«Усе, вашій державі кінець. Будьте громадянами Російської Федерації, України немає», — так, за словами прикордонника, російські охоронці говорили українським військовополоненим у СІЗОСІЗО (скорочення від Слідчий ізолятор) — це спеціальна закрита установа (тюрма), де тримають людей, провину яких ще не довів суд.Головна відмінність СІЗО від звичайної колонії чи в'язниці полягає в тому, що там перебувають підозрювані або обвинувачені, щодо яких триває слідство або судовий процес. на території РФ. Олександр Тайбасаров провів у російському полоні понад 20 місяців. До цього обороняв Маріуполь, разом із побратимами перебував на «Азовсталі»«Азовсталь» — це головний і завершальний етап героїчної оборони Маріуполя під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році.Бойові дії безпосередньо на території комбінату тривали з 18 березня до 16 травня 2022 року (сама ж оборона всього Маріуполя тривала 86 днів, із яких 82 дні — у повному оточенні).Обороняли підрозділи полку «Азов», морські піхотинці 36-ї окремої бригади морської піхоти, прикордонники, поліцейські, тероборона та інші сили безпеки і оборони.За наказом вищого військового командування задля збереження життя бійців 20 травня 2022 року оборона завершилася.. Після припинення оборони потрапив у російську неволю. Коли зрозумів, що повернувся на підконтрольну Україні територію, сказав: «Вже вдома, все нормально, країна тримається». Нині Олександр займається питаннями ветеранів в академії прикордонної служби у Хмельницькому.
Про це Суспільному розповів полковник Державної прикордонної служби України, захисник Маріуполя та «Азовсталі», Олександр Тайбасаров.
Вихід із оточення і полон
До російського полону прикордонник Олександр потрапив після оборони Маріуполя. У 2022 році він служив у місті, а згодом разом з іншими українськими військовими перебував на території заводу «Азовсталь», тримаючи оборону.
За його словами, наказу здатися в полон вони не отримували.
«Вищим військовим командуванням було ухвалено рішення про припинення оборони міста, в подальшому нас нас захопили російські окупанти».
З Маріуполя у складі групі вийшов 19 травня 2022 року. Спочатку чоловіка утримували в ОленівціОленівська колонія — це неофіційна назва Волноваської виправної колонії № 120, яка розташована в селищі Оленівка (Кальміуський / Волноваський район) Донецької області, приблизно за 30 км від Донецька.Після повномасштабного вторгнення РФ перетворила її на фільтраційний табір та місце утримання українських військовополонених (зокрема захисників «Азовсталі», бійців 36-ї бригади морської піхоти, прикордонників, поліцейських) і цивільних.Російські війська здійснили масове вбивство українських військовополонених, підірвавши барак (№ 200), де утримували азовців. Загинуло 53 українських воїнів, понад 130 отримали поранення. на тимчасово окупованій території Донецької області — на території колишньої виправної колонії, пригадав захисник.
У ніч із 28 на 29 липня 2022 року, коли в Оленівці стався теракт, Олександр перебував в іншому бараці — на певній відстані від місця вибуху.
«Тієї ночі чув два гучні звуки, а згодом — крики. Через обмеження пересування полонені не знали, що саме сталося. Про загибель українських військовополонених унаслідок теракту чоловік дізнався вже після звільнення».
На початку жовтня його та інших бранців вивезли з Оленівки до Росії.
«України немає»: психологічний тиск у російському полоні
Після перебування в Оленівці на Донеччині на початку жовтня 2022 року українських військовополонених, зокрема Олександра, вивезли в інші місця. Їм зав'язували очі й руки, садили в транспорт і не повідомляли, куди везуть, пригадав прикордонник.
Так він опинився в Росії — у СІЗО №2 у Камишині Волгоградської області, де перебував до кінця січня 2024 року, пояснив Олександр.
«Нас, 16 чоловіків, утримували в камері, яка була розрахована на вісьмох людей. Це були нелюдські умови, жодної інформації. Охоронці казали: "Усе, вашій державі кінець, будьте громадянами Російської Федерації, України немає, казали в полоні". Психологічний тиск постійно був».
Олександр не знав, що відбувається вдома, і не мав змоги стежити за новинами. Його дружина та двоє дітей виїхали з Маріуполя в перші місяці повномасштабного вторгнення. Місто тоді перебувало під постійними обстрілами. Родина залишила домівку з двома сумками, пригадав прикордонник.
Дорога додому та день звільнення
23 січня 2024 року чоловіка та частину інших полонених забрали з камер. Їм наказали зібрати речі, видали старий одяг, зав'язали очі й руки та повезли в невідомому напрямку, розповів Олександр.
«Під час дороги чули літак. Нас доправили на аеродром, звідки літаком перевезли до іншого місця утримання. Згодом з'ясувалося, що це були СІЗО або колонія в Каменську-Шахтинському Ростовської області. Там ми пробули близько тижня».
30 січня їх знову зібрали та повезли до літака, розповів захисник. Наступного дня, 31 січня 2024 року, відбувся обмін на кордоні із Сумщиною.
Коли чоловік зрозумів, що перебуває вже на українській території, сказав: «Вже вдома, все нормально, країна тримається».
Після звільнення його доправили до лікарні у Київ. Приблизно за тиждень до нього приїхала родина. Тоді він побачив дружину й дітей після розлуки: «Емоції, обійми дітей».
Від прикордонної служби до роботи з ветеранами
Військовий шлях Олександра Тайбасарова розпочався до повномасштабного вторгнення. Він родом із селища Роздольне Великоновосілківського району Донецької області. Захисник додав, що сам із родини військових, зокрема служив його батько.
У 1997 році закінчив Донецький військовий ліцей, а згодом вступив до Академії прикордонних військ у Хмельницькому. Із 2001 року служив у різних підрозділах Державної прикордонної служби України — зокрема на Харківщині, Сумщині, Донеччині та в Чопському прикордонному загоні.
У 2014 році брав участь в антитерористичній операції. Повномасштабне вторгнення зустрів у Маріуполі.
Наразі Олександр Тайбасаров проходить службу в Національній академії Державної прикордонної служби України у Хмельницькому. Обіймає посаду помічника ректора з питань ветеранської політики.
«На даний час важлива підтримка ветеранів війни усіх категорій: учасників бойових дій, учасників війни, осіб з інвалідністю унаслідок війни, членів сімей загиблих, зниклих безвісти та полонених. Йдеться не лише про практичну й інформаційну допомогу, а й про психологічну підтримку, турботу про здоров'я, реабілітацію та лікування. Важливо допомагати військовим, які повертаються з фронту, зорієнтуватися в подальшому житті, отримати необхідну допомогу та стати частиною ветеранської спільноти. Адже ветеранська політика — це широкий спектр підтримки, який має об'єднувати ветеранів та їхні родини».
Оберіть Суспільне Хмельницький в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах.
Також слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.