88-річна Полагна Загірняк із села Хмелівка Богородчанської громади, що на Івано-Франківщині, не має музичної освіти. Вона закінчила сім класів середньої школи. Втім Полагна пише пісні, грає на бубні, вишиває та виступає із сільським колективом "Хмелівчанка". Жінка почала писати пісні ще в школі, але побоювалася про це розповідати. Батька Полагни Федора Зарубу радянська окупаційна влада розкуркулила, а брата і тіток — репресувала. Майже все своє життя жінка працювала у колгоспі.
Про життя й музику Полагни Загірняк читайте в матеріалі Суспільного.
"Не можна було признаватися, що пишу пісні"
Полагна Загірняк народилася 9 березня 1936 року. Вона вважає це знаком, адже у такий самий день народився й Тарас Шевченко. Попри те, що закінчила сім класів середньої школи, жінка пише пісні. У її доробку — чотири десятки співанок.
"Найперше, що я написала ще в школі, це — молитву до Матінки Божої. Але не можна було признаватися, не можна було до церкви ходити — нічого не можна було. Я нікому не казала, що пишу пісні. Мене викрила Марійка Поповичка, коли я написала пісню до Матінки Божої. А пісню до святого Миколая односельці сподобали, переписали й у церкві співають", — каже Полагна Загірняк.
Жінка не лише пише пісні, а й виконує їх. Музичної освіти Полагна не має, співати почала ще в школі.
"Моя мама співала і тато співав. А я в школі почала, десь у п'ятому класі. Ми тоді про Леніна співали. А ви гадаєте, про що співали? То не було права слова сказати про Україну. Йой, які то страшні роки пережилося", — каже Полагна Загірняк.
Батька розкуркулили, родичів вивезли у Сибір
Батько Полагни Федір Заруба воював під час Першої світової війни. Мав два кульові поранення: в голову і плече. Під час радянської окупації чоловіка розкуркулили — забрали землю, реманент, худобу та підсобні приміщення.
"Я якраз у сьомий клас перейшла в 1950 році, то вже колгоспи створили. А мій тато був другий ґазда в селі, що мав найбільше поле. У нас така була стодола велика, що з неї побудували цілу конюшню в колгоспі. Тато мав пару коней, віз, плуг, борони. Все позабирали від нас, нічого не лишили. Як зайшли мо**алі, то загнали в колгосп людей. Чи хтось хотів йти, чи не хотів, а що вдієш? Зайшли війська з автоматами. А що люди? З кулаком підеш бити, чи що?" — розповідає Полагна Загірняк.
Рідного брата жінки за підозру у допомозі повстанцям вивезли у Воркуту, а двох материних сестер — на Далекий Схід.
"За що вивезли? Діти малесенькі, такої одежі не було, взуття не було доброго, і в товарняках у Хабаровськ їхали. По стінах іній був, а діти — хворі. То вони розказували, коли вже повернулися. Що ж пережили наші українці? Бачите, що робиться? Що Україна винна? Скільки людочок повбивали. І гадав мо**аль, що знищить всю Україну, а Бог за нами стоїть", — каже Полагна Загірняк.
"Ми робили в колгоспі гірше за рабів"
Жінка пригадує, що з 12 років змушена була працювати у колгоспі.
"Ми робили в колгоспі гірше за рабів. Сім класів закінчила, бо нас загнали в колгосп. І одразу дали до телят. Треба було стільки соломи намикати, що кров йшла з пальців. У колгоспі заробітків не було", — пригадує Полагна Загірняк.
Жінка спершу працювала на фермі свинаркою, згодом упродовж 18 років була ланковою.
"Я свинаркою була три й пів року. Щось "зайшло" на свині, що здихали маленькі пацята. То ми мусили платити за то. Мій брат був суджений у Воркуті, то він мені гроші надіслав. Я за ті свині заплатила і перехрестилася. Лишила колгосп і поїхала до нього. Там два роки прожила", — розповідає Полагна.
"Як діти десь підуть, то я так легенько грала, аби сусіди не чули"
У 26 років Полагна вийшла заміж за односельця, згодом народила двох доньок — Галину та Уляну. Попри важку працю, жінка не переставала писати й виконувати пісні. Любов до співу передала й своїм дітям.
"Моя старша донька Галя почала грати. Вона "завела" нам цю всю музику. Молодша Улянка ще до школи не ходила, як бубна хотіла. Вона гадала, що буде грати, як і сестра. Та — на баяні, а вона — в бубна. І буде така музика. Але потім Уляна схотіла скрипки. Я купила їй скрипку", — каже Полагна.
Відтак грати на бубні жінка вирішила сама. Тоді їй було 37 років. Освоїла інструмент самотужки.
"Бубон дурно стояв. Я не вміла грати. І коли пасла худобу, до коліна вчилася відбивати такт вальсу. А потім вже на бубні вчилася. Як діти десь підуть, то я так легенько грала, аби сусіди не чули. Бо скажуть: "Полагна дурна, гримає у хаті". То я сяду собі й так легенько: ля-ля-ля. Так я вчилася грати", — розповідає Полагна Загірняк.
"Я чехам таку пісню склала, що вони мене цілували"
Також разом із доньками жінка вишивала сорочки, камізельки, рушники та подушки. Вся її хата прикрашена вишивками.
"Коли у колгоспі ми виступали, то я Улянці й Галинці вишивала одяг. Є камізельки вишиті й фартушки. Рушники ми з доньками вишивали самі й подушки, щоб гарно було. І навіть онуки мої вишивають", — каже Полагна Загірняк.
Зараз жінка живе сама. Доньки виїхали за кордон. На канікули до жінки приїжджають онуки та правнуки. Їх у Полагни є дев'ять. На початку повномасштабного вторгнення жінка поїхала до доньки в Чехію. Проте наступного року повернулася, бо сумувала за рідною домівкою.
"Коли почалася війна, Уляна сказала: "Мамо, їдьте геть, бо вони бандерівців не люблять. Нас не люблять у Росії. А як їздила в Чехію, я чехам таку пісню склала, що вони мені волосся цілували", — говорить Полагна Загірняк.
Серце фольклору
Полагна Загірняк виступає із сільським колективом "Хмелівчанка". Жінка співає, грає на бубні, а ще "ворожить" на Андріївських вечорницях. Вона каже, що односельці її називають серцем фольклору.
"Маю багато грамот за те, що я стільки прожила і до теперішнього часу ще тримаю культуру у жменьці міцно. Я ще граю, ще іду на сцену. І вдома граю, і з музиками граю. Я ще всюди йду між людей. Як вже не можу співати, то хоч граю чи ворожу. Я не ворожка, що злим духом ворожить, а для забави, аби люди веселилися на вечорницях. Бо це є найголовніша сільська розвага. Так ми зберігаємо свою давнину", — розповідає Полагна Загірняк.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, WhatsApp, Instagram, TikTok та YouTube
Допоможіть нам стати кращими, розповівши про свій досвід користування сайтом Суспільного. Пройдіть це коротке опитування, воно займе до п'яти хвилин вашого часу. Дякуємо!