Волонтерка Центру реабілітації рукокрилих Катерина Ротаренко є єдиною представницею цієї установи в Одесі. Протягом зимового періоду вона прихистила 28 кажанів, яких місцеві мешканці знаходили у парадних та квартирах. Через аномально теплу погоду взимку, рукокрилі часто покидали свої домівки й потребували допомоги. З настанням весни Катерина почала повертати тварин у природне середовище.
Як почався шлях рятівниці кажанів
Історія Катерини як волонтерки розпочалася випадково минулого літа. Під час відрядження вона виявила кажана, який потребував допомоги, і це стало її першим досвідом порятунку цих тварин.
"Це відбулося минулого літа, коли на базі, де ми жили, застряг кажан в москітній сітці. Відкрили вікно, він впав. І хлопці такі: "Кличте Грінпіс і хай вона розбирається, що з цим робити". І так я знайшла першого кажана. Він був змерзлий, холодний, в такому стані, от майже він виглядав при смерті. Я його забрала, почала одразу гуглити, що з ним робить, як його рятувати", — розповіла Катерина.
Перебуваючи в невеликому місті без доступу до спеціалізованого корму, Катерина знайшла вихід із ситуації, звернувшись за допомогою до Центру реабілітації рукокрилих.
"Зв'язалася з ними, вони мені надали консультацію, що робити з цим кажаном. Оскільки я тоді була не в Одесі, а в маленькому містечку, то там не було живого корму, чим його підгодувати. Мені довелось замовити поштою спеціальних хробаків, і я його вигодовувала там декілька днів", — пригадує волонтерка.
Щоденна турбота про маленьких підопічних
Серед врятованих Катериною тварин — нетопирі білосмугі, які належать до одного з найменших видів кажанів. Волонтерка ретельно доглядає за ними, годує та проводить регулярні огляди.
"У нас сьогодні в мішечку два кажанчики, нетопир білосмугий. Це один з маленьких видів кажанів. Тобто, зараз в них десь середня вага – 7,5 г. Так, і вони повертаються назад в природу", — пояснює Катерина.
Робота волонтерки включає не лише годування тварин, але й ретельний огляд, визначення стану здоров'я та передачу цієї інформації до Центру реабілітації рукокрилих.
"Скільки він важить, чи травмовані крила, чи є якісь ушкодження, як він візуально виглядає, чи він їсть, чи він п'є. Може бути, наприклад, ушкодження, яке візуально не видно, але по поведінці вже можна буде зрозуміти, що з ним щось не так. Відповідно, тоді приймається рішення, що я відправляю кажана вже фахівцям, які мають в цьому досвід. Вони накладають і спеціальні шини на поламані крила і, відповідно, є шанси, що крило зростеться, відновиться і тварина полетить в природу".
Повернення кажанів у природу
За словами Катерини, зима була особливо складною для кажанів через аномально теплу погоду та нестачу їжі:
"Я годувала одного якогось кажанчика, тому що весь час вони десь вилітали. Була тепла зима, тому відповідно вони розуміли, що можна вже вилітати, а насправді ще було дуже зарано, і не було що їсти".
З приходом весни настав час повертати врятованих тварин у їхнє природне середовище. Цей процес відбувається з урахуванням особливостей життя кажанів.
"Кажани – це нічні тварини, тому, ми їх відпускаємо на заході сонця, коли вже опускаються сутінки. Вони прокидаються зі своїх домівочок, вилітають і починають шукати собі здобич у вигляді комах".
Для волонтерки розлучатися зі своїми підопічними непросто, адже за час догляду вона звикає до кожного з них.
"Звісно. До кожного звикаєш, кожен різний, по-різному проявляє характер, їсть, по-різному себе веде. Заради цієї секунди було багато вечорів разом. Годували, поїли і щоб вони тепер полетіли, продовжували жити своє прекрасне життя", — розповіла Катерина про відпускання кажанів.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області