": збереження голосів, яких більше немає
Олена розповіла, що саме в Одеській філармонії виступала вперше, хоча в місті бувала неодноразово. Для неї цей день був особливим, адже серед публіки — однодумці, серед учасників — ветерани-автори.
Вона зізналася, що відчуває велику честь бути серед авторів, чий досвід сформований війною, і під час фестивальної дискусії порушила тему проєкту "Недописані" — ініціативи, присвяченої літераторам, які загинули у війні. Це емоція пам’яті й опору, яку було оформлено в каталог із 260 імен.
"Недописані" почалися для нас як особистий проєкт пам'яті, тому що ми бачили знищений Росією потенціал. Цей гнів на ворога став причиною, чому ми з Євгеном почали класифікувати усіх гравців літературного ринку та вшановувати їх. Ми вклали в цей список не тільки поетів, яких там, по-моєму, понад 150, не тільки прозаїків, не тільки есеїстів, але і, скажімо, верстальників. Тому що ми абсолютно чітко з Євгеном як автори усвідомлюємо, що без людини, яка бере наш текст, верстає і видає в книжку, нас як авторів не буде. Це все ланцюг, це все традиція, і ми маємо бути вдячними цим людям", — наголосила ветеранка.
Архіви пам’яті: особиста втрата і тяглість поколінь
Проєкт "Недописані" не має великої команди, але постійно поповнюється завдяки заявкам і свідченням. За словами Герасим'юк, часто їй пишуть родичі загиблих, надсилають фото. Інколи інформацію передають і медики, з якими Олена має зв'язок ще з часів служби парамедикинею в добровольчому батальйоні "Госпітальєри".
"В мене, як у мисткині, є відчуття цієї особистої втрати, тому що у мене їх забрали. Все, я не зможу помірятися з ними силою. Я не зможу зробити колаборацію. Не зможу з кимось увійти в якийсь конфлікт, щоб ми на основі цього писали якісь речі й видавали, знаєте, як Моцарт і Сальєрі. Ми нічого не можемо зробити, ми стоїмо на могилах. І до цих могил треба вклонитися з пошаною. Недописані – це саме такий поклін пошани усім, кого ми змогли знайти. І мені щиро боляче, якщо раптом ми когось пропустили. Тому я завжди звертаюся до глядачів, щоб ви не соромились, писали нам. Якщо навіть ми такі повільні, ми все одно будемо до цього повертатися і шукати інформацію", — розповіла Олена Герасим'юк.
Почуття втрати співзвучне з трагедією Розстріляного відродження, згадала поетка у розмові: у шкільних програмах не писали обставин загибелі багатьох письменників. Саме це спонукало її до дослідницької праці — результатом стала книга "Розстрільний календар", створена в час відкриття архівів і початку декомунізації.
"Ми написали близько тисячі статей про різних діячів української культури, і науковців, і простих людей. Я старалася разом з колегами описати саме обставини загибелі й катувань, тому що цього не було. Моє покоління цього не знало. Від мого покоління буквально це закрили", — пояснила Герасим'юк, і згадала, що ще до 24 лютого 2022 року планувала створити проєкт про загиблих митців сучасності.
Поетичний слемПоетичний слем — це мистецьке змагання, під час якого важливим є не лише те, що читають поети, а й те як. У 2025 році Україна була вперше представлена на світовому чемпіонаті. у Мексиці: як говорити про війну через поезію
Розповіла мисткиня і про унікальний досвід участі у міжнародному поетичному слемі. На сцені вона декламувала вірш "Повітряна тривога", виконуючи його з тілесною пластикою — впала на сцену і повзла. Вірш став її квитком до фіналу.
"Європейська аудиторія просто підвелася з крісел, щоби подивитися, що я роблю. Це викликало фурор. І все, я прохожу в десятку", — поділилася Олена.
На другому, світовому етапі слему вона зустрілася з авторами з країн, де війна, геноцид, феміцидАпогей статевого насильства проти жінок і злочин на ґрунті ненависті: вбивство жінок, зумовлене їх статтю. В широкому сенсі — "умисне вбивство жінок (та дівчат), тому що вони є жінками" і голод — реальність. У фіналі читала вірш пам’яті Маріуполя.
"Для мене це була ціль всієї поїздки. Мене сюди відправив мій народ. Я дуже хотіла, щоб вони взяли хоча б шматок нашої історії. Щоб з нами говорили", — зазначила поетка.
Зараз Олена Герасим'юк готує нових українських авторів як слем-майстриня; радіє, що про Україну говорять і сприймають її як частину світової спільноти. А ще — що на тлі щоденного болю від новин про бомбардування, полон і втрати вона має змогу прямої комунікації з аудиторією.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області