Василь Грепіняк — майстер з інкрустації по дереву в третьому поколінні. Свої роботи він оздоблює вставками зі штучного перламутру, металу, бісеру й деревини різних кольорів. За 40 років Василь виготовив понад тисячу виробів. Найдорожчий із них — ліжко за 8 тисяч доларів, аналогів якому, каже, не бачив. Чоловік працює разом із дружиною Лілією у майстерні, яку збудував ще його дідусь у гірському селі Річка, що на Івано-Франківщині.
Як Василь Грепіняк відроджує ремесло інкрустації по дереву, читайте у матеріалі Суспільного.
З деревом працює з дитинства
Займатися інкрустацією по дереву Василь Грепіняк почав з 12 років. Це ремесло у його сім’ї передавали з покоління в покоління.
"Мій дідо працював над цим, і батько мій дуже добре робив. І я так перебрав це. Ніде не вчився. Маленьким, капсельки (отвори — ред.) бив, а серйозніше десь з 12 років вже почав довбати, вибирати. Не раз було долото в руці. Це буває в кожного, це ж — робота", — каже Василь Грепіняк.
У 15 років інкрустатор вперше продав свої вироби. За зароблені гроші купив магнітофон.
"Ми з батьком возили наші речі у Брест, у Білорусь. Тато точив, а я робив інкрустацію, розмітку. Там купив собі японський магнітофон Sharp 800. Це була моя перша покупка. Я його придбав у комісійному магазині за вісім великих на 50 сантиметрів тарілок з інкрустацією. І вже тоді почав активніше виготовляти вироби, бо кортіло ще щось купити", — говорить майстер.
Виготовляє вироби на 90-річному верстаті
Василь Грепіняк створює вироби у будинку, де зростали та працювали його дідусь і батько. Основний верстат майстра — це токарня, якій 90 років. Вона може працювати механічно та від електрики. На ній Василь шліфує вироби, свердлить отвори та вирізає дерев’яні вставки для інкрустації.
"Цей верстат виготовив дідусь. Він — повністю дерев’яний: колесо з ясеня, а сам верстат — буковий. Не було електрики раніше, і тому тут є надійний ножний привод, схожий, як у швейної машинки. На циліндр надягаєш шкіряний пасок, і воно приводило в дію, коли натискаєш ногою. Крутиш колесо і точиш. Дідо тоді ще бабу брав на допомогу. Вона ставала позаду і крутила, щоб йому було зручніше точити. У 1963 році провели електрику тут, і набагато легше стало. Просто вмикаєш і заводиш", — каже Василь Грепіняк.
У роботі майстер найчастіше використовує тверді породи дерев — грушу, березу, черешню, явір, сливу, горіх. Сировину сушать шість-вісім років.
"Усе починається з того, що треба спочатку мати заготовку. Бо як маєш її, ти вже ґазда, а як ні, то не маєш за що шматок хліба купити. Їдемо селами, купуємо, веземо на пилораму, ріжемо на дошки, складаємо на дах, і там це все сушиться. А потім іду до різьбяра, який виготовляє дерев’яний виріб", — розповідає інкрустатор.
Техніка інкрустації вимагає ювелірної точності та знання геометрії
Зі слів Василя Грепіняка, техніка інкрустації вимагає ювелірної точності та знання геометрії, адже кожну деталь він вставляє у вирізаний власноруч отвір, ідеально підігнаний під її розмір. Якщо у розмітці помилишся на міліметр — втрачається симетрія візерунка.
"Спочатку потрібно зробити розмітку на дошці. Тут немає ніяких складних механізмів. Просто треба мати великий циркуль, шило, лінійку і "розначки". Але треба точно знайти середину виробу, до міліметра. Це часу забирає багато, але вже як точно, то точно", — говорить майстер.
Після розмітки дерева наступний етап роботи — сама інкрустація. Її Василь Грепіняк проводить у чотири етапи: оздоблює поверхню виробу металом, бісером, штучним перламутром, деревиною різних кольорів. Після кожного етапу шліфує.
"Зробити чорне дерево, наприклад, можна з фарбованої берези. Її проварюю в кип'ятку у котлі п'ять-шість годин, поки дерево на всю товщину не стане чорним. З нього робимо "капсельки". Потім забиваємо їх у тарілку точно за розміром. Червоні вставки — це слива, натуральний колір. Біле — ясен, теж натуральний колір. Вставляю прикраси вручну. Немає таких верстатів для інкрустації, щоб хтось придумав. Хто таке може? Це лише людські руки", — каже Василь Грепіняк.
"Переважно роблю узори, які передаються з покоління в покоління"
Інкрустатор використовує родинні орнаменти та робить власні стилізації одразу на дереві, без паперових ескізів.
"Було таке, що розміряв один узор, потім те все стирав, бо не сподобалося, як вийшло. Багато узорів, композицій приходять в голову, коли лягаєш спати, розслабляєшся. Але переважно роблю ті, які передаються з покоління в покоління. Розумієте, кожен майстер має свій узір. Кожна родина має свої орнаменти. Коли ти купляєш, то вже бачиш, що це робота, наприклад, Грепіняків", — ділиться інкрустатор.
Найдорожчий виріб майстра — ліжко з інкрустацією. Воно коштує 8 тисяч доларів.
"Це є друге ліжко в Україні. Ми з батьком перше зробили, а це вже з дружиною — друге. Рік виготовляли. На нього пішло півтора куба вареної груші, приблизно 3,5 кілограма бісеру, кілограм металу, кілограм штучного перламутру. Таке ліжко прослужить 200-300 років, ще правнуки спатимуть", — розповідає Василь Грепіняк.
"Якщо два дідусі вміють робити, може і він буде майстром"
Майстер працює разом з дружиною Лілією. Це, каже, родинна справа. Так працювали його батьки та дідусь із бабусею.
"Я почала навчатися цього ремесла, коли трішки підросли діти. Працюю десь 28 років з чоловіком. Спочатку била бісер, а потім вже навчилася вибирати дерево", — говорить Лілія Грепіняк.
Навчився родинної справи й син, проте зараз він працює в іншій галузі. Тож Грепіняки навчають інкрустації онука — п'ятирічного Артура.
"Був маленьким та й каже: "Діду, я хочу бити пацьорки з бабою". Василь йому на такій дошці викарбував ім'я Артур, і він різні кольори сам набив. А молоток ще з маленького бере і собі щось там стукає або капслі перекладає з однієї коробки в іншу. Його дідусь другий — теж інкрустатор. Якщо два дідусі вміють робити, може і він буде майстром", — говорить дружина майстра Лілія.
Найбільш делікатні речі йдуть за кордон
За життя Василь Грепіняк інкрустував понад тисячу виробів. Це — рахви, скриньки, рамки, тризуби, свічники, скрині для приданого, меблі.
"За рік можу дві скрині зробити. Це для вбрання використовується. Раніше гуцули придане там складали. Зараз вже не вбрання, а долари складають, хто може. Щоб розмітити її, треба три тижні. А потім мінімум три місяці добре поробити", — розповідає майстер.
Більшість виробів інкрустатор робить на замовлення для української діаспори в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії.
"Раніше були добрі часи. У 2005-2010 роках були "золоті" часи. Щомісяця фестивалі проводили, ми з батьком їздили в Київ, Львів, Одесу. Не встигав зробити, і це відходило. Додому приїжджали люди, забирали з рук. А зараз навпаки: найбільш делікатні речі йдуть за кордон", — говорить Василь Грепіняк.
"Ще в наших горах тримається ремесло"
Зі слів чоловіка, в його рідному селі Річка інкрустацією займаються чотири родини, а колись були майстри в кожній другій хаті.
"Дуже багато було майстрів у 1990-ті роки, у 2000-ні — майже половина села займалася інкрустацією. Був попит, був рух, були гроші. А потім люди почали Європою їздити. Почало занепадати ремесло. Але бачу, що почала молодь цікавитися. Ще в наших горах тримається ремесло. Це дуже добре. Зараз все інкрустоване — це вже гонорова річ" — каже Василь Грепіняк.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, WhatsApp, Instagram, TikTok та YouTube
Допоможіть нам стати кращими, розповівши про свій досвід користування сайтом Суспільного. Пройдіть це коротке опитування, воно займе до п'яти хвилин вашого часу. Дякуємо!