Військовослужбовець кропивницького третього полку сил спеціальних операцій імені князя Святослава Хороброго з позивним "Упир" – кадровий офіцер з династії військових, командир групи, серед завдань якої – розвідка та спецоперації. Він брав участь в обороні та контрнаступі, був поранений. В інтерв’ю Суспільному боєць розповів про свій бойовий досвід й те, як змінилась повномасштабна війна за три роки.
Про позивний (тут і далі – пряма мова)
Цей позивний мені дали хлопці ще під час навчання в академії, бо я був досить прискіпливий і допитливий під час навчання. Так і залишилось.
Знав, що буде вторгнення
Під час навчання на факультеті розвідки та спецоперацій у військовій академії в Одесі, за два тижні до початку повномасштабного вторгнення, сформували оперативний резерв першого черги (тоді дізнався про вторгнення – ред.). З нами провели не одне тренування на навчальному полігоні. Усі речі були зібрані, складені – ми були готові вирушати. У нас були броньована машина "Козак" і "Хамер" – і ми були готові до висування в Чернігівську область.
Під час пересування, заїжджаючи в Київську область, бачили колони машин, які рухались у зворотному напрямку. Вони виїжджали з Києва, дуже великі тоді були затори. На в’їзд у Київ машин майже не було. Ми спокійно проїхали місто.
Жодної інформації про пересування противника не було, ми його не спостерігали тоді в Київській області, бо він тільки заходив в Чернігівську.
Про завдання на Чернігівщині
Ми мали здійснювати розвідку важливих цілей – засобів ППО противника, артилерійських систем, реактивних систем залпового вогню, а також знищувати їх при виявленні.
Перша розвідка: командування поставило завдання знайти засоби ППО противника у визначеному районі. Тоді за допомогою безпілотника ми знайшли три засоби ППО. Інформацію довели до вищого командування, після чого коригували вогневі засоби по виявлених цілях.
Наша авіація могла пролітати над тим районом, а також безпілотні літальні апарати, такі як Байрактар, могли літати в тому районі.
Про складнощі на українських блокпостах
Було декілька ситуацій, коли на блокпостах представники територіальної оборони, певно, вперше бачили "Хамери" і сприймали її як ворожу техніку. Вони перевіряли наші документи, питали звідки ми та що ми тут робимо. Паролів на той момент ще не було. У нас були документи, які підтверджували те, що ми тут працюємо.
Жителі Чернігівської області дуже сильно допомагали на початку повномасштабного вторгнення. Кожен робив, що міг. Якщо це були дорослі, чоловіки, які не служать в армії, вони валили дерева на шляхах ймовірного пересування противника, надавали розвідувальну інформацію про пересування противника в певних населених пунктах.
Засобами мобільного зв’язку, наприклад, якщо ми перебували в одному селі, я міг дізнатися про те, що відбувається в районі десятка сіл навколо через знайомих. У мене була напрацьована схема: я знаходив місцевого голову в селі, проводив з ним бесіду, опитування. Він телефонував іншому якомусь знайомому в наступному селі. Так ми дізнавалися про пересування противника.
Пересторог, що інформатори працюють і на російську армію, не було. Вони всі розуміли, що російські війська несуть виключно смерть та розруху до наших міст, тому в мене сумнівів в їхній підтримці не було.
Про бій під Крутами на Чернігівщині у 2022 році
3 березня нашому підрозділу поставили завдання провести розвідку в районі населеного пункту Крути. Ми висунулись туди. Поспілкувавшись з місцевими жителями, ми дізналися про те, що противник перебуває в районі села Хороше озеро. Точну кількість техніки тоді вони не змогли встановити. Ми підняли безпілотний літальний комплекс. Пролетівши, ми нарахували сім одиниць, але противник його збив зі стрілецької зброї.
Нам командування надало 60-міліметровий міномет і сутність завдання була така: оскільки великокаліберна артилерія не могла точково уразити цілі, які перебували в центрі села, через можливе поранення цивільного населення та руйнування будівель, нам поставили завдання точково відпрацювати в центр села з міномета, щоб противник вийшов із самого села. Ми завдали удару, після чого противник вийшов, вивівши з села 68 одиниць техніки. Це була вантажна техніка, КамАЗ, танки, самохідні артилерійські установки, транспортно-заряджаючі машини. В селі вони залишили одну самохідну артилерійську установку, яку ми знайшли та передали підрозділам Сил оборони України.
Про бій на Луганщині
Ми перебували в оперативному підпорядкуванні одного з піхотних підрозділів Сил оборони України. Отримали завдання від командира батальйону зачистити позицію. За наявною інформацією щодо розташування противника, командир батальйону нам повідомив, що там один-два військовослужбовці противника. Провести повітряну розвідку на той момент не мали змоги, оскільки були несприятливі погодні умови. Тому ми вирішили шляхом скритного висування до позиції провести швидкий штурм. Під час пересування ми виявили спостережний пост противника й знищили його.
Далі розпочався сам бій – почав вести вогонь перший кулемет противника, який ми намагалися задавити стрільбою з підствольних гранатометів. Потім приєднався другий кулемет противника. Я зрозумів, що сили не дуже рівні, тому вирішив відійти, щоб перегрупуватися.
Оцінку втрат противника провели вже хлопці з піхотного підрозділу після того, як змогли підняти "пташку". На той момент противник евакуював чотирьох військовослужбовців, тягнучи їх за руки й ноги – ми зрозуміли, що то були вбиті, троє шкутильгали – то були поранені.
Чи відрізнялись дії російських військових на Чернігівщині й Луганщині
Якщо брати початок повномасштабного вторгнення, противник не усвідомлював, що відбувається – їх інформували, що їх там приймуть з теплими обіймами. Ми ж були готові їх знищувати й знищували. Надалі, в Луганській області, противник вже діяв доволі обережно, не допускав пересування великими колонами. Тобто на Луганському напрямку тактика була іншою.
Про контрнаступ на Харківщині
Нам поставили завдання зачистити колишні артилерійські склади в місті Балаклія, а потім підірвати там два мости. Потрібно було подивитися на сам міст, провести розрахунки для вирахування кількості та місць закладання вибухівки.
Провівши ці розрахунки, ми доповіли про готовність до виконання завдання. Почали висуватися колоною, яка складалася з чотирьох "Хамерів" і однієї броньованої машини "Варта", в якій була вибухівка. Під час руху по нас вели щільний вогонь зі стрілецької зброї. Вони спостерігали. На той момент в Балаклії ще були підрозділи противника, тому вони вели по нас вогонь зі стрілецької зброї. Ми у відповідь працювали по них з кулеметів.
По "Варті", коли вона під’їхала до мосту, почав працювати танк противника, але підрив вибухівки всередині машини не відбувся, бо вона була достатньо броньована, а перший постріл влучив в колесо. Після цього моя група зайняла сектори та вела вогонь по виявленому особовому складу противника. Я бачив пересування противника, як вони перебігали від однієї будівлі до іншої, і ми здійснювали заходи з вогневого прикриття бійців, які поверталися від підірваної машини "Варта".
Отримавши наказ на вихід із зони ураження танку, ми розвернулися, але перший "Хамер", що розвернувся, де були п’ятеро наших військовослужбовців, поцілив танк. Назад ми повертались на "Хамері" зигзагом від одного краю дороги до іншого, оскільки у танка перезаряджання між пострілами триває близько десяти секунд.
Про допит російських військових
Під час Балаклійської операції допитували двох полонених. Вони розказували, що вони звичайні піхотинці, що нічого такого не робили. Під час перевірки особистих речей ми знайшли їхні мобільні телефони. Відкривши які, ми побачили фотографії та листування з рідними й близькими. Після ми встановили, що ці дві особи перебували на службі в підрозділах спеціального призначення Російської Федерації. Так ми встановили, що в самій Балаклії перебували підрозділи спеціального призначення РФ, високопідготовлені та вмотивовані.
Про поранення на Луганщині
Ми отримали завдання висунутись у сіру зону. Сіра зона – це та, яку не контролюють ані підрозділи сил оборони України, ані підрозділи противника. Ми здійснили висування, розгорнули вогневу позицію протитанкової керованої ракети з метою ураження командно-штабної машини противника, яка пересувалась на тому напрямку. Вразити техніку противника нам не вдалося, оскільки нас виявили за допомогою тепловізійного прицілу танку й по нас відпрацював танк противника, хоча група й виконала усі заходи з маскування вогневої позиції.
Поранення отримав, коли ми виходили із сірої зони – це близько 700 метрів до наших позицій. До наших позицій я добіг самостійно, а далі мене хлопці з групи донесли до транспорту медичної евакуації.
Як змінилась війна за три роки
За час повномасштабного вторгнення противник значно вдосконалив свої підрозділи безпілотних літальних апаратів. Набагато збільшилась частота застосування FPV-дронів, також вони ввели нову тактику застосування дронів на оптоволокні.
Вони адаптуються – так само як і ми. Вони вчаться. Також змінюється тактика застосування піхоти: вони здійснюють накопичення по одному-двох – до розмірів невеликої штурмової групи, після чого проводять свої штурмові дії.
Під час навчання в академії нам казали, щоб ми ніколи не недооцінювали противника й завжди ставились до нього як до рівного собі за навичками та здібностями.
Про навчання НАТО в Іспанії
Наш підрозділ відправили на навчання в Іспанію у 2024 році. Ми проходили курс планування бою в міській забудові. Це навчальний курс, але я б сказав, що це був радше обмін досвідом: інструктори дивилися як ми працюємо і також навчалися.