Перейти до основного змісту

"Перемога буде за нами". Спогади про загиблого захисника з Ізюма Михайла Рябиша

Ексклюзивно
Михайло Рябиш. Фото надала співрозмовниця

37-річний Михайло Рябиш родом з Ізюма. У перший день російського повномасштабного вторгнення "Міхєй" пішов на захист рідного міста. Михайло загинув від кульового поранення на Вугледарському напрямку 28 вересня 2024 року.

Спогадами про полеглого захисника із Суспільним поділилася його племінниця Аліна.

"Пішов на захист Ізюма у звичайному спортивному костюмі"

Михайло народився в Ізюмі у 1987 році, розповідає Аліна.

"У 2002 році закінчив школу. Потім пішов вчитися на слюсаря з ремонту авто й електрозварника ручного зварювання. За спеціальністю майже не працював. Більше йому сподобалось будівництво — клав плитку. Обожнював риболовлю, мотоцикли та тварин. На строкову службу забрали з 18 років, служив у Прилуках. У 2014 році, з початком АТО, він як резервіст проходив перепідготовку", — каже дівчина.

Михайло Рябиш з племінницею Аліною. Фото надала співрозмовниця

24 лютого 2022 року одразу пішов добровольцем до 113-ї бригади ТРО.

"Він казав: "Якщо не я, то хто? Це моя країна. Тут мої рідні, це до нас прийшли". Він пішов на службу, у чому був — звичайний спортивний костюм. Забезпечувати їх почали дещо пізніше. Перші дні вони організувалися з друзями", — згадує племінниця.

Михайло Рябиш. Фото надала співрозмовниця

З початку вторгнення Михайло дослужився до молодшого сержанта, був командиром відділення. Воював на Харківщині, Сумщині та Донеччині.

"Він завжди був на позитиві. Вірив в те, що війна скоро закінчиться і що перемога буде за нами. Але інколи бувало важко — не вистачало боєкомплектів, боєприпасів. Він постійно казав: "Якби не волонтери, нас давно вже не було". Волонтери — це машини, знаряддя, тепло", — говорить Аліна.

"Росіяни проводили обшуки, шукали його"

Зв'язку з дядьком під час того, як Аліна з родиною — мамою та бабусею — лишалась в окупованому Ізюмі, не було.

Михайло Рябиш з мамою та сестрою. Фото надала співрозмовниця

"Постійні обстріли, пів місяця точно ми провели у підвалах — у холоді й сирості. Ти не маєш можливості подихати на вулиці. Тільки це робиш — починаються обстріли. У нас тривали обшуки. Росіяни шукали його. Перевернули все подвір'я. Допитували бабусю — маму Міші, мою маму, мене. Ми всі казали, що його немає в Україні, що він за кордоном поїхав працювати. Коли проводили обшук, то росіяни вже знали всі його дані: зріст, вага, татуювання, колір волосся, темперамент. Хтось його здав", — розповідає дівчина.

Якби ми визнали, що він зараз воює, ми б не жили. Нам казали, що якщо його знайдуть, ми пошкодуємо. "Ми його приведемо і при ньому вас же і вб'ємо" — це говорили іншими словами, але доволі зрозуміло.
Наслідки удару. Ізюмщина, травень 2022 року. Фото: facebook.com/CinCAFU

З окупації Аліна з мамою та бабусею виїхали до Фінляндії.

Наслідки окупації. Вибиті двері з літерою "Z" у Кам'янці, липень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Зідзвонитись з дядьком племінниця змогла по відеозв'язку вже пізніше: "Це була божевільна зустріч. Це сльози, радість. Ти його бачиш, ти його чуєш".

"Я так хочу, щоб війна вже закінчилась. Ми все для цього зробимо"

Аліна розказує, що дядько брав участь у звільненні Ізюма. 10 вересня, у день народження "Міхєя", місто було деокуповане.

Деокуповане місто. Ізюм, 14 вересня 2022 року. Фото: Суспільне Харків/В'ячеслав Мавричев

"Це був найкращий подарунок на його день народження. Він так радів цьому. Вони пробули там напевно десь місяць, потім поїхали на Бахмут. Там були моменти, коли їх не замінювали на позиції 7-10 днів. Лишалося вже мало боєприпасів, їжі, води, але вони не йшли з позиції", — розповідає племінниця.

Михайло Рябиш. Фото надала співрозмовниця

З 22 вересня 2024 року Михайло Рябиш служив на Вугледарському напрямку.

"Вони туди тільки приїхали, окопалися. Він загинув за шість днів після того, як прибули на нову позицію. Вони зайшли на позиції до хлопців, до своїх же. Почали їх кликати, але була тиша. Почали проходити далі. Як виявилося пізніше, позиція вже була не наша. Розпочався бій, під час якого Михайло зазнав поранень", — каже дівчина.

Зранку 29 вересня Аліні подзвонили знайомі та сказали, що її дядька більше немає.

Михайло Рябиш з кошенятком. Фото надала співрозмовниця

"Я в це не повірила, бо за момент війни нам уже декілька разів казали, що він то розбився, то його вже вбили, особливо, коли ми були в окупації в Ізюмі. Бригаді вже сказали відступати, і було кілька обстрілів їхніх позицій. Ми ж лишались в Ізюмі й були чутки, що Михайла вже вбили. Тож, і того ранку я в це не повірила", — згадує вона.

Потім почала дзвонити побратимам, додзвонилася до командира. Був дуже поганий зв'язок. Я просила, щоб він сказав, що з Мішею все добре, що його просто відвезли в лікарню. Але була тиша, пауза. І в цей момент ти розумієш, що ніфіга не добре. Чую: "Ні, Міша мертвий. Я особисто віз його в морг".

Михайло Рябиш. Фото надала співрозмовниця

Михайло Рябиш помер близько 20:00 28 вересня.

"Побратим витягнув його з тієї позиції, їм прийшлося пройти десь метрів 800. Турнікет йому наклали на ногу, він казав, що у нього болить поперек. Нашвидкуруч побратим його оглянув, нічого не знайшов. Вони повзли, Міша передав свої документи з бронежилета, він втрачав дорогою свідомість. Коли вже краще оглянули на позиції у суміжного підрозділу, то побачили вхідне влучання кулі, але виходу не було. Всі внутрішні органи були розірвані", — говорить племінниця бійця.

Михайло Рябиш з побратимами. Фото надала співрозмовниця

Поховали захисника на Алеї Слави в Ізюмі. Родина домоглася, щоб з Михайлом попрощалися у відкритій труні.

Ти бачиш себе у чорному, твоїх рідних у чорному, але мозком не осягаєш. Лише коли з'явилась машина — люди перед нею кидали квіти — ти починаєш розуміти. У вперше у житті зрозуміла, що означає "ушла земля з-під ніг". Ти розумієш, що він у цій машині, але він не вийде з переднього сидіння, його просто винесуть. Потім труну ставлять, він лежить. Я до нього торкаюсь, беру руку, а він — льодяний. Лежить, як живий, таке враження, що просто заснув. Кричу: "Ти ж обіцяв повернутися живим".
Михайло Рябиш. Фото надала співрозмовниця

Нині Аліна повернулася до Ізюма, допомагає бабусі та мамі. У свою останню відпустку під час розмови з дядьком він поділився тим, що хоче завести родину після перемоги.

Казав мені: "Я так хочу, щоб війна вже закінчилась. Ми все для цього зробимо. Перемога буде за нами. І не повіриш: закінчиться війна, знайду дівчину й одружуся. Я так хочу родину, дитину, дружину. Щоб приходив, а вони вдома чекали. Це так круто буде".

За службу полеглий захисник має десяток нагород, серед яких — відзнака за оборону рідного Ізюма та "Залізний хрест".

Після смерті дядька дівчина отримала багато повідомлень від побратимів "Міхєя".

"Побратими для Міші були як друга родина. Вони були підтримкою, опорою один для одного. Він знав, що може покластися на своїх хлопців, та кожний із них вартий, щоб стояти до кінця. Як би важко їм не було, але вони ніколи не втрачали віру в найкраще, знаходили час для жартів, риболовлі, підтримування бойового духа. Були справжньою командою", — каже Аліна.

Дівчина зберігає чисельні спогади співслужбовців дядька.

Михайло Рябиш (третій зліва) разом з побратимами. Фото надала співрозмовниця
"Це опора та підтримка, моральна та бойова для всіх хлопців була. Я це знаю не з чуток", — писав "Весна".
"Він розумів відповідальність за особовий склад, був уважний, ставився ввічливо, все розумів і допомагав, маючи вже бойовий досвід. Він тримав особовий склад в постійній готовності, був відповідальний як командир. Ми всі були готовими до будь-якого опору", — йдеться з повідомлення побратима "Жори", який допомагав в евакуації Михайла.
"Міхєй" був гарним хлопцем, веселим та сильним. Його витривалості можна було позаздрити. Хлопці поважали його та дослуховувались", — написав "Кабан".

Аліна створила петицію, щоб Михайлу Рябишу посмертно надали звання "Герой України": "Я хочу, щоб про нього знали. Я хочу, щоб бачили, що він віддав своє життя і, сподіваюсь, що це було недаремно. Вірю, що все-таки перемога буде за нами".

Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube

Топ дня
Вибір редакції