Сьогодні у Свято-Георгіївському храмі міста Хмельницького прощалися з 28-річним Іваном Горватом, воїном 42-ї окремої механізованої бригади. Військовослужбовець став на захист нашої держави з перших днів повномасштабного вторгнення. У тому ж храмі прощалися з ще одним воїном — 41-річним Іваном Яковенком, який воював у 10-й гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс".
До Свято-Георгіївського храму в Хмельницькому зібралися рідні та близькі, аби віддати шану 28-річному Івану Горвату з села Нове Поріччя Хмельницького району. Його вчитель біології Валентин Гурний згадує Івана як щиру, доброзичливу дитину, яка щиро любила природу.
"Він навчався з першого по дев’ятий клас і залишив по собі світлі спогади — був допитливим, щирим, життєрадісним хлопчиком, завжди усміхненим і невтомно активним".
Валентин Гурний поділився, що Іван Горват займався бджільництвом і мав власну пасіку.
"Полюбляв займатися бджолярством, наскільки я пам'ятаю. І вибрав собі такий напрямок після закінчення школи".
Чоловік зазначив, що після закінчення професійно-технічного училища виїхав за кордон.
"Хотів чогось досягти. Повернувся з-за кордону і вступив до лав ЗСУ. Пішов захищати нашу державу".
Чоловік доброволець з перших днів повномасштабного вторгнення, розповіла староста Новопорічанського старостинського округу Городоцької міськради Любов Королівська.
"В 2022 році він разом з батьком пішов захищати нашу рідну Україну".
Зі слів старости, загинув Іван Горват п'ятого травня у Краматорському районі на Донеччині. У нього залишилися дружина, малолітній син, батьки та сестра. У тому ж храмі прощалися ще з одним загиблим воїном — 41-річним Іваном Яковенком.
Його знайома Надія Ковальчук зазначила, що для Івана найважливішою в житті була родина.
"Я знала його з дитинства — це була надзвичайно добра, вихована дитина. Єдине горе, яке спіткало його рано — у шість років він втратив батька і залишився сиротою. Про нього не можна сказати нічого поганого: родинний, чуйний, глибоко цінував маму, а до дітей мав особливу любов".
Як розповіла дружина загиблого воїна Ганна Яковенко, він був учасником бойових дій ще з 2002 року. Брав участь у миротворчих місіях у Югославії та Іраку, долучався до Антитерористичної операції, а з 2021 року проходив службу за контрактом.
"Ми чекали новин 26 місяців — не мали жодної інформації. І лише чотири дні тому нам повідомили, що збіглися результати ДНК. Досі важко повірити. Але добре, що він тепер удома. Нарешті є місце, куди можна прийти і вшанувати його пам’ять".
На початку повномасштабного вторгнення чоловік воював у Житомирській і Київській областях, поділилася Ганна Яковенко. Згодом на Запоріжжі. Востаннє спілкувалася з чоловіком 23 лютого 2023 року. Зателефонував з позиції поблизу населеного пункту Білогорівка, Бахмутського району.
"Була сьома ранку, я саме збиралася на роботу, коли він подзвонив. Я вже знала, що мій чоловік вирушив на позицію. У короткій розмові він сказав: "Я живий, здоровий. Зв’язок поганий. Як зможу — ще зателефоную."
У Івана Яковенка залишалися мати, дружина, донька, і брат.
Обох воїнів поховали на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
