Чи охоче діти, які виїхали з окупованих територій розповідають про війну, як з ними спілкуватися, що можна в них запитувати. Досвід роботи з маріупольськими дітьми, малюнки дітей, які бачили війну на власні очі, досвід втрат та тривожність, про це в інтерв'ю Суспільному розповіла дитяча й підліткова психологиня з Кропивницького Інга Кузнєцова.
Що діти з Маріуполя розказують про війну?
Діти розповідали, як на їх очах руйнувалися будинки, зникало з міста все, що їм було дороге. Про те, як вони виїжджали звідти. Іноді були у заручниках росіян, і вони їх тероризували, говорили їм, що Україна – то погано. Але, зазвичай, такі історії діти розповідають охоче. А от коли було сексуальне насильство, то діти приховують ці історії, і це, скажімо, природно.
Між собою діти на ці теми спілкуються, вони діляться історіями?
У кожної людини зараз є своя історія війни. Це історія страху, можливо історія маленьких перемог над цим страхом. Вони розповідають її одне одному, але дуже важливо розповісти його психологу, тому що психолог організовує оцю розповідь певним чином. Він спирається на особливості сприйняття дитини, на її вік. Деяким дітям краще цю історію намалювати. І тоді в нас виходять цілі комікси, цілі книжки, як дітки 6-7 років, підлітки, пережили травматичні події.
В яких кольорах малюють діти свої спогади про війну?
Треба взагалі знати історію малюнків конкретної дитини. Дитина, наприклад, може любити малювати простим олівцем, підлітки люблять чорним малювати. Дитина малює чорними кольорами саме у зв'язку з тим, що вона пережила травму. І тоді, коли кольори стають різнобарвними, це про те, що дитина зцілилася. Буває по-різному. Іноді треба дивитися на зміст цих малюнків. Вони стають більш мирними, більш позитивними на кінці книжки.
Що малюють діти?
Зміст малюнків – це те, що дитина пережила. Іноді на таких малюнках є якісь маленькі подробиці. Наприклад, кішка, з якою розлучилися і не можуть вже побачитися. Чи лялька маленька. І оці подробиці, вони чомусь дуже чіпляють. Тому що це розтавання, досвід перших якихось втрат дитини, навіть отаких маленьких.
Як можна пережити досвід втрат?
Якщо ми говоримо про тему втрат, то, мабуть, це і маленькі втрати, і великі. Психіка людини взагалі налаштована на такий феномен, як робота горя. Робота горя – це певні процеси, які відбуваються, коли людина щось втратила. Ми знаємо стадії переживання горя – це спочатку стадія зневір'я, потім злість, торг, депресія. Ці стадії можуть йти в певному порядку, можуть переключатися, дитина може повертатися від одної до іншої стадії. Але якщо ці стадії йдуть, вони закономірні, тоді втручання психолога не потрібно. Коли дитина застрягає на якійсь стадії, коли надовго впадає, наприклад, в апатію, в якийсь такий стан дуже важкий для неї, тоді потрібна допомога психолога.
Як дітям, в родинах яких є загиблі, допомогти пережити ці трагедії?
Про втрати діти говорять неохоче, особливо підлітки. Тому що в підлітка є така настанова – бути мужнім, мужнє зносити. Якщо члени сімей не комунікують один з одним з приводу втрат, батькам шкода дітей, щоб їм щось зайве не сказати, не нагадати про батька чи про дядю, який помер. Діти бояться говорити з мамою, щоб не бачити, як вона плаче. Кожний з цієї сім'ї переживає свою маленьку трагедію і залишається одиноким. Дуже потрібно, щоб переживали разом, ділилися своїми відчуттями, спогадами.
Спогади важливі для дітей?
Спогади – це великий ресурс для дитини. Навіть, якщо вони фрагментарні, навіть, якщо спогади – ці з розмов мами. Важливі й матеріальні речі, коли збираються альбоми, або будь-які речі дорогої людини, яка померла чи загинула на війні.
Є багато родин, у яких російська армія відібрала все, зруйнувала будинки. Вони не можуть приїхати на те місце, де колись був їх рідний дім. Як спогади можуть допомогти пережити таку трагедію?
В цьому випадку допоможуть історії, мемуари, якісь записи, усні історії, коли ми щось пам'ятаємо і передаємо, який був тато, що він любив, чи якщо це про місто, то яким це місто було. Можливо, є якісь архіви, фотографії. Зараз є інтернет, і це теж допомагає.
Як спілкуватися з дітьми, які пережили трагедію війни?
Ми обговорювали з дітьми які запитання їх дратують. Дратують — певні поради та заспокоєння. Наприклад: "Час лікує", "Зберися, будь мужнім", "Я тебе розумію", "Твій тато не хотів би, щоб ти плакав". Тому що ніхто не знає, що насправді хотів би тато. Дуже допомагає бути поруч, слухати. Я не можу дати параду, що можна питати, що не можна. Іноді дитина хоче розповісти багато чого, треба просто в цій розмові йти, за дитиною. І бачити, як вона спілкується, що вона може і хоче розповісти.
Як війна вплинула на дітей з тилової України?
На тилову Україну теж вплинула війна, тому що в нас постійні тривоги, іноді вибухи. Діти постійно ходять в бомбосховища — це їх теж певним чином тригеруєпевні стимули, які здатні викликати у людини неконтрольовану реакцію, будь то агресія, паніка, страх. Ми бачимо в наших дітей багато неврозів, тривожних, депресивних порушень. Зміна режиму навчання — це теж дуже погано впливає на дитину, оскільки він згортає її соціальну активність. Дитина менше гуляє, менше спілкується з дітьми, з вчителями. Через це її емоційний фон знижується. Тобто вона не так радіє життю, не така активна. В неї багато тривог. Кількість друзів зменшується. Це все дуже погано впливає на дитину.
Окрім цього, багато дітей, які виїхали, потім повернулися, їхнє життя теж зазнало певних серйозних моментів. Воно розділилося на "до" та "після", тому що треба відновлювати зв'язки, входити в шкільну програму та колектив.
Постійна тривога і страх, вони знижують якість життя дитини. Коли дитина переживає, тривожиться, її мозок не розвивається, їй важко вчитися, засвоювати важливі для неї речі. Декілька років, які випали з життя дитини, це може бути катастрофічно для її розвитку.
В яких випадках треба звертати увагу на те, що дитині потрібна допомога психолога?
Якщо дитина замикається в собі, її настрій поганий більшу частину дня, вона погано спить, їсть, часто транслює якісь спогади, які є для неї травматичними, або постійно пригадує чи навпаки уникає говорити за якусь травматичну подію. Якщо вчилася добре, а стала вчитися погано. Якщо в неї починаються якісь нав'язливі дії чи думки.
Як знайти психолога?
До психологів спрямовують сімейні лікарі. Є шкільні психологи. Час від часу про себе заявляють громадські організації, які займаються психологічною допомогою. В нашій обласній адміністрації теж є відповідна служба, яка може спрямувати.
Що краще: індивідуальні заняття чи групові?
Залежить від проблематики. Якщо дитині не вистачає спілкування, або вона не має навичок спілкування — добре лікує група. Якщо це пов'язано з емоційним станом, з тривогою, зі страхами дитини, чи з навчальними проблемами, з травмою — це індивідуальна консультація. Психолог розробляє стратегію роботи. Чи це індивідуальна, чи це сімейна взаємодія, чи це групова робота.
Які наслідки буде мати для дітей, підлітків, для майбутнього України війна?
Я думаю, що українські діти будуть відрізнятися і зараз відрізняються від дітей мирних країн. Частина з них стане більш стресостійкими, цілеспрямованими, більш турботливими й уважними щодо інших. Інша частина, навпаки, надбає невротичні риси, які будуть заважати. У частини буде, наприклад, посттравматичний стресовий розлад, а іноді буває і посттравматичне зростання. Організм людини, психіка людини, вона була запрограмована на багато більше навантаження, ніж зараз є. І коли на людину діє стрес, це і про певну адаптацію, про випрацювання тих рис, які допомагають справитися зі стресом. Це більша стійкість до стресових факторів, до тих же тривог, спонтанність у діях. Тобто, коли людина краще орієнтується, як діяти у стресових ситуаціях.
Завдання педагогів, психологів, взагалі будь-яких дорослих – формувати в дитини навички підтримки, турботи. Нам усім потрібне людяне ставлення, і треба вчити цьому дітей і самому вчитися, і напрацьовувати в собі оці людяні риси.
Будь-хто, хто займається з дітьми, має транслювати їм оцей досвід співчуття, турботи, доброзичного ставлення один до одного.
Зазвичай після воїн рівень агресії у суспільстві підвищується. Як захиститися?
Агресія має і позитивні сторони, тому що агресія – це те, що спонукає людину до дії. Ніхто не скасовував, спортивної злості – це теж агресія, коли людина з бажання щось довести, щось досягнути, починає діяти. Агресія має захисну природу, коли людина починає захищатися, захищає себе, свою сім'ю, свій будинок. Це теж може бути агресія, і вона потрібна. Але іноді буває дійсно агресія, яка виникає в людини, і тоді ми можемо організувати якісь заходи по її відреагуванню.
Я завжди наполягаю, щоб діти ходили на спортивні гуртки, обов'язково грали в ігри, не комп'ютерні. В комп'ютерних іграх агресія накопичується, але засоби відреагування агресії знаходяться у тілі. Треба підключати тіло, бігати, навіть між собою якусь боротьбу організовувати. Отак ми можемо відреагувати агресію. Якщо це вербальна агресія, то соціальні мережі – це теж спосіб відреагування агресії. І у такий спосіб люди розслабляються і стають добрішими.
Як відновитися під час війни дітям?
Потрібно, щоб і під час війни дитина обов'язково мала коло спілкування, обов'язково вчилася, мала якісь обов'язки, щоб в неї були свої захоплення, хобі, гуртки. Ці ті самі рекомендації, як і в мирному житті. Але для батьків це зараз складніше реалізувати, але потрібно. А ще, бути добрими до дитини й розуміти, що їй також важко. На дитину, теж падає додаткове навантаження, пов'язане з тривогами, з переживаннями. Дитині допомагає пережити усі ці жахи війни любов близьких людей — це найбільш цілющі ліки.
