У лютому 2024 року військовий 36 окремої бригади морської піхоти Андрій Тарасов потрапив під обстріл на Херсонщині. Будівля, у якій перебував чоловік з побратимами, була зруйнована вщент. Військовий опинився під завалами та втратив багато крові. Зараз захисник проходить реабілітацію у Львові.
Більше про це розповіли у пресслужбі Першого ТМО Львова.
До повномасштабного вторгнення Андрій Тарасов з Миколаєва навчав дітей карате у спортивному клубі. У перші ж дні повномасштабного вторгнення тренер приєднався до миколаївських морпіхів з 36 бригади.
Разом з побратимами чоловік брав участь в обороні Донеччини, Запоріжжя, а також Херсонщини, де і потрапив під обстріл.
“Торік у лютому по наших позиціях влучили ракети: спочатку одна, а потім одразу і друга. Наше місцезнаходження було зруйноване вщент. На мене впав дах. Багато моїх побратимів тоді загинуло, мені ж пощастило вижити дивом. Я отримав численні переломи ніг, забої та втратив багато крові", — пригадує Андрій Тарасов.
Спершу чоловіка рятували у Херсоні, потім в Одесі та Києві. Кілька місяців він пробув у реанімації та переніс чимало операцій. У травні захисника відправили на подальше лікування у центр "Незламні" в Львові. На той момент Андрій все ще був лежачим і не говорив.
Насамперед львівські фахівці взялися за порятунок правої ноги військового, яка все ще була у важкому стані: переломи стегна, тазової кістки та надколінка. Хірурги виконали Андрію десять операцій. Паралельно увесь цей час із пацієнтом працювали спеціалісти з реабілітації. Завдяки заняттям із нейропсихологами та логопедами Центру Андрій заговорив. Тієї миті поруч з ним була дружина Тетяна.
"Це було таке щастя для мене, адже наш шлях був надзвичайно важким. Ми наче починали з нуля, збираючи все з маленьких частинок. Спочатку відкрилося одне око, потім друге, почав реагувати на звуки, похитувати головою і ось – нарешті вимовив перше слово. Ми довго йшли до цих результатів", — ділиться дружина військового.
Зараз Андрій вже повністю відновив мовлення. Він щодня займається із фізичними та ерготерапевтами, потрохи ходить і навчається долати сходи. Попереду в нього ще низка операцій та тривала реабілітація. Військовий розповідає, що найбільше мріє приїхати додому, де на нього чекають двоє синів, а також повернутися до улюбленої справи і знову навчати дітей карате.
