У селі Демидів за 40 кілометрів від столиці, вже понад місяць не стихають насоси, які відкачують воду. Погреби частини місцевих заповнені водою, а городи, де раніше садили овочі і ягоди, нині перетворилися на озера. У декого вода була навіть в будинках. Село, кажуть люди, підтопили свої ж, щоб не дати росіянам на пряму піти на Київ. Пригадують, росіяни хизувалися планами взяти столицю за два дні. А коли задум не вдався, злість скерували на місцевих. Та люди не жаліють ні про що, бо найголовніше, кажуть, змогли зупинити російські війська.
***
Звук гулу дренажного насоса змішується із кваканням жаб й скрекотінням цвіркунів. Серед невеликих острівців водоростей і цвітіння час від часу пропливають подекуди півметрові вужі. Підпливають до суші, запливають крізь огорожу на подвір'я, а коли помічають рух біля води, відпливають на середину водойми.
“Син приїхав і повитягував кролів, тих які не потопилися. Частину я сусідам роздала, коли під час окупації не було чого їсти”.
"Тут жаби живуть, качки, лелеки є. Ввечері жаби квакають дуже красіво", — ведучи на свій город, говорить мешканка села Євгенія.
Алича по вітки у воді, смородина — під нею. Вціліли лише зелені паростки цибулі, ревень і саджанці полуниці, бо ближче до будинку. Решту городу затопило. Як і погріб. На іншій стороні городу, чи тепер швидше води — копиця сіна для кози. Щоб набрати його одягають рибальський комбінезон. “А води по груди”, — показує рівень Євгенія.
З іншого кінця вулиці Ірпінської живе 81-річна Марія. Щоранку жінка іде перевіряти, наскільки знизився рівень води. Біля краю у вечері кладуть палицю, зранку дивляться, яка відстань до води. За цю ніч впала на декілька десятків сантиметрів.
"Я тепер гумовців не знімаю", — говорить жінка показуючи на чоботи.
При її менш ніж 160 росту, води було по груди, тож на сусідню вулицю, де трішки сухіше, разом із чоловіком-пенсіонером лазили через вікно. Де нині саджатимуть картоплю, аби мати на наступний рік тепер не знають. Як і їхня сусідка Валентина. Крізь сльози каже, що лише завдяки цьому городу й виживала. "Я і собі садила, і на продаж. Я ніколи дорого не брала, а тепер я не знаю, як жити далі", — говорить жінка.
На подвір'ї Валентини, у тіні вишні, виставлені в рядок з десяток банок із консерваціями. Це єдине, що вціліло у погребі. Біля будинку клітка із кроликом. Він теж ледь не втонув. "Син приїхав і повитягував кролів, тих які не потопилися. Частину я сусідам роздала, коли під час окупації не було чого їсти", — пригадує жінка.
Своїх тварин рятувати довелося і Григорію Дзюбі. 31 березня його корова Маня народила телятко. Назвали Віктором. "На честь нашої перемоги", — говорить чоловік.
"Якби росіяни пішли по цій дамбі, вже були б в лісі й біля Києва".
Коли прийшла велика вода, і Маня, і Віктор були у хліві. Його за лічені години затопило. "Я вже думав їх до хати навіть брать, а що робити, я ж їх не покину", — пригадує Григорій.
У його сусідки Ніни через те, що у будинку було декілька сантиметрів води, почала гнити підлога, а на стінах утворився грибок. "Нікому до нас немає діла, ми самі себе рятуємо", — каже Антоніна Костюченко, показуючи крізь вікно на насос, який працює на дамбі.
Вже понад місяць місцеві перекачують воду з-під будинків на іншу сторону дамби. Втім це мало допомагає, через ґрунт вода знову просочується на поверхню. "От поки там за дамбою не зникне вода, ми тут будемо плавати. Порахуйте: по 150-180 літрів соляри на добу йде. Качає три помпи, солярка зараз по 40 гривень. От це ми на добу стільки грошей витрачаємо. Шалені кошти", — говорить Антоніна.
Гроші дають із власної кишені. До спільної копілки на пальне докладається й 81-річна Марія з чоловіком. Та мешканці кажуть, ні трохи не жаліють про те, що опинилися в такій ситуації. Хоча й потребують допомоги з тим, аби затоплення ліквідувати і відновити будинки.
Антоніна Костюченко каже, у перші дні війни, працівники насосної станції відкрили шлюзи, щоб росіяни не могли пройти полем в сторону Києва. "А потім вже через тиждень напевно, чи через два, вже вгатили гарно снарядом і пішла сюди масово вода", — говорить Антоніна.
Місцеві переконані, якби село не підтопили, росіяни ймовірно змогли б пройти далі. Тож хоч потоп наробив багато лиха, навпаки пишаються, що стримали наступ.
"Якби вони пішли по цій дамбі, вже були б в лісі й біля Києва. А тут трясовина утворилася, вони вже ніяк не могли потрапити туди”, — говорить Євгенія. "Вони обернулися і проїхали на Бородянку, на Гостомель. Пішли зовсім не по плану", — додає Григорій Дзюба.
Поки село не було підтоплене, росіяни поводилися не агресивно, пригадує Антоніна. "Вони всі казали: "Ви не бійтеся, не хвилюйтеся, ми через два дні будемо в Києві, підемо звідси. Ходили по хатах, питали: "Як краще нам проїхати на Київ?". Багато людей говорили: "Тут вода, тут болота, ви однаково не проїдете". Вони міст понтонний кидали, але Слава Богу наші розбили його. А коли вже йшли, тоді вони вже злі були", — говорить жінка.
Почали мародерити, обкрадати місцевих. Розстріляли автівку кумів Антоніни, бо знайшли у ній міліцейське посвідчення. "Колеса постріляли і кажуть: "Ваше щастя, що воно прострочене". У нас багато хлопців з АТО зникло. 25 чи 26 лютого з хутора Радянського вночі забрали двох, вони наче десь у полоні. Моєї подруги син, він в АТО був, зараз десь аж в Росії в полоні. Ще один хлопець, Славік, загинув. Його розстріляли. А ви думаєте коли вода зійде, не спливе ніхто? Їх же ж тут стільки залишилось. Вони ж своїх не забирали", — говорить Антоніна.
Поки ж місцеві чекають тепла й допомоги від місцевої влади чи небайдужих, бо ціни на пальне ростуть, а вода і далі під будинками.
Читайте також
"Це мєрзость": як чоткий паца з Рівненщини захищає Україну від окупантів
У Чернігові чоловік місяць жив у вуличному туалеті, бо його будинок розбомбило
Війна й коти: евакуація тварин із колонії з-під Мар'їнки. Фоторепортаж