26 жовтня на Кіровоградщині попрощалися з полеглими військовими-земляками. Йдеться про Олександра Таращенка з Петрівської громади, Олександра Кумикова з Вільшанської громади, Олександра Леня з Добровеличківської громади, Максима Сташенка з Новомиргородської громади та Максима Громова зі Знам'янської громади.
Про прощання з Олександром Таращенком у селі Зелене написали на сторінці Петрівської селищної ради у Facebook.
Боєць народився 19 листопада 1980 року в Зеленому. Після закінчення місцевої середньої школи він навчався на тракториста в селищі Петрове, відслужив строкову військову службу в танкових військах та працював машиністом гідроочищення на підприємстві «Криворіжсталь», разом із дружиною виховував доньку.
7 червня 2025 року Олександр став на захист України, служив водієм стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти батальйону територіальної оборони 102-ї бригади.
Востаннє він виходив на зв'язок 4 вересня 2025 року, з 9 листопада його вважали безвісти зниклим. Згодом стало відомо, що 44-річний захисник загинув біля села Новоуспенівське Пологівського району Запорізької області.
Про прощання з Олександром Кумиковим у Вільшанці повідомили на сторінці Вільшанської селищної ради у Facebook.
Боєць народився 8 квітня 1991 року у селі Коритно-Забузьке Вільшанської громади. Закінчивши дев'ять класів місцевої школи, він вступив до Первомайського профтехучилища.
Здобувши освіту за спеціальністю монтер електромереж, Олександр працював помічником електрика у місцевому сільгосппідприємстві. Згодом його призвали на строкову військову службу, яку він проходив у військовій частині «Десна» в танкових військах.
Після повернення з військової служби він працював у Вільшанському районі електромереж, а згодом у місцевих приватних підприємців.
У 2011 році Олександр одружився, разом з дружиною виховував сина й доньку.
Коли розпочалася антитерористична операція, Олександр доєднався до лав Збройних Сил України, служив у війську з 2 вересня 2014 року у складі 4-ї окремої важкої механізованої бригади імені гетьмана Івана Виговського, мав поранення, контузії, але завжди після шпиталю повертався до свого екіпажу.
Серед нагород захисника – відзнаки «За участь у антитерористичній операції» та «За оборону України», медаль «Захисник України», почесні нагрудні знаки «Золотий Хрест» та «Хрест Військова Честь», пам'ятний нагрудний знак «Лють керує зброєю», відзнака «За збережене життя».
35-річний головний сержант загинув 15 жовтня 2026 року внаслідок російського авіаудару в місті Ізюм Харківської області.
Про прощання з Олександром Ленем у селі Липняжка написали на Facebook-сторінці Добровеличківської селищної ради.
Боєць народився 28 березня 1989 році в Липняжці. Після закінчення Липнязької загальноосвітньої школи навчався в місті Первомайськ На Миколаївщині на факультеті економіка та підприємництво Харківського державного університету харчування та торгівлі. Згодом Олександр переїхав в Одесу.
У січні 2026-го він став на захист України. А 12 жовтня 37-річний молодший сержант загинув у дорожній аварії.
Про прощання з Максимом Сташенком у Капітанівці Суспільному розповіли у відділі організаційної та інформаційної роботи Новомиргородської міської ради.
Боєць народився 1 серпня 1997 року у селі Журавка на Черкащині. Там навчався до четвертого класу, потім з родиною переїхав до села Тишківка Новомиргородської громади, закінчив Капітанівський ліцей, вступив до професійно-технічного училища у місті Мала Виска, здобув фах оператора комп'ютерного набору.
Після закінчення училища Максим працював на Капітанівському цукровому заводі.
У 2017 році його призвали на строкову службу, після якої уклав контракт із 36-ою окремою бригадою морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
У 2021 році сплив термін контракту й чоловік продовжив працювати на цукровому заводі, та в лютому 2022-го він повернувся до війська. Спочатку служив у терцентрі комплектування, а в березні 2023 року його перевели у 412-й батальйон безпілотних систем, потім до 22-ї окремої механізованої бригади, де він служив на посаді командира зенітного відділення.
Захисник виконував завдання на Миколаївщині, Херсонщині, Донеччині, Чернігівщині, Сумщині, допоки у вересні 2024 року не зник зв'язок із ним. Загибель підтвердив збіг ДНК.
Максим Сташенко загинув 16 вересня 2024 року під час бойового завдання у Курській області РФ. У нього залишились мама, дружина, тітка та двоє синів.
Про прощання з Максимом Громовим написали на сторінці Знам'янської міської ради у Facebook.
Боєць народився 30 серпня 2005 року у Знам'янці, навчався у місцевій школі №2 та Знам'янському професійному ліцеї, де здобував професію помічника машиніста.
Після навчання Максим обрав військову службу та уклав контракт. У 2025-26 роках він служив на посаді оператора дронів у 142-ій окремій механізованій бригаді, був учасником бойових дій.
11 жовтня 2026 року біля Воздвиженки Пологівського району Запорізької області 21-річний молодший сержант зник безвісти, згодом підтвердили його загибель.