1 листопада 2024 року минає 80 років з дня смерті митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Він був фундатором і найбільшим благочинцем в історії Національного музею у Львові, що нині зветься його іменем. Також на його честь місто Червоноград, що на Львівщині, отримало нову назву – Шептицький.
Зі слів вченої секретарки Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові Ангеліни Забитівської, митрополит зробив величезний внесок у справу відродження національної культури, національної самосвідомості та ідеї єдності української церкви.
Ангеліна Забитівської розповіла Суспільному п’ять фактів із життя митрополита Андрея Шептицького.
Факт 1: Створив церковний музей
“Національний музей у Львові – це многомовний свідок великого минулого і вияв великого Духа його Фундатора – митрополита Андрея Шептицького", – так у 1930-х роках висловився тодішній ректор Богословської академії у Львові та третій кардинал в історії УГКЦ Йосип Сліпий.
Зі слів Ангеліни Забитівської, з-поміж багатьох добродійств своїм улюбленим проєктом Шептицький вважав Національний музей, який заклав 1905 року під назвою Церковний музей. Лише у 1911 році його перейменували у Національний. У день відкриття першої експозиції музею (13 грудня 1913 року), фундатор урочистим актом передав музей у дар українському народові: “Народе мій! Тобі віддаю цю свою найгарнішу дитину. Хай росте і розвивається Тобі – на славу і в користь майбутности”.
Факт 2: Був книголюбом
Шептицький був справжнім мисливцем за інкунабуламиІнкунабули — книжки, памфлети, односторонні відтиски, видруковані в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року. Видання цього періоду є вкрай рідкісними, адже наклад у межах 100–300 примірників., пам’ятками українського письменства та культури. Він постійно привозив з Європи цікаві екземпляри книг. Спеціально для своїх пергаментних скарбів владика навіть замовляв книжкові полиці з Італії.
Як наголосила Ангеліна Забитівська, зацікавлення мистецтвом, старожитностями, любов до книги Шептицького були прищеплені ще з дитинства, у батьківському домі. У Прилбицькому маєтку Шептицьких зберігалась велика мистецька колекція, цінна бібліотека, родинний архів “…дім був правдивим музеєм, повним мистецьких творів великої вартості, а архів родини був цінним архівом, в якому находилися пергамінові документи з XIV і XV ст.”, — з листа Андрея Шептицького до директора Національного музею Іларіона Свєнціцького за 2 жовтня 1939 року.
На 1 вересня 1939 року збірка музею налічувала понад 80 тисяч одиниць, з яких до колекції музею фундатор подарував близько 10 тисяч першорядних мистецьких творів. Після 17 вересня 1939 року життя Музею зазнало незворотних трансформацій.
Факт 3: Митрополит теж малював
Малярський хист успадкував від матері – графині Софії Фредро-Шептицької, яка була талановитою письменницею та художницею. У Національному музеї зберігаються два олійні твори етюдного характеру та невеликий олівцевий ескіз на релігійну тему авторства Шептицького: “Лаврів. Корчма при гостинці” (твір містить підпис: “Монах Андрей ЧВВ”, 1890 р.), “Верховинець” (робота містить ініціали “А.Ш.”, 1905 р.). Шептицький подарував цей твір своєму товаришеві і соратнику, економісту-реформатору о.Титові Войнаровському, що засвідчує відповідний дарчий напис, виконаний рукою Шептицького на звороті роботи. Також є підготовчий начерк ікони.
Крім того, дбаючи про розвиток української культури й мистецтва, Шептицький опікувався обдарованими художниками, допомагав у професійному формуванні та розвитку, надавав стипендії для навчання. Стипендіатами митрополита були митці-вихідці з різних куточків України: Михайло Бойчук, Микола Анастазієвський, Юліан Буцманюк, Модест Сосенко, Святослав Гординський, Василь Дядинюк, Михайло Мороз, Степан Луцик, Григорій Смольський, Петро Андрусів, Яків Гніздовський, Іван Северин, Микола Федюк, які продовжували навчання у мистецьких академіях на заході – в Краківській академії образотворчих мистецтв, Паризькій школі мистецтв, Баварській академії мистецтв у Мюнхені, Варшавській академії мистецтв тощо.
Особливу роль митрополит зіграв у творчій долі Олекси Новаківського. Запросив до Львова, створив усі умови для праці. Зокрема, заопікувався Мистецькою школою Олекси Новаківського, яка стала першим у Галичині закладом художньої освіти для української молоді, що давала професійну базу для продовження студій. У школі формувався мистецький світогляд прогресивної молоді.
Факт 4: Склав довічні обіти в Христинополі
Захоплення історією, сакральним мистецтвом, давніми церковними артефактами, як і зацікавлення колекціонуванням, винесені з дому, під впливом зацікавлень батька, розвинулися дужче у монастирських стінах — у Добромилі і Христинополі. Що стосується останнього, то саме у цьому містечку майбутній митрополит склав довічні обіти – у святоюрському монастирі Чину св. Василія Великого. 24 вересня 2024 року на пошану пам’яті владики місто Червоноград перейменували на Шептицький.
За спогадами о. Йосипа Сліпого, у монастирських стінах Андрей виявив нахил до збирання “всього, що носить слід старовини”. Часто вибирався “до сусідніх церков, монастирів, замчищ і розвідував за антиками, щоб опісля … набути се для монастирського музею та архіву”.
Факт 5: Перші пам’ятники звели ще за життя митрополита
У Львові перший пам’ятник митрополиту відкрили у 1929 році у дворі Богословської академії у Львові.
У 1935 році – у день 30-річчя Національного музею – ще один пам’ятник розмістили у музейному сквері, що на території Історичного комплексу НМЛ (вул. Драгоманова, 42). Скульптуру створив Сергій Литвиненко. На відкриття прийшла уся галицька інтелігенція. Монумент зруйнували у ніч проти 10 серпня 1947 року.
Лиш із відновленням української незалежності, через понад шість десятиліть, історичну справедливість було відновлено й перед палацовою будівлею музею (вул. Драгоманова, 42) встановили бронзове погруддя митрополита Андрея Шептицького, створене у 2014 році за іншою гіпсовою роботою (1941 року) Сергія Литвиненка.
