У Хмельницькому працює єдина в Україні школа для дітей з порушенням слуху: чому навчають

Директорка єдиної в Україні школи для дітей з порушенням слуху, квітень 2024. Суспільне Хмельницький

У Хмельницькому існує єдина в Україні загальноосвітня школа для дітей з порушенням слуху, яка забезпечує освіту та розвиток. Окрім вивчення основних предметів в ній навчають комунікаційних навичок, соціальної адаптації та інтеграції у суспільство. Програми навчання включають використання жестової мови, мови, яка є необхідною для навчання та розвитку дитини з порушенням слуху.

Директорка школи Галина Ворбель розповіла про мову, яку не можна почути, але можна побачити у школі та розповіла про те, чому там навчають.

Відразу хочу запитати, скільки дітей зараз навчаються у вашій школі?

На сьогоднішній день в садочку є дві групи і школа. Разом 60 дітей від 2 до 18 років.

Тобто, це не просто школа, це ще дитячий садочок?

Так, є дві дошкільні групи в дитячого садочку.

Цікаво, тобто школа не інтернатної форми в Україні є тільки одна?

Одна в Україні, і вона в Хмельницькому.

Як виникла ідея її створення?

Я працювала в клубі реабілітації глухих дітей, який ми створили на базі міського центру в 96 році. Діти навчалися в Новій Ушиці та в Тернополі, їздили здалеку з дому. Важкі роки були. Я спостерігала за тим, що діти їздять, повертаються додому, вчителі там проводять уроки без знання жестової мови. Багато дітей звертались, ми їм пояснювали уроки, потім я подивилась і думаю, що потрібна тут школа. Ще до війни, до початку 1941 року тут, в Хмельницькому, була школа для глухих дітей. Вона була біля пенсійного фонду на вулиці Володимирській. Після війни школу перенесли в Кам'янець – Подільський. В Хмельницькому школи не було. Обласний центр, а школи немає. Я організувала зустріч з батьками глухих дітей і ми зустрілися з тодішнім мером Михайлом Чекманом. Людина була душевна і розуміла нас, глухих. Ми зустрілися, розказали йому ситуацію, він підтримав цю ідею і так з’явилася у нас школа. Я одне питання поставила, кажу: "Інтернатів є багато, але батьки повинні займатися вихованням дітей". Тому я попросила відкрити загальноосвітню школу, щоб батьки займалися дітьми. Діти повинні виховуватись в близькому біологічному оточенні.

Так, це дійсно дуже зручно, батьки можуть бачити своїх дітей кожного дня.

І плюс те, що дитина краще інтегрується в суспільство. Вона повинна знати, мамі треба допомогти прибрати квартиру, щось купити в магазині. В школі вона вивчає правила дорожнього руху. По дорозі додому вона ці правила використовує практично. А якщо дитина навчається в школі—інтернаті, то після її закінчення вона практично не готова до життя.

Повністю згоден. А скажіть, будь ласка, є така думка, наприклад, у батьків, які чують, що глуха дитина, коли починає вивчати жестову мову, вона трішки загальмовується в розвитоку. Чи правда це, можете розказати?

Жестова — це допоміжний засіб. Вона повинна бути на першому місці. Там є свої частини мови. Вона по суті однакова, як і українська мова. Зараз мене радує той факт, що Верховна Рада затвердила Закон України "Про освіту" стаття 7. Там написано, що діти з порушенням слуху мають право навчатися і отримувати знання жестовою мовою. Так само державні структури всіх напрямків повинні обслуговувати нечуючих людей жестовою мовою.

А як взагалі відбувається навчання глухих дітей? З чого ви починаєте?

В першу чергу в садочку дитина повинна вивчити жести. Наприклад, показуємо малюнок і запитуємо, що це? Це іграшка? Який це колір? Дитина повинна бачити показ жесту. Потім до цього жесту додається слово, якщо, наприклад, відразу дати слово, дитина нічого не зрозуміє. Спочатку ми вчимо назву предметів, підставляємо таблички і дитина вже сама починає вивчати. Плюс жестова мова повинна використовуватись на всіх уроках, не тільки вибірково. Всі вчителі мають володіти жестовою мовою, тоді буде позитивний результат.

Тобто, спочатку все ж таки жест, а вже потім слово?

Так! Перший жест. В дитини повинен бути першим жест. От, наприклад, дитина може показати жест "мама", а потім сказати "мама". Ось це і є правильний, нормальний процес.

Випускники вашої школи можуть обрати будь-який навчальний заклад, чи є якісь обмеження?

Так, наприклад, раніше було трохи складно, а зараз є багато навчальних закладів, де можуть навчатися нечуючі випускники нашої школи. Ну, а ми поки єдина в Україні школа, яка надає послугу супроводу дітей в інші навчальні заклади. Ніде такого немає, ми одні це робимо. По закінченні школи я з батьками їду в Київ. Вони поступають в Драгоманова, університет фізкультури, в КПІ діти поступали. Я навіть була присутня на екзаменах та на співбесіді. Діти поступають, вибір є широкий, головне, щоб в дитини були знання.

Тобто, ви цікавитесь подальшою долею своїх дітей?

У мене на обліку всі випускники. Я знаю всіх своїх випускників, де хто живе, яка їхня доля. Буває таке, що у дітей христини чи весілля, всі запрошують, я відвідую їх. Зв'язок постійний з дітьми.

Дуже приємно, дійсно. А скажіть, будь ласка, чи можете ви поділитися історіями успіху своїх дітей?

Так, є багато дуже. Наприклад, наш випускник Діма Коцюк закінчив університет фізкультури. Потім працював у нас в школі багато років. Зараз він перебуває в Німеччині, приймає участь в спортивних змаганнях. Потім Фещук Руслана закінчила школу. Вступила в Драгоманова, отримала освіту вчителя-сурдопедагога. Працює в школі вихователем. Ще одна дівчина закінчує Драгоманова, Альона Поздєєва, на четвертому курсі. Вже працює вчителем інформатики. Ольга Шпак також закінчила нашу школу, працює тут, але зараз в декреті. Багато випускників повертається назад, в свій дім, назад до школи.

Тобто, у вас в школі працюють вчителі, які мають порушення слуху, так?

Приблизно 10 вчителів мають порушення слуху. Дуже добре, коли поруч є нечуючий вчитель, це приклад для дітей, тому що діти всі дивляться, а вчитель може пояснити. Ми вчилися, ми старалися, ми поступили, ми однакові, ми майже рівні з чуючими людьми, бачите. Ми працюємо на рівні, це для дитини дуже хороший приклад.

Тобто, проблем в спілкуванні у вчителів, які мають порушення слуху з вчителями, які чують, немає зовсім, так?

А які можуть бути проблеми? Якщо у нас всі вчителі володіють жестовою мовою. Я, наприклад, з вчителями спілкуюся без перекладача повністю. Вчителі заходять до мене в кабінет і все пояснюють. Спершу було дуже важко, коли школа тільки відкрилась. Приймала на роботу людей і першою вимогою була чітка артикуляція. Я сказала, що через рік будете здавати екзамен на знання жестової мови. Коли школа відкрилась в 1999 році, ще про жестову мову ніхто нічого не говорив, а у нас вже був в навчальному плані факультатив жестової мови. Ми проводили його для дітей, для вчителів, тому проблем немає, ми спілкуємось жестовою мовою.

Тобто, окрім своєї педагогічної освіти вчителі добре знають жестову мову?

Вони всі проходили курси жестової мови. Коли у нас проходить атестація педагогічних працівників, я вимагаю знання жестової мови!

Скажіть, будь ласка, як вчителі, які мають порушення слуху, дізнаються про початок і закінчення повітряної тривоги?

Є черговий по школі, по друге — вчитель перед собою ставить на стіл телефон, і в кожного є додаток, який сповіщає про початок тривоги. Всі спускаються в укриття. Ми зробили хороше укриття, відкрили нещодавно, приблизно два мільйони витратили. Було дистанційне навчання після ковіду, я була проти. Глуха дитина повинна очима бачити вчителя. Дистанційно, я не уявляю, як глуху дитину навчити, тому ми зробили укриття. Зараз тривога, діти всі в укритті, там є всі умови можна уроки проводити.

Дерусифікація в жестовій мові, що це розкажіть?

Дерусифікація — це реально те, що нам потрібно. Багато жестів українських і російських схожі. Наприклад, раніше був жест "ХТО" — це російський жест, а зараз "ХТО" — це український жест. Раніше був жест "ЯНВАРЬ", а зараз є жест "СІЧЕНЬ", "КВІТЕНЬ" український жест. Є експертна комісія, яка працює над цим, робить опитування глухих людей, шукають наші українські жести, якими раніше користувались глухі люди. Ми ці всі жести російські будемо змінювати. Так само, як ми зараз використовуємо українську мову коли спілкуємось, так само ми хочемо, щоб жестова мова була чистою, українською.

Знаю, що під час повномасштабного вторгнення ваша школа дуже активно допомагала нечуючим біженцям і продовжує, в принципі, допомагати. Як виникла ця ідея?

Так, ми продовжуємо працювати. Вже майже другий рік підряд працює штаб глухих переселенців України. Це єдиний штаб. Коли почалася війна мені почали друзі дзвонити з Києва. У мене однокімнатна квартира, приїхали люди, спочатку прийняла трьох людей, наступного дня приїхало сім людей, спали де могли, але переночували. Я прийшла на роботу, зібрала заступників та запропонувала їм відкрити штаб. Вони погодились. Я відразу в соцмережі виставила свій номер телефону, розказала ситуацію і глухі люди почали їхати. Вони всі їхали транзитом через Хмельницький за кордон. Приїжджали сюди, відпочивали, ми їх годували.

Глухі люди були без перекладача, а у нас, на щастя, в школі є три перекладачі, які мають дипломи, тому ми всі активно включилися. У нас всі вчителі знають жестову мову. Був такий випадок, коли приїхало одного разу 40 людей з Києва, ми їх всіх прийняли, розмістили. Люди поприносили з дому їжу, ми їх годували, і вони їхали далі. Потім, коли біженців стало меньше, по регіонах почались проблеми, я почала звертатись до міської влади, дуже добре ми співпрацювали, вона нам багато допомагала. Потім працювали з військовою держадміністрацією. Вона виділяла нам продукти, ми самі збирали, приблизно зібрали 25 тон продуктів, які відправляли в Суми, Харків. Відправили один ящик яєць, там було десь сто штук, люди говорили, що вони три місяці не бачили яєць. Потім в Чернігів відправляли, Полтаву, Житомир, Коростень, де проходили бойові дії. Дуже ми туди багато гуманітарної допомоги відправляли, багато хто нам допомагав, підтримував. Ми продавали солодку випічку. Зібрали приблизно десь 12 тисяч гривень, ще долучилися інші люди. Ми передали гроші волонтерам, а вони купували військовим те, що їм потрібно. Ми часто проводим такі заходи, штаб продовжує свою роботу.

Дуже цікава і насичена у вас робота, дійсно. А ще скажіть, будь ласка, діти з порушенням слуху — хто вони?

Вони рівноправні громадяни суспільства, як і ми всі, як чуючі. Ми рівні, я ніколи не говорю, що ми маємо порушення слуху, чи ми інваліди, ні. Ми рівноправні громадяни, просто нам потрібно допомогти, в першу чергу, правильно інтегруватись в суспільство. І тут повинна приймати участь держава, тому що держава не приділяє нормативними документами увагу дітям, наприклад, зараз є такі школи, де вчителі не знають жестової мови взагалі, вони говорять, а дитину навчати, дитину розвивати як будуть? Міністерство освіти повинно включити норму і перевірити, щоб вчителі знали жестову мову, по іншому вони не зможуть дати нормальні знання дітям.

А що би ви підказали, чи можливо порадили батькам, у яких народилась дитина з порушенням слуху.

Не потрібно боятися вивчати жестову мову. По-перше, є такі цікаві факти от, наприклад, дитина знає жестову мову, і мама знає жестову мову, вони спілкуються між собою. Час проходить, мама старіє, змінюється обличчя, змінюється артикуляція, ви будете говорити, дитина нічого не зрозуміє, а за допомогою жестової мови можна спілкуватися завжди з дитиною. Це перша проблема.

По-друге, я б хотіла порадити батькам, щоб вони добре подумали перед тим як віддавати дитину в інклюзивний клас. В інклюзивному класі в дитини занять нема, я прямо скажу, вона тільки сидить, поруч сидить асистент, як няня, наглядає і все, в класі 35-40 дітей, вчитель займатись з глухою дитиною не буде, корекційного процесу в масовій школі немає. Покажіть хоча б одну дитину, яка б приймала активну участь в громадському житті школи: концерти, танці, якісь культурні заходи. Глуха дитина приймає участь? Ніколи, я не повірю, можливо одиниці, але більше немає.

Інклюзії боятись не потрібно, просто потрібно змиритись з тим, що в дитини є проблеми і їх потрібно правильно, грамотно вирішувати, щоб потім надати дитині нормальне життя. Я знаю одну дівчину в Хмельницькому, я її маму раніше просила, але вона не хотіла віддавати свою дитину до нас в школу. Дитина закінчила школу масову, закінчила університет Україна, зараз ця дівчинка сидить вдома, в чотирьох стінах, немає з ким спілкуватись, жестів вона не знає, друзів у неї немає ні чуючих ні глухих, вона поміж них.

Автор: Олексндр Рудик

Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.