28 жовтня 1944 року Україну залишили останні регулярні підрозділи нацистської Німеччини. Офіційно в Україні цей день відзначають як День визволення від фашистських окупантів, бо указ президента від 2009 року не втратив чинності. При цьому Інститут національної пам'яті закликає, щоб в Україні офіційно закріпили назву — День вигнання з України нацистських окупантів. Чи важлива ця дата для українців й що про цей період історії відомо дослідникам з Кіровоградської області, в етері Українського радіо розповів кропивницкий історик та краєзнавець Сергій Мілютін.
Окупація Кропивницького (тоді Кіровограда) тривала два роки п'ять місяців і два дні — з 5 серпня 1941-го до 8 січня 1944 року, а Кіровоградщини — з липня 1941 року до березня 1944-го.
28 жовтня як визначний день (тут і далі — пряма мова — ред.)
Українці повинні пам'ятати ті злодіяння, які чинилися на українських землях німецькими військами та їхніми союзниками, пам'ятати про окупацію і ціну перемоги над окупантом. Але в нинішніх умовах ставлення до подій Другої світової війни та інтерпретації окремих її аспектів змінюються.
Деякі теми, які тривалий час за радянської доби й у перші десятиліття після відновлення Україною незалежності вважалися правильними, зараз ставляться під сумнів. Звичайно ж, ми повинні враховувати ті здобутки, які нині має українська та європейська історична наука, і рухатися у фарватері Межахнаукової дискусії — без демонізації та без надмірної глорифікаціїЗвеличення й прославлення. тих подій.
Про необхідність створення сучасної української історії Другої світової війни
Нам потрібно переосмислити Другу світову, вплітати туди українські контексти, українські імена, яких раніше там не було. Якщо в контексті Першої світової війни вже зроблено дуже багато, адже ми почали активно вивчати історію легіону Українських січових стрільців, а також історію повсякдення, історію окупаційних дій як з боку австро-угорських і німецьких сил на Волині, так і безпосередньо російських військ на Галичині після наступу Південно-Західного фронту, то щодо Другої світової війни ця робота ще попереду.
Такий колектив істориків потрібно ще зібрати, дійти консенсусу стосовно того, що буде предметом їхнього дослідження, і, звичайно, далі розпочинати роботу. Це праця не на один рік і, можливо, навіть не на один десяток років.
Про те, що українці воювали у складі різних армій
Ми повинні також відверто про це говорити. Адже через відсутність власної національної держави українці були мобілізовані до армій різних сторін цього конфлікту — як у Першій, так і у Другій світових війнах. І це своєрідна трагедія українського народу, трагедія отієї бездержавності.
Поляки, наприклад, розпочали вже процес переосмислення цих подій минулого, і ми також повинні це робити. Ми повинні знову ж таки відкинути в бік емоції та політичний складник і залишити історію для істориків.
Про значення регіональних досліджень та праці істориків Кіровоградщини
Насправді тема Другої світової війни з-поміж регіональних дослідників, істориків та краєзнавців була однією з найпопулярніших. Ще за радянської доби багато ентузіастів вивчали матеріали, збирали усні свідчення, опитували ветеранів, а також людей, які пережили окупацію. За останні 15 років українська історична наука якісно збагатилася регіональними дослідженнями.
Василь Даценко — про Зелену Браму й Голокост
Коли ми говоримо безпосередньо про те, що було написано на теренах Кропивниччини, то варто згадати роботи Василя Даценка — автора книги про Зелену Браму. Він зібрав колосальний масив джерел. І також він написав книгу «Щоб пам'ятали», яка описує бойові дії 1941–1944 років на теренах краю і торкається такої теми, як Голокост. Дещо пізніше він підготував книгу, яка описує саме події Голокосту на теренах нашого краю. Вона написана на величезному масиві джерел і на сьогодні є найкращим дослідженням цих подій.
Борис Шевченко та Вадим Колєчкін — про битву за Центральну Україну
Дещо пізніше вийшла книга Бориса Шевченка та Вадима Колєчкіна «Битва за Центральну Україну», у якій описані події 1943–1944 років. Це книга, яку не соромно показати в інших областях і навіть за межами України. Це фундаментальне дослідження, і деякі документи, які там згадуються, взагалі введені в науковий обіг в українській історичній науці впервые.
Там багато матеріалів авторства Ніколауса фон ФорманнаНімецький воєначальник часів Третього Рейху, на які мало хто посилався. Борис Шевченко опрацював великий масив різної інформації — у тому числі те, що зберігалося в різних архівах. Вадим Колєчкін звернув увагу більше на події, пов'язані з Умансько-Ботошанською операцією, і те, як це сприяло вигнанню німецьких військ з території Кіровоградщини. Вони опрацювали як широко-, так і маловідомі джерела.
Іван Петренко — про спростування міфів
Також варто згадати книгу Івана Петренка про нацистський окупаційний режим. Це фундаментальне дослідження, написане здебільшого на матеріалах Державного архіву Кіровоградської області. Також дуже цінна робота, яку було б непогано перевидати. Вона спростовує багато тез про перебування німців та їхніх союзників на території краю.
Однак цю книжку потрібно все ж таки читати дуже обережно, бо з деякими узагальненнями та висновками погоджуються далеко не всі. Здебільшого це стосується локальних випадків — наприклад, про те, що в конкретних регіонах могли бути масові страти неєврейського населення. Документами, наприклад, ця інформація не підтверджувалася.
Ще одна робота Івана Даниловича — «Обком утік», присвячена партизанському руху на території Кіровоградської області. Вона також дуже цінна й написана на основі великого масиву документів, у тому числі й документів Державного архіву Кіровоградської області. У ній він спростовує низку міфів про те, що існував потужний партизанський опір нацистам на теренах краю.
Іван Данилович показує, що насправді цей опір був набагато меншим, і без зусиль безпосередньо деяких диверсантів ніякого спротиву підняти було б неможливо. Також він спростовує велику кількість інформації, пов'язаної зі Скирдою, Іллею Дібровою та іншими. Це особи, яких вважали лідерами партизанського руху на теренах краю тривалий час, однак Скирда був дуже переоцінений, і його партизанська діяльність викликає дуже багато сумнівів і запитань.
Що стосується Діброви, то попри те, що ця постать брала участь у партизанському русі й бойових діях, у радянських книжках його дії подавалися в дещо гіперболізованому вигляді. Тобто ефективність партизанського руху і безпосередньо партизанських загонів під керівництвом Скирди й Діброви не відповідає дійсності, як це довів Іван Данилович.
Катерина Москальчук
З останніх досліджень, які нині варто згадати, слід назвати праці Катерини Москальчук. Зараз вона, співробітниця Державного архіву Кіровоградської області, пише дослідження, присвячене боям у Зеленій Брамі. Це буде робота, яка, я переконаний, кардинально збагатить наше уявлення про ті події.
Андрій Чемерис і Володимир Шевченко
Молодий дослідник Андрій Чемерис вивчає місця поховань німецьких солдатів на території нашої області. Молодий історик Володимир Шевченко досліджує тему таборів для військовополонених та інших таборів, що діяли на території Кіровоградської області та за її межами.
Олександр Чорний
Найбільш фаховим на сьогодні істориком з Кропивниччини, який займається темою Другої світової війни, є Олександр Чорний. Він вивчає безпосередньо події, пов'язані з битвою за Дніпро, а також під його науковим керівництвом готують свої науково-кваліфікаційні роботи низка молодих науковців.
«ОУН та УПА в регіоні — це явище всеукраїнське»
За останні декілька років з'явилися роботи, присвячені українському повстанському націоналістичному рухові. Ця тема тривалий час у нашому регіоні не вивчалася. Започаткували це вивчення Петро Кизименко та Федір Шепель. У них вийшла низка текстів. У Федора Шепеля навіть вийшла книга. Декілька років тому її перевидали під редакцією Артема Безшкуренка та Сергія Хмари.
І варто також згадати, що Сергій Хмара разом з Борисом Шевченком, а через декілька років разом з Артемом Безшкуренком підготували видання, присвячене Організації українських націоналістів на теренах краю. Матеріали написані на основі галузевих державних архівів Служби безпеки України та Державного архіву Кіровоградської області й показують, що на теренах нашої області також діяли українські націоналісти; що ОУНОрганізація Українських Націоналістів. та Українська повстанська армія (УПА) — це явище не лише західноукраїнське, а явище всеукраїнське.
«Люди боролися за радянську Україну, бо іншої не знали»
Регіональні дослідження здійснюються за таким принципом: дослідник вводить у науковий обіг нові документи. Про видних офіцерів і особливо про командування армії чи полку вже давно написано. А про рядових солдатів або про нижчий офіцерський склад написали дуже мало. І, відповідно, більшість регіональних досліджень спираються саме на історію рядового солдата, на звичайну людину, а не на тих, хто безпосередньо втілював у життя імперіалістичну політику Радянського Союзу.
Треба розуміти, що багато хто з цих людей не знав іншої батьківщини, окрім радянської України. Тобто вони боролися не за ідеологічну складову в класичному розумінні, хоча й такі також були. Але вони не знали про Українську Народну Республіку, про альтернативну Україну, яку намагалися побудувати соратники Симона Петлюри. Вони знали тільки ту Україну, про яку читали в підручнику історії чи чули в школі чи в інститутах.
Іншої України вони не знали. І заради такої України вони й боролися. Це знову ж таки треба враховувати й не потрібно засуджувати цих людей тільки через те, що їм не пощастило народитися у 1920-х роках у радянській Україні.