Ірина Козир – археологиня з Кропивницького, яка майже 40 років бере учась в експедиціях на Кіровоградщині. Суспільному розповіла, що таке сарматська кераміка, як знайти могильник часів Золотої Орди та чому професія археолога важка фізично й емоційно.
15 серпня в Україні відзначають День археолога.
Чому археологія
Нині Ірина Козир – доцентка кафедри історії України Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. У першу археологічну експедицію поїхала в 1983 році, коли навчалася на історичному факультеті університету, в якому нині викладає.
Ірина Козир мала брати участь в літній польовій практиці для студентів. Керівницею практики була українська археологиня Нінель Бокій. “Нінель Михайлівна була унікальна викладачка. Вона не лише захоплювала вивченням історії й археології як дисциплін. Це був неповторний стиль спілкування зі студентами. Вона заряджала нас усіх”.
За словами Ірини Козир, розкопки тоді проводилися на багатьох місцях, експедиції тривали все літо. “Той заряд, який Нінель Михайлівна дала на першому курсі, привернув мене до археології”.
У 1983 році студенти розкопували скіфський ґрунтовий могильник. Ірина Козир сказала: побачене її настільки вразило, що стало темою курсової, дипломної робіт, а згодом і кандидатської дисертації. "Серед скіфського могильника ми натрапили на впускне сарматське поховання, і воно виявилося непограбоване. Там лежав сарматський воїн. Біля нього були метровий меч, наконечники стріл, посуд”.
Після випуску з інституту Ірина Козир повернулася в рідне місто – Олександрію. Там працювала в школі та влаштувала археологічний гурток. За її словами, завдяки Нінель Бокій вона змогла отримати направлення і стати пошукувачем Інституту археології в Києві. “В історії цього інституту це був перший і, мабуть, до останнього часу єдиний випадок, коли звичайна шкільна вчителька із невеликого міста захистила дисертацію кандидата історичних наук”.
За словами дослідниці, в українській археології нині кілька сотень людей. “Це мало. Але люди, які сюди приходять – насправді фанатики своєї справи".
У педуніверситеті створили археологічний музей імені Нінель Бокій. Там є артефакти майже всіх археологічних епох.
Як працюють археологи
Темою кандидатської дисертації Ірини Козир стала сарматська кераміка. "Здавалося б, що таке посудинки? А насправді з цього матеріального джерела можна здобути величезний пласт інформації".
Якщо історики вивчають писемні джерела, то археологи – артефакти. "Писемність з’явилася лише п’ять тисяч років тому. Все, що було в світі до цього упродовж мільйонів років, можна відтворити лише завдяки праці археологів”.
Археологія допомагає, коли бракує писемних джерел. “Прикладом є скіфи. Вони не мали писемності, і ми знаємо лише окремі епізоди з їхньої історії завдяки писемним свідченням стародавніх греків і жителів Близького Сходу. А 90% їхньої історії реконструювали завдяки археологам”.
За словами Ірини Козир, попри наявні літописи й документи, період Русі треба доповнювати вивченням артефактів. “Усі писемні джерела несуть інформацію, пов’язану з елітою. Наприклад, це розповіді про походи князя і будівництво храмів. Про життя основної маси населення відомо дуже мало”.
Археологія в поєднанні з іншими науками дає можливість отримувати детальніші результати досліджень, сказала археологиня. Розповіла, як завдяки цьому досліджували скіфський курган в селі Васине Суботцівської громади в 2017 році під час археологічної експедиції університету. “Це було поховання воєначальника. Там була величезна наземна гробниця у формі піраміди із залишками дерева. Воно зітліло і частково обгоріло. Ми відправили зразки на аналіз у Київ. Отримали висновки: це дуб. Також виявили купку зерна невідомої рослини. У Києві сказали, що вона лікарська, рідкісний різновид проса. І тепер є загадка, навіщо його туди взагалі поклали”.
У Суботцівськиій громаді розташований курган Лита Могила. Першим його розкопав головний командир Нової Сербії Олексій Мельгунов у 1763 році. Потому до розкопок поверталися кілька разів. Останні організували київські археологи в 2019-2020 роках. “Але навіть сьогодні на всі питання, які виникають навколо цього кургану, ми повністю відповідей не маємо. Перші розкопки багато чого зруйнували. Головне питання – якою була поховальна споруда, чи було первісне поховання скіфським, чи ще доби бронзи?"
За словами Ірини Козир, археологи можуть дослідити не всі історичні питання.
Загадки української історії
У 1997 році історики й археологи з педагогічного університету імені Володимира Винниченка вирішили пошукати місце, де відбулася битва на Синій Воді. Того року виповнювалися 635 років від часу цієї події. У 1362 році литовський князь Ольгерд розгромив трьох татарських воєначальників, і це дало початок звільненню території сучасної України від Золотої Орди і підпорядкуванню її Великому князівству Литовському.
У радянський період ця подія не вивчалася з ідеологічних міркувань, сказала археологиня. “Ну як же відняти в Москви першість Куликовської битви (1380 – ред.)?”
Через це вивчати бій на Синій Воді почали в часи незалежної України. Битва описана в літописах 14-15 століть, але інформації було мало. Точно невідомо, коли й де відбувся бій. Найімовірнішим місцем вважається берег річки Синюхи. “Традиційно в історіографії Синя Вода ототожнювалася з Синюхою . Також є свідчення польського історика 16-го століття Мацея Стрийковського. Він перераховує населені пункти, які Ольгерд визволив після перемоги на Синій Воді. Першою названа саме Торговиця”.
Тодішній проректор університету Олексій Брайченко вирішив знайти докази цієї битви і спорядив археологічну експедицію в село Торговиця. У місцевих жителів розпитували, чи не знаходили вони якихось артефактів. Це робили для того, щоб визначитися з місцями розкопок. Місцеві розповідали, що будівельники час від часу натрапляли на кістки. Місце можна було впізнати, якби знайшли зброю чи обладунки. “Ми кілька днів довбали асфальт і ґрунт. Якраз такого нічого не було”.
Водночас вирішили почати розкопки в іншому місці – на березі Синюхи, де люди ганяли худобу на випас. Ірини Козир розповідає, археологи були налаштовані скептично: берег був крутий і пронизаний ярами. Але там натрапили на могильник часів Золотої Орди. Потому на цьому місці розкопали понад 600 поховань. У кількох з них були татарські монети. “Деякий час у нас жевріла надія, що саме тут ховали воїнів, які загинули під час битви. Але там були й дитячі могили. І нам стало зрозуміло, що це поховання цивільних людей”.
Наступним після могильника відкрили поселення під сучасним селом Торговиця. Це виявилося золотоординське місто, яке, за припущенням кропивницьких археологів, залишили жителі через набіги Ольгерда. “Щоб знайти, де відбулася битва на Синій Воді, треба ще багато шукати. Ми перевіряли багато місць, які можуть бути для цього придатні. Поки що це для нас залишається загадкою”.
Розкопане золотоординське місто Ірина Козир називає унікальною пам’яткою. “Це моя велика любов в науці вже багато років”.
Кропивницька дослідниця говорить, професія археолога важка фізично й емоційно. "Але все це перекривається тим, що ти – першовідкривач, і це неповторне відчуття. Інколи відкриття буває справді сенсаційним. Часом, лише доповнює інформацію. Але це те, що з тобою назавжди. Ти руками торкаєшся самої історії”.