12 вересня у Львові відбудуться спортивні змагання для ветеранів. Наразі організатори обдумують назву для змагань — «Бастіон нації» або «Сила нації».
Про це Суспільному повідомив один з організаторів майбутніх змагань ветеран Михайло Варварич.
За його словами, ці змагання задумані як щорічні. Переможці отримають грошові винагороди за призові місця.
Сам Михайло останнім часом багато уваги приділяє спорту для ветеранів.
«Ми створили громадську організацію Veteran Spirit Lviv (Ветеранський дух Львова, — ред.). Я її голова. Ми пропагуємо спорт й закликаємо ветеранів долучатися. Їздимо на різні змагання, об'єднуємо ветеранів. Зараз плануємо створити баскетбольний клуб на кріслах колісних», — говорить ветеран.
Михайло згадує, що спортом почав займатися за чотири-п'ять місяців після поранення.
«Моя рука була пробита осколком наскрізь. Я чекав, щоби вона зажила й була можливість почати чимось займатися, наприклад відтискатися на брусах. Як тільки рука ззагоїлася й спиці витягли, почав займатися. У лікарні були бруси, почав на них відтискатися. Також приїхали волонтери й питали, що потрібно нам для більшого комфорту. Тому що я лежав у лікарні для цивільних, там тільки один поверх виділили для військових», — каже він.
Поранений попросив штангу та гантелі. І додає, що й до поранення багато займався спортом. Тому, перебуваючи тривалий час в лікарнях, мріяв, коли повернеться до фізичних занять. За тиждень волонтери це все привезли.
«Лавка не була адаптована для людей з інвалідністю. Тому дружина мені допомагала. Тіло пам'ятало, м'язи пам'ятали. Коли ти раніше це робив, то легше відновлюватися», — запевняє чоловік.
Починав з ваги у 60 кг й дійшов до ста. Відтискатися від брусів зумів разів з 50.
Взимку 2023 року Михайло вперше встав на протези.
«У мене перед тим був сон. Я думав: зараз стану на протези, піду собі на маршрутку та поїду додому. А коли вперше стаєш, ти розумієш наскільки це важко, скільки треба зусиль докласти до того, щоби навчитися нормально ходити або хоча б тримати рівновагу», — згадує він.
Каже, як тільки отримав свої перші протези, то ставив собі мету якнайшвидше навчитися ходити.
«Була основна мета: якнайшвидше стати на протези й навчитися ходити, щоб повернутися до нормального життя. Ти так багато ходиш на протезах, що стає настільки важко й ти падаєш від утоми. І коли ти впадеш, то маєш можливість трошки полежати та відпочити», — жартує ветеран.
Свої тренування та відновлення Михайло записував на відео й публікував у соцмережах.
«До мене звертаються поранені чи їхні родичі за порадами, де краще запротезуватися, що краще робити, які вправи. Свій досвід передаю й досі», — каже він.
За словами ветерана, зараз він потроху займається чи не всіма видами спорту. Але найбільше йому сподобалося регбі на крісла колісних.
«Ми їздили в Карпати з командою і там було регбі на кріслах колісних. Оце дуже цікава та видовищна гра, яку я би обрав та постійно б нею займався. Тільки є одна проблема: тих крісел в Україні дуже мало, щось 12 чи 16. Одна команда в Києві має і більше їх ніде нема. А одне таке крісло коштує 10 тисяч доларів. Щоб команда займалася, треба мати як мінімум 12 або 14 крісел», — пояснює він.
Окрім того, нещодавно Михайло взяв участь у роуп-джампінгу, тобто стрибав з даху.
«Давно мріяв стрибнути, але вийшло трошки невдало, бо фасад зачепив та вдарився. Не травмувався, тільки здер трохи плече. Трошки страшно було, але то таке. Я ж вже стрибав з парашутом, коли служив у десантних військах», — ділиться чоловік.
Та додає, що хотів би стрибнути ще раз з парашутом, але зі спортивним та з більшої висоти.
