Нині староста села Бабин, що на Івано-Франківщині, ветеран АТО Володимир Гелетюк — водій автомобіля евакуаційної групи в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс". З початку повномасштабної війни він з побратимами вивіз з-під обстрілів десятки поранених воїнів. У складі самохідного артилерійського дивізіону Володимир виконував завдання на Житомирщині та Київщині, нині воює на Донеччині.
Про АТО, велику війну, тил і головування у сільській раді Володимир Гелетюк розповів Суспільному під час своєї короткої відпустки.
"Насправді 15 днів — це ж не так багато, і все встигнути неможливо. Але хочеться походити рідними горами, більше часу провести з дітьми, з дружиною, пережити разом якісь емоції. Я відчуваю їхню любов, і мені легше воювати, легше там перебувати. Постійно стараюся зробити так, щоб повернутися додому ще раз, бо розумію, що мене хтось чекає і що хтось насправді без мене не може жити", — розповідає Володимир Гелетюк.
"Як так? Ти ж міг не піти"
Військовослужбовець міг не воювати — працював старостою у Бабині Тож багато побратимів дивувалися, дізнавшись про його вибір.
"Питали: "Як так? Ти ж міг не піти". І наводили приклади: "З мого району я щось про жодного старосту не чув, аби пішов воювати". Кажу: "Довелося, тому що я брав участь в АТО і просто інакше зробити не міг", — говорить Володимир.
Крім цієї, каже, була й інша — етична мотивація: "Розумієте, зараз треба надавати допомогу ТЦК із врученням повісток, і, відповідно, були б до мене запитання: "Чому ти тоді не йдеш? Ти ж хочеш, щоб хтось ішов, значить треба показати приклад". Я вважав за потрібне, що треба його продемонструвати".
Сільський голова воює в АТО
Володимира Гелетюка обрали сільським головою села Бабин у 2015 році, того ж року — мобілізували до Збройних сил України. Після проходження вишколу він доєднався до лав самохідного артилерійського дивізіону 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Підрозділ Володимира виконував завдання під Станицею Луганською.
"Інтенсивності великої не було, все — в очікуванні. Машини (артилерійські установки — ред.) були виставлені на позиціях, чекали наказу. Але тоді з ОБСЄ їздили, перевіряли, тому що були Мінські домовленості. Навіть до нас приїжджали, перевіряли наші гармати, чи вони стріляли, чи ні. Тобто вести вогонь тоді майже не доводилося. Звісно, піхота — так, там перестрілки були. Просто більший калібр був рідкістю, коли вівся вогонь", — пригадує Володимир Гелетюк.
За рік участі в АТО він зрозумів, що програти цю війну українці не мають права.
"Путін — це така людина, яка взагалі не хоче бачити Україну на карті світу. Тому він все робить для того, щоб нас знищити. Поки його не зупинять, він буде йти до цієї мети. І він, самі бачите, йде до сьогодні", — каже боєць.
"Ми знаємо, що таке "мо***лі", здавна"
Після демобілізації у 2016 році Володимир Гелетюк активно займався розвитком села, зокрема його культурним і туристичним життям. До прикладу, організовував у місцевому будинку культури турнір з більярду.
"Це — дуже популярний вид спорту в селі. Є багато учасників. Так само організовували змагання з настільного тенісу до Дня молоді. Щороку на свято Покрови, до Дня захисника проводимо турнір із шахів. Стараємося, щоб село жило. І концерти постійно на Великдень діти зі школи організовують, і з району артистів намагалися кликати, щоб трішки розважали людей", — розповідає Володимир Гелетюк.
Важливим для Бабина, каже староста села, є вшанування пам’яті полеглих воїнів Української повстанської армії. На подвір’ї місцевого храму стоїть хрест, біля якого щороку на свято Покрови служать молебень.
"Наш регіон колись відчував цю війну на собі. Ми знаємо, що таке мо**алі здавна, ще зі середини минулого століття. Ці люди відчули тоді цю війну, і вже не хочеться, щоб вона прийшла сюди знову", — говорить Володимир Гелетюк.
За його словами, Бабин був важливим селом для повстанського руху. Там діяли щонайменше п'ять криївок, відбувалися бої воїнів УПА з енкаведистами.
По сусідству з Володимиром Гелетюком жив повстанець Лук’ян Палійчук.
"Він був фізично надзвичайно сильний, брав участь у багатьох боях на території села Бабин. Дуже строгого вигляду, високий, здоровий. У дитинстві мене ним страшили. Якось він сам убив два "газони" (вантажівки ГАЗ — ред.) мо**алів, був поранений, сповз у річку до струмка. Десь на третій день його в городі знайшли сусіди й так врятували. Він жив до 1989 року. Пережив ту війну, вдалося йому не потрапити до рук енкаведистів", — каже Володимир Гелетюк.
Зараз, говорить староста Бабина, пріоритетами є розвиток зеленого туризму й будівництво асфальтованої дороги в селі.
"Війна — це першочергове, а на місці є кому замінити"
23 лютого 2022 року до Володимира Гелетюка подзвонили з ТЦК: сказали, що треба пройти медичну комісію.
"Я ще був такий здивований. А наступного дня зранку, коли прокинувся, вже зрозумів, що чекає нашу країну і мене зокрема", — пригадує Володимир.
24 лютого після обіду староста Бабина вже був у розташуванні 10 окремої гірсько-штурмової бригади. Відтоді Володимир служить водієм санітарної машини в самохідному артилерійському дивізіоні.
Спочатку, пригадує він, підрозділ відправили на Волинь, очікуючи нападу білорусів. Після того, як стало зрозуміло, що його не відбудеться, дивізіон передислокували в район Малина на Житомирщині, згодом Володимир Гелетюк виконував завдання в селі Макарів на Київщині, а з травня 2022 року — в Донецькій області.
"Треба дуже швидко їхати, і щоб машина була справна, аби встигнути довезти пораненого. Переважно це — уламкові поранення від FPV-дронів, від снарядів крупного калібру. Є пів години, а є, що треба й годину, щоб здійснити евакуацію", — розповідає Володимир Гелетюк.
Успіх будь-якої операції залежить від злагодженої роботи воїнів, каже військовослужбовець.
"Це — щось на кшталт футбольної команди. Коли, наприклад, є 11 гравців, і все залежить як від кожного зокрема, так і загалом від команди. Так само — і Збройні сили. Тут все треба спланувати — і стратегічно, й оперативно, і тактично на місці. І якщо хтось випадає з цієї команди, то тоді є дуже важкі наслідки", — пояснює Володимир Гелетюк.
На війні, розповідає староста Бабина, він завжди думає про село і про те, що в ньому відбувається.
"Я постійно — на зв’язку. Але розумів, що в мене не буде часу поєднувати війну і господарську діяльність у селі. Тому що все ж війна — це першочергове зараз, а тут, на місці, є кому працювати й замінити", — каже військовослужбовець.
Володимир Гелетюк говорить, що в цій війні потрібно йти до кінця: "Вороття нема, тому що в перспективі, якщо ми цю війну програємо, то для нас буде смерть або заслання, або нам доведеться тікати з країни".
"Дуже важко залишатися вдома"
Під час кожної відпустки Володимир Гелетюк відвідує могилу загиблого на війні односельця Андрія Ковалюка. Подумки він постійно повертається на фронт.
"Розумієте, коли вже більш як два з половиною роки ти перебуваєш в розташуванні своїх побратимів, це ріднить. І дуже важко залишатися вдома. Постійно думки про те, як там. Вони ж чекають на мене, що я повернуся і буду їм допомагати, підставляти своє плече, коли треба", — каже військовослужбовець.
З його слів, життя в тилу має продовжуватися.
"Напевно, для того є ми — воїни, які захищають свою країну, щоб у тилу люди жили спокійно і менше відчували цю війну. Особливо діти, тому що для них це — дуже важко. Я бачу, як мої діти сприймають, як часом їм буває тяжко. Тому ми й повинні їх зупиняти якомога далі, щоб росіяни не змогли сюди добратися", — говорить Володимир Гелетюк.
Однак, продовжує боєць, ставлення деяких людей до військових і представників ТЦК іноді обурює його, адже негатив і агресія часто бувають безпідставними.
"Не прикрашає людей, які живуть у тилу й не бачать розривів снарядів, така поведінка. Тому що насправді в ТЦК є військові, які брали участь у бойових діях, можливо, навіть і поранені. І людині доводиться з цим жити, а її ображають. Наша країна зазнає таких втрат, молоді люди гинуть, і нам потрібна підтримка. До того ж — третій рік війни, і психологічно не кожен може витримати це навантаження", — говорить військовослужбовець.
Тому, каже Володимир Гелетюк, від цивільних хотілося б більше розуміння і підтримки.
"Хочеться, аби ці люди допомагали, чим могли: волонтерили, морально підтримували. Щоб ми відчували, що є за кого і за що боротися. Щоб ми розуміли, що є майбутнє в нашої країни, і нам варто перемогти задля того, щоб українці й наша країна розвивалися далі", — говорить Володимир Гелетюк.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, WhatsApp, Instagram, TikTok та YouTube