"Сил надає Україна", — демобілізований начальник зв'язку батальйону з Луцька розповів про військову службу

Лучанину Юрію Хомичу виповнилося 60 років. Чоловік демобілізувався та нині має статус ветерана війни. Два роки він у складі Донецької бригади Маріупольського батальйону боронив наявні рубежі України на Донецькому напрямку. Нині служить і син Юрія Хомича — Володимир.

Як розповів Суспільному військовослужбовець, після повернення до цивільного життя має в планах активно волонтерити та допомагати війську, робити все заради перемоги.

Про військову службу під час повномасштабного вторгнення

— Ким ви служили?

Я був начальником зв'язку батальйону. Виконували функції забезпечення зв'язком, комунікаціями. Хапалися за все, робили РЕБи, відеокамери. Допомагали нашим дронщикам, FPV-ішникам.

— Ви — інженер за освітою, і саме ця спеціальність допомагає вам у військовій справі, ви багато чого майструєте? Розкажіть нам, будь ласка, 24 лютого, де війна вас застала в 2022 році, де ви були і як сприйняли повномасштабний напад ворога?

Я був вдома, приходив по аеродрому бачив. Зразу зателефонував у частину, до якої приписаний — це Чернігівська танкова бригада. Сказали: не їдь, ти там потрібен будеш. Тому я зразу поїхав сюди на кордон, тому, що я був сапером. Підготував багато їм машинок цікавих. А потім зателефонував наш "Дід", з яким ми воювали: "Терміново приїжджай на Бучу, без тебе не розберемося". Там виконували свої саперські роботи.

Юрій Хомич під час військової служби. Юрія Хомича

— Це перші місяці війни? Це весна, квітень, напевно, травень коли це було?

Квітень, травень. А потім подзвонив також мій друг з першої танкової, попросив допомоги, щоб приїхав до нього. І так я потрапив у Маріупольський батальйон.

— Можна трошечки розкрити специфіку тих виробів, які Ви виготовляли, чого нам не вистачало на той момент?

До 2017 року я виготовляв машинки спеціальні. Ні одна "глушилка" їх не могла взяти. Це такі мобільні прилади, які допомагають військовим виконати роботу, зберігаючи життя військовослужбовцям.

— Чи думали ви коли-небудь, що ви будете таке робити? Що ви будете цим займатися, і що саме ваш фах інженера буде допомагати в обороні нашої держави, у боротьбі з Російською Федерацією?

Ні, звичайно, не думав, що буде війна. Я завжди займався науковою роботою в радіотехніці. Дуже багато маю винаходів. Один із моїх виробів пройшов натівські стандарти, зареєстрований для використання в Україні. Випускається і поставляється на армію.

— Де ви навчалися?

Навчався в Київському політехнічному інституті, радіотехнічний факультет.

Участь в АТО/ООС та волонтерство

— Розкажіть нам про вашу участь, ще на той час в антитерористичній операції 2014 року. Це була мобілізація, чи це було ваше рішення особисте? В який період в АТО служили?

На той момент — це був поклик душі. Треба було йти та щось робити. Я не знав, що я попаду в сапери. Зараз, коли прийшов Маріупольський батальйон, командир каже: "Без тебе в нас зв'язку не буде". Довелося стати зв'язківцем. У 2014 році мене не взяли, я був вже тоді старий. Виповнилося 50. У 2015 році збільшили термін до 55. Зразу пішов. Тоді я служив у першій танковій. Базувалась вона фактично в тих самих місцях, що й зараз ми служимо, тут всі місця мені знайомі.

До участі в повномасштабній війні Юрій Хомич служив у зоні АТО. Юрія Хомича

— Наскільки змінилася війна, якщо брати 14-ий рік і уже нині?

Тоді такого не було. Зараз вона технологічна. Війна машин, дронів різного типу, розвідка зовсім не така.

— Ви багато часу приділяли волонтерській діяльності ще і після того, як повернулися з АТО, створили Княгининівську спілку учасників АТО. Чим вона займалася?

Основною метою цієї спілки була психологічна реабілітація наших хлопців, допомога їм. Багато проєктів для дітей, сиріт, напівсиріт. Зараз вже нічого не працює з цих проєктів.

— Але тоді спілка досить активно допомагала ноутбуками, комп'ютерами. Ви надавали комп'ютерну техніку в родини діткам загиблих військовослужбовців, наших захисників.

Ми запустили декілька проєктів, паралельно йдуть всі. Не можу розказувати які. Все направлено на перемогу.

Юрій Хомич очолював Княгининівську спілку учасників АТО, яка допомогала родинам військових. Юрія Хомича

— Волонтерство у вас давно організоване по виробництву приладів спеціальних. Але чи вже ви долучилися до цього процесу тут на місці після демобілізації?

Вистачило три години святкувати приїзд і день народження, а на другий день вже всі були в праці. Постійно в нас в майстерні працює двоє, є такі люди, які приходять на кілька годин допомагають.

Робота в майстерні та допомога війську

— Що робите в майстерні?

Ми перебуваємо на моєму робочому місці, де готується вся документація, задуми втілюються. Потім виходять готові вироби. Хто вміє паяти, хто вміє гайки крутити, дірочки просвердлювати — руки треба нам. Дуже багато схем не має намальованих ніде тільки в голові. РЕБ, як отой, продається близько 500 тисяч. Він нам обходиться у 91 тисячу. Є плати, що ми туди самі збираємо, за свої кошти, встановлюємо. Поки були там, у нас кожен вкладав у розвиток, щоб була безпека, щоб був зв'язок, щоб було все. Кожен місяць у нас заходило зі своїх власних грошей до 50 тисяч гривень.

— Хто допомагає вам у зборі грошей на придбання тих чи інших деталей? Чи є якась така налагоджена постійна співпраця з якимись фондами благодійними, волонтерами?

Наразі немає такого. Щоб на більші масштаби вийти, нам потрібне додаткове фінансування. Найдешевший наш виріб стоїть 10 тисяч гривень, найдорожчий — 100 тисяч.

Юрій Хомич працює в майстерні та створює необхідні інженерні речі для військових.

— Ви постійно думаєте про те, як там ваші хлопці?

Та не тільки, думаю. Декілька разів в день дзвоню, питаю, як там ситуація, що. Коли виникає якась важка ситуація, вони мені дзвонять, перепитують, як що десь зробити. Наш Маріупольський батальйон там дуже багато служить тих, у кого вже хати немає, розбомблена квартира, з нами такі із Соледара є. Там часто заїжджають волонтери, привозять щось. Зараз вже дуже рідко. Але кожен раз, як вони заїжджають, їх просять: "Зазніми!" Тако їдеш вулицею, відзніми і потім вилижеш, щоб ми побачили, як наша хата, квартира, вулиця. Якось дивиться на це чергове відео: "О, моя квартира. Я вас хотів додому запросити, а мені балкончик розбомбили".

Демобілізація

— Коли ви повернулися на Волинь, у соцмережах ви виклали дуже таке трепетне відео зустрічі з вашою дружиною. Вона не знала, що ви демобілізуєтеся, що ви приїдете?

Вона не знала, що я буду. Я так за цей період, скільки разів приїжджав, я один-єдиний раз сказав жінці, що я приїжджаю. Це був настільки важкий виїзд, що я до останньої хвилини не знав, чи поїду ще. Якщо я щось планував, пообіцяли, дозволили виїзд і я не кажу жінці, завжди йшло, як по маслу. Тільки один раз сказав, більше їй ніколи не казав, коли приїду.

Юрій Хомич з дружиною. Юрія Хомича

— Ваш син теж служить. Чи радився він з вами? І наскільки я знаю, він теж служить у вашій бригаді.

Коли я прийняв рішення, що треба їхати, я просто в нього спитав: "Поїдеш зі мною?" Відповідь була моментальна: "Звісно, так". І ми поїхали. Він також дотичний до зв'язку. Я не є його безпосереднім керівником. Він у зв'язку, але під іншим керівництвом. Наразі порвав зв'язки, перебуває в нашому госпіталі, на лікуванні. Броніки, окопчики. Все дає за себе зняття.

— Хто ще вас чекає вдома?

Та найголовніші — це внуки мої. Мама чекає 79-річна. Внуки.

— Де берете сили, де берете ресурс на це все, на організацію?

Сил надає Україна. Треба захищати її. Коли знаходишся там, там думаєш тільки, щоб ми тут відстояли на тому місці, де ми є. І на рахунок перемоги, я так скажу: там чомусь вірять. Чому тут така з'явилася зневіра, я не знаю.

Юрій Хомич з сином військовослужбовцем. Віктора Голікова

— Ви дуже любите риболовлю, любите відпочинок на природі. Чи мали нагоду вже десь побувати з вудилищем?

В останній період я спав і бачив це. Я використав ці вихідні, що були. Саме для цього поїхали на два дні на озеро. Посиділи у тиші, спокої. Тиша, той спокій так давить на вуха. Там ми звикли, що весь час гепають. Чи може бути така форма відпочинку, як риболовля, скажімо, своєрідним способом психологічної адаптації і розвантаження для військових. Не обов'язково рибу ловити. Просто посидіти в тиші, подивитись на річку, як тече, як поплавок стоїть. Це дуже розслабляє, заспокоює нерви.

— Що ви думаєте про закон "Про мобілізацію"? Цієї норми, якої в ньому немає про демобілізацію, яка, в принципі, спричинила найбільшу таку хвилю суперечок, обурення?

Я його не читав. Знаю поверхнево. Міняти людей треба. Багато поранених, загиблих. Треба щось робити. Патріотизм визначається тим, де закінчується для тебе Україна. Якщо вона закінчується там, де закінчується твій город, ти будеш захищати тільки свій город. Якщо Україна для тебе — це трошки більше щось, ти йдеш туди.

Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільного Луцьк.