Наталя Гаріпова — стендап-комікеса, авторка гострих жартів і щирих спостережень про материнство, роботу, втому і кризу сорока років. Про найбільші досягнення, чому обожнює покоління міленіалів, особисте життя та жарти - у в ексклюзивному інтерв'ю для проєкту "Свої Люди".
Наталя Гаріпова — перша найбільш відома українська стендап комікеса. Вона вперше виступила на телебаченні, перша наважилась на тур по Україні і перша випустила своє стендап шоу на Українському телебаченні.
Попередня назва вашого концертного туру була "Мамця повернулась" і ось сьогодні "Сорокет". Чи планували ви по життю, що так станеться, і спільно з цим писали тур? Чи це випадковість?
Та це просто життя, воно просто йде, і ти завжди фіксуєш якісь моменти, які трішечки тебе змінюють. Прикол в тому, що стендап – це ж про біль. Це про стрес, про страх, про роздратування. Просто те, що ти трансформуєш через почуття гумору в сміх.Тобто ти цю напругу знімаєш на сцені, проговорюєш якісь речі, які тебе лякають. Ти їх проживаєш, і тобі стає з ними легше жити. Тому постійно в мене змінювалася тематика і зараз це "Сорокет".
Наталя народилась 4 вересня 1984 року в Вінницькій області, в селі Шаргород. В зв'язку з роботою батьків, переїхали до Придністров'я. У 1992 році переїхала в Одеську область, місто Білгород-Дністровський. Отримала технічну освіту за спеціальністю "нетрадиційна енергетика" в Одеській академії холоду.
Я думала в дитинстві, що у 24 роки я буду вже стара діва. А в 40 вже все — просто списаний товар. А зараз я розумію, що 40 років – це просто 40 років. Ну, взагалі нічого такого в цьому немає. Це просто життя. Скільки ми там його проживемо — ніхто не знає. Але в 40 років є момент, що ти можеш стопнутися і зрозуміти, як ти хочеш жити, а як ти не хочеш жити. І ти робиш вибір зафіксувати, що відбувається взагалі. Зрозуміти, звідки це все. І тому концерт "Сорокет" про рефлексію, про минуле, про біль.
Гаріпова відома також як двукратна переможниця стендап-шоу "Розсміши коміка" (2015, 2016 роки), фіналістка проекту "Comedy Баттл-2016", півфіналістка "Відкритого мікрофону-2018", а також переможиця різних українських стендап-фестивалів. Вона перша виступила зі стендапом на українському телебаченні, поїхала у концертний тур по Україні і перше жінка, яка наважилась випустити на телебаченні гумористичне вечірнє шоу "Вечір з Наталею Гаріповою". Найвідоміші стендапи останніх років: "Мамця повернулась" та "Сорокет".
Чи була справжня криза 40 років?
Я думаю, ми останні три роки живемо в таких кризах, що там та криза середнього віку — просто нервово курить. Тому "розважаємося", як можемо. Я думаю, що коли наступить криза середнього віку, то я скажу: "О, все, тепер можна нарешті відпочити". Якщо то буде тільки вона.
П'ять особистих досягнень до 40 років.
Донька — раз, це досягнення. Розуміння своїх цінностей — це два. Тобто розуміння себе і на що ти спираєшся в собі. Третє досягнення — це те, що ми вижили і непогано виглядаємо. Потім реалізація — але мені зараз здається, що вона може бути ще ширше і ще далі. Але по факту, дуже багато я вже зробила із того, що б я хотіла. І я дуже рада цьому. Зараз я розумію, що мені дуже цікаво саме експериментувати. Мені цікаво брати дуже складні кейси і з ними працювати. Наприклад, повернення в стендап — це теж дуже складний кейс — і це п'яте досягнення.
Мені це подобається в нас, в "олдах", в поколінні міленіалів те, що ми дуже роботящі. Ми реально дуже багато пишемо. І від цього наш продукт якісний. Так, він може бути сильно "вилизаний", тому що ми перфекціоністи, але він точно не буде поганим. Коли працюєш з поколінням Z ти просто іноді такий: "Що це відбувається взагалі?" Типу, вони всі вигоріли, вони всі не в потоці, не в ресурсі. А ти розмовляєш зі своїми людьми, з якими ти одного віку, і вони всі в потоці, всі в ресурсі. У когось дві дитини вдома сидять, треба там комусь у ВИШ, забезпечувати — і ти вже знаєш, що тобі вже не можна розслаблятися. Але я радію, що в мене є цей момент — не розслаблятися, але експериментувати.
З чим була пов'язана пауза в концертній діяльності?
Це війна. Перший рік війни я взагалі не пам'ятаю. Здається, я взагалі була в депресії повній. А потім стався проєкт "Тихий вечір з Оленою Кравець". І там треба було працювати цілодобово. Був препродакшн, постпродакшн і це був мій перший проєкт, як креативного продюсера. Я дуже пишаюсь насправді з чого ми зробили цей проєкт і взагалі, що він був, існував, що ми його придумали, і що його вела Олена. В останньому випуску у нас в гостях був Дмитро Кулеба і він сказав, що Олена і її проєкт змінили долі людей.
Після повномасштабного вторгнення Наталя з сім'єю виїхала до Німеччини. Там заручившись підтримкою колег (Олени Кравець, Максима Коновала, Дмитра Савяла, Юрія Корогодіна), організовувала благодійні концерти "Доброго вечора! Ми з України".
Чи змінився зараз жіночий стендап? Чи розділяється зараз гумор на жіночий і чоловічий?
Для мене він завжди був просто гумор. Жінка чи ні, яка різниця: або смішно, або ні. Але жінок стало більше в стендапі й це круто. Є класні дівчата, які круто жартують і які сильно масштабувались. Я за це дуже радію. Я нещодавно була у Лєри Мандзюк на концерті, мені дуже сподобалося, як вона імпровізує. Я дивлюсь на Настю Зухвалу на концерті та мені це смішно, я дуже радію.
Чи існує ком'юніті у гумористів і чи відчувається конкуренція серед стендаперів?
Я завжди була поза ком'юніті, у мене був свій шлях, по якому я йшла. Я ще тоді була така зухвала: "Так, в мене повинен бути директор, гонорар повинен бути от стільки", і тому подібне. Я все це робила перша і тому в мене був свій шлях. Коли я вирішила повертатися, мені теж треба було повертатися окремо. Бо я ні до кого не належу із ком'юніті. Але насправді коміки мене дуже сильно підтримували, ті, хто мене знає.
У 2024 році Наталія Гаріпова зокрема була продюсеркою проекту "Відвал ніг, або All інклюзив". У шоу військовий і письменник Олександр Терен подорожує Україною та досліджує міста на безбар’єрність з медійними друзями.
Чи легше стало жінкам пробитись у стендап?
Я вибачаюсь, але зараз основна аудиторія жіноча. Жінка на сцені говорить зрозумілу мову до жінок в залі. Ну і взагалі аудиторія теж змінилась в стендапі. Якщо раніше це були айтішники, чоловіки, то зараз в основному це айтішниці, жінки. Чоловіки зараз зайняті трішечки іншою справою і на концертах їх небагато.
Чи стало важче жартувати в часи, коли не смішно?
Це завжди важко, особливо коли відбувається якась трагедія. Я так виступала в Харкові, і це було незрозуміло, для чого ви зібрались. Тобто, ми, артисти, вже в Харкові, люди вже сидять в залі. Але чого ви зібрались? Бо не смішно. Нам не смішно, в принципі. Ні мені, не їм. Нам сумно, у нас горе. Але вони вже нарядились, взяли няню, наприклад, дітей віддали. Або в залі, наприклад, військові — вони вже відпросились, вже прийшли. І я вже теж тут, в костюмі. Що нам ще робити?
Тим паче, що ми ще робимо збори і це важливо — зібрати якихось грошей. Але дуже складно.. Або, наприклад, в Запоріжжі був концерт попри те, що фронт в сорока кілометрах. У нас був такий офігенський концерт, просто нереальний. Ми виступали в укритті і туди прийшли всі, бо воно працює як цивільне укриття.
Важливо їздити в такі міста, бо їм треба все це. Неможливо в Києві промацати стан країни, в якій ми живемо. Тому що там не відчувається війна так сильно, як в Харкові або в Запоріжжі. В Запоріжжі всі у військові формі практично. В Харкові немає жодного цілого будинку. Я 15 хвилин їхала на таксі до локації і не бачила жодного цілого будинку.
В Одесі відчувається війна?
У мене тут мої найкращі друзі живуть з трьома дітьми. Мама також живе з братом в Одеській області. Звісно у мене стоїть ця тривога, я дивлюсь, куди вони летять. Я відразу пишу всім, чи все добре. І я знаю, що це теж дуже стресово, як і в Києві. Але в Одесі.. просто тут є море, і якщо ти прийдеш, подивишся на море, потім смачно поїсти, сонечко припекло, і ти такий вже… як і в Києві в Одесі не так відчувається війна, звісно, як в Запоріжжі.
Як розподіляєте догляд за дитиною під час концертів та туру Україною?
Тато ходить на роботу, а Поліна ходить в садочок. Всі займаються своїми справами.
Наталя Гаріпова одружена із музичним продюсером Антоном Азізбекяном. Пара виховує дочку Поліну.
Чи допомагає чоловік у продюсуванні туру?
Так, звісно, допомагає з турами, зі всіма. Ми давно працюємо разом. І давно купу всього разом робили.
Чи змінила донька підхід до роботи? Чи не було думок покинути все і займатися вихованням Поліни?
Я що схожа на божевільну? Ні, це взагалі ні. Я не хочу, сказати, що мами, які не займаються чимось іншим схожі на божевільних, ні. Просто я б, напевно, зійшла б з розуму. У мене дуже багато ідей, енергії, як і у Поліни. Звісно, дуже багато вона змінила, вона все змінила. Моє головне джерело енергії — це Поліна. Якщо у мене щось погано, то Поліна мене повертає моментально. Бо їй все одно на твій поганий настрій. І вона просто каже: "Так, мамо, давай за мною бігати, ти тепер поліцейський, або ти динозавр". І все — ми граємо, і ти вже зовсім забула, що у тебе були якісь проблеми.
У дитинстві Наталя закінчила художню школу, співала в хорі, танцювала в танцювальній студії, займалась веслуванням на байдарках, важкою атлетикою, баскетболом і регбі. І це крім екологічного клубу, театральної студії та газети, якими вона займалася в ліцеї.
Яке було дитинство ? Чи змушували батьки займатись тим, чим не сама не хотіла?
Я дуже все це любила насправді. Я дуже любила водну станцію влітку, я там займалася байдарками, а взимку регбі й тяжкою атлетикою. Потім танці в мене були, я дуже любила танці. Атлетика, баскетбол — все це якось дуже сподобалось. Я досі люблю баскетбол. Зараз я займаюсь бадмінтоном, і у мене була дуже велика перерва в спорті. Мені так весело займатися спортом, у мене стільки енергії.
А доньку ви заохочуєте також займалась спортом?
Я на неї не давлю. Зараз вона в басейн тільки ходить і на живопис, вона дуже любить малювати. Але я дуже хочу, щоб вона пішла на ще якийсь спорт. Я відштовхуюсь від неї, де їй кайфово. Після чого вона ходить щаслива і ми залишаємо, що їй подобається. Наприклад, на гімнастику вона пішла, їй одразу не сподобалось, і я не буду ніколи в житті її примушувати робити, що їй не хочеться.
Три принципи щасливої матусі у "сорокет".
Просеко, безпечне жіноче коло та адекватний чоловік.
Що ти можеш собі дозволити не робити, якщо не хочеш?
Нічого не робити.
Про що мрієте після перемоги?
Я просто мрію про перемогу і життя після перемоги. І хочу подивитися на це життя.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області