Українська синоптикиня Наталка Діденко представила одеситам свою дебютну книгу "Тролейбус номер 15". Захід, який модерувала Зоя Казанжи, перетворився на щиру розмову про цінності й те, як українці тримаються за своє у мові, спогадах і виборі залишатися тут. Його приурочили до дня народження "Книгарні-кав’ярні Старого Лева".
З Facebook у палітурку: як з’явився "Тролейбус номер 15"
Наталка Діденко, відома українська синоптикиня, розповіла, що книжка народилася з її дописів у соцмережах.
"Я не планувала писати книжку. Але друзі та читачі наполягали: з цих текстів має вийти щось більше. Врешті-решт — вийшов “Тролейбус номер 15”", — повідомила Наталка Діденко в коментарі Суспільному.
Книжка об’єднала есеї — розрізнені, але пов’язані темою Києва, юності, міського ритму, який вписаний у маршрут міського тролейбуса. Саме він везе читача через перші кохання, перші втрати, відчуття дому. "Тролейбус номер 15" — це не лише маршрут київськими вулицями, а подорож у глибину власної пам’яті. Це книга про любов до людей, до міста, до самого життя, яке, попри біль і втрати, продовжується.
"Нам бракує текстів про місто"
Наталка говорить про дефіцит урбаністичної прози в українській літературі та про потребу зображати сучасне життя міст з його ритмами, людьми, конфліктами і красою.
"Міської літератури нам бракує. Ми маємо дуже багато сільського пейзажу, і це прекрасно. Але сучасна Україна — це і міста. І вони потребують свого художнього голосу", — зауважила авторка.
Найважливіше — люди
Наталка згадує друзів, яких уже немає, зокрема подругу, з якою годинами говорила телефоном під час прогулянок київським парком.
"Коли зникає людина, з якою можна просто поговорити ні про що — це найважче. Бо така розмова — це і є життя", — зізнається вона.
Попри пропозиції друзів і знайомих поїхати за кордон на відпочинок або релокацію, Наталка залишилась. Свій вибір бути в Україні пояснює внутрішньою потребою.
"Я не можу це пояснити раціонально. Але я не хочу їхати. Мені добре тут. Я люблю наше: людей, їжу, звички, навіть наш безлад. Все це моє", — сказала вона.
Відповідаючи на питання модераторки про те, чи не здається їй, що українці під час війни надто зосереджені на собі, Наталка Діденко зауважила, що не бачить в цьому нічого поганого. Адже це не егоїзм, а спосіб вистояти.
Одеська презентація — особлива
Наталка Діденко під час презентації згадала студентську практику в Одесі, прогулянки біля моря і ті моменти юності, які назавжди закарбувалися у пам’яті. У своєму дописі на фейсбуці вона поділилася свіжими враженнями від міста: "Одеса красива, жива, чесна, смачна, харизматична і дуже-дуже модерна".
Потішила письменницю і українська в Одесі:
"Стільки української мови у сфері побуту, культури, обслуговування я й близько не чула в Києві", — зізналася гостя.
Попри те, що "Тролейбус номер 15" — книжка довоєнна за задумом і настроєм, війна присутня як контекст. Вона відчувається у нотках ностальгії, у бажанні зберегти звичне і рідне, не дозволити йому зникнути.
"Зараз як ніколи важливо нічого не відкладати на потім. Побачити друзів, піти в театр, подивитися на місто. Це не просто розваги — це тримає на плаву. Жити треба зараз", — розповіла авторка.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області