5 листопада у Кропивницькому попрощалися із п'ятьма військовими, які загинули в російсько-українській війні. Це бойовий медик Артем Багрій, солдати Олександр Червонящий, Андрій Яковенко, Роман Сєдаєв та старший солдат Юрій Грицик. Дорогою на кладовище траурний кортеж зупинився біля площі Героїв Майдану перед загальнонаціональною хвилиною мовчання.
На прощанні із захисниками побувала журналістка Суспільного.
Артем Багрій
Артем Багрій народився 10 грудня 1994 року в місті Гайворон. Навчався у гімназії «Інтелект». По закінченні, вступив до Вінницького національного медичного університету імені Пирогова. Закінчив інтернатуру за спеціальністю — хірургія. Працював провідним хірургом у Кропивницькій міській лікарні швидкої медичної допомоги, розповіла ведуча церемонії прощання Наталія Макарова.
На початку 2024 року долучився до Третьої окремої штурмової бригади, а згодом увійшов до складу передової хірургічної команди 4-го окремого медичного батальйону. Був зарахований на посаду медичного брата.
Воював на стабілізаційних пунктах.
Загинув Артем 1 листопада 2026 року під час виконання спеціального бойового завдання біля міста Ізюм Харківської області.
Начмед Третього армійського корпусу Вікторія Ковач розповіла, Артем не боявся братися за складні операції, навіть коли інші лікарі не вірили в успіх.
«У нього чудово поєднувалися дві риси. Перша — молодість і безстрашність, які дозволяли йому йти на складні операції та оперувати там, де досвідчені лікарі сказали б, що шансів немає. Друга — гострий розум, завдяки якому Артем міг проводити складні операції та рятувати життя. Він робив ці операції так, щоб чиїсь сини, чоловіки, батьки поверталися додому живими, а не щоб із ними прощалися в таких умовах, у яких ми прощаємося сьогодні».
Вікторія Ковач назвала Артема побратимом, якого неможливо замінити. Сказала, що навіть якщо до медичної служби корпусу долучаться інші талановиті хірурги, повторити його шлях і досвід не зможе ніхто.
«Другого "Кусто" не буде. Він один і єдиний».
У бійця залишилися батьки, рідні, друзі.
На знак пошани за військовим медиком пролунала сирена швидкої допомоги.
Олександр Червонящий
Олександр Червонящий народився 16 листопада 1978 року в місті Кривий Ріг. Освіту здобув у Жовтянській школі. Згодом вступив до Криворізького педагогічного інституту на факультет інформатики та трудового навчання. Працював у школі.
26 березня 2024 року підписав контракт з ЗСУ. Після навчання, був зарахований на посаду майстра номера обслуги. Відповідав за підготовку й технічне обслуговування озброєння. Мав статус ветерана війни, учасника бойових дій, розповіла мати військового Людмила Червоняща.
За словами матері, загинув 24 жовтня 2026 року під час проходження військової служби біля села Волоська Балаклія Куп'янського району Харківської області.
«З дитинства був дуже розумним, кмітливим хлопцем і дуже доброї душі, дуже довірливим, всім довіряв. Товаришів було багато. І зараз, коли дізналися про смерть, ніхто не вірить, кажуть, такого не може, така добра хороша людина не може піти так. Згадують тільки хороше всі його однокласники, одногрупники. Він жив за принципом: не май грошей, а май друзів, вірних, надійних і таким він був завжди».
Олександру Червонящому було 47 років.
Андрій Яковенко
Андрій Яковенко народився 3 серпня 1988 року в Кропивницькому. Навчався у Завадівській гімназії. Згодом — у Кропивницькому професійному ліцеї. Працював у виправній колонії на посаді інспектора охорони, розповіла ведуча.
У березні 2026 року Андрій Яковенко приєднався до лав Збройних сил України. Воював на посаді водія-електрика-моториста відділення ударних авіаційних комплексів.
Загинув 30 липня 2026 року поблизу села Шилівка Покровського району Донецької області.
«Саме з того часу його вважали безвісти зниклим. Нині експертиза ДНК підтвердила загибель воїна», — сказала ведуча.
У бійця залишилися батьки, дружина, донька та брат.
Роман Сєдаєв
Роман Сєдаєв народився 1 грудня 1983 року в Кропивницькому. Навчався у Гірничій гімназії.
У 2024 році Роман приєднався до лав ЗСУ. Після навчання був зарахований на посаду водія-електрика.
З 7 жовтня 2025 року Романа Сєдаєва вважали зниклим безвісти. Нині ДНК-експертиза підтвердила, що воїн загинув біля села Торське Краматорського району Донецької області.
Кума Романа Сєдаєва Ірина Волошенко розповіла, рік бійця вважали зниклим безвісти.
«Це людина, яка завжди приходила на допомогу. Його дуже цінували й поважали. Слава Богу, що ми можемо хоча б похоронити його, буде куди до нього прийти і віддати шану».
Роману Сєдаєву було 42 роки.
Юрій Грицик
Юрій Грицик народився 12 жовтня 1988 року в Кропивницькому. Навчався в Інноваційній гімназії. По закінченні — в Центральноукраїнському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка на факультеті історії та права. Після строкової військової служби працював експедитором, розповіла ведуча церемонії поховання.
З початком антитерористичної операції на сході України приєднався до лав Збройних сил. Воював на Донецькому напрямку снайпером.
Від початку повномасштабного вторгнення Юрій Грицик добровільно долучився до захисту держави. Пройшовши навчання, був зарахований на посаду оператора безпілотних літальних апаратів. Воював на найгарячіших напрямках бойового зіткнення — Харківщині та Донеччині.
Був нагороджений: медаллю учасника антитерористичної операції, відзнакою Президента України «За оборону України», нагрудним знаком Кіровоградської обласної ради «За мужність та відвагу», нагрудним знаком «Сухопутні війська України». Мав статус ветерана війни, учасника бойових дій.
Загинув 20 травня 2026 року під час виконання бойового завдання. Йому було 37 років.
У військового залишилися дружина, син, батьки.
Захисників поховали на Алеї Слави Далекосхідного кладовища.